Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

Одним стрибком Клепка опинився у машині й сів за кермо. Його автомобіль був обтічної форми й своїм виглядом нагадував злегка придушене зверху яйце, котре стояло на чотирьох колесах і тупим кінцем було спрямоване вперед, а гострим назад. У верхній частині кузова було два овальні отвори, всередині яких розміщалися сидіння для водія та пасажирів. Зверху над сидіннями був круглий дашок, схожий на парасольку. Попереду коліс стирчали якісь схожі на чоботи буфери.

Простим натиском кнопки Клепка відчинив усі четверо дверцят, що були в кузові автомобіля, і запросив наших друзів сідати. Пістрявенький не примусив себе довго просити й сів спереду разом з водієм, а Кнопочка, Кубик і Незнайко розмістилися ззаду.

Як тільки всі посідали, всі четверо дверцят моментально зачинилися. Клепка натиснув якусь педаль, мотор завищав, і машина рвонула вперед з такою силою, що Пістрявенький, не сподіваючись цього, мало не вилетів з неї. Ухопившись за рукоятку, яка була на передньому щитку, він з острахом дивився прямо перед собою. Машина мчала з шаленою швидкістю, обганяючи всі автомобілі, котрі їхали попереду, а через деякі навіть перестрибувала, що досягалося з допомогою спеціального стрибаючого пристрою.

Цей стрибаючий пристрій був зроблений дуже просто. До вісі кожного з чотирьох коліс було прироблено по пружинистому залізному чоботу. У вимкненому положенні ці пружинисті чоботи вільно стирчали каблуками вперед на зразок буферів, що сприяло амортизації, тобто пом'якшенню удару на випадок зіткнення. Однак, як тільки стрибаючий пристрій вмикався, всі чотири пружинисті чоботи робили довкола вісі оберт разом з колесами. При цьому чоботи впиралися каблуками в землю і, продовжуючи крутитись, відштовхувалися від неї, внаслідок чого машину підкидало вгору, й вона перелітала через будь-яку перешкоду, що траплялася на дорозі. Червоні світлофори на перехрестях також не були для машини перешкодою, бо вона вільно перестрибувала через поперечні вулиці, пролітаючи над головами пішоходів і потоками автомобільного транспорту.

Надивувавшись з чудернацьких стрибків машини, Пістрявенький хотів було висловити свій подив, але своєчасно схаменувся, бо згадав своє правило. Та оскільки він усе-таки встиг відкрити рота, то запитав:

— А скажи, будь ласка, Клепко, чому ти ходиш у коротеньких штанцях? Хіба в тебе довгих нема?

— В коротких прохолодніше, — відповів Клепка.

— Навіщо ж ти надів шапку з навушниками? Адже в ній жарко?

— От і видно, що ти в автомобільній їзді нічого не тямиш. Це зовсім не шапка з навушниками, а шолом. Зовні в цього шолома захисний сталевий каркас, а всередині вата. Якщо трапиться аварія і я шльопнуся на бруківку в шоломі, то голові нічого не буде, а коли я шльопнуся без шолома, то… Ха-ха-ха!

Від сміху Клепка навіть не зміг говорити далі.

— А в тебе нема випадково ще одного шолома? — стурбовано запитав Пістрявенький.

— Ні, ще одного шолома в мене нема.

Пістрявенький боязко зіщулився й озирнувся назад. Він уже шкодував, що сів спереду. Йому вже здавалося, що на випадок аварії безпечніше було б сидіти ззаду.

В цей час автомобіль під'їхав до річки, але, замість того, щоб їхати по набережній, перестрибнув через огорожу і плюхнувся прямо в воду. Вереснувши від страху, Пістрявенький відчинив дверцята й уже хотів вистрибнути з машини, але Клепка встиг схопити його за комір.

— Пустіть! Тонемо! — заволав Пістрявенький, намагаючись вирватись.

— Та ми зовсім не тонемо, а пливемо, — заспокоював його Клепка. — Автомобілі цієї конструкції їздять не тільки по сухому, але й плавають по воді.

— Ну, коли плавають, то й утопитися можуть, — відповів, трохи заспокоївшись, Пістрявенький.

— Це, звичайно, правильно, — відповів з посмішкою Клепка. — Але ви не бійтеся. В автомобілі під кожним сидінням лежать рятівні круги.

Пістрявенький зразу ж підняв сидіння, дістав рятівний круг і надів на себе.

— Ми ж іще не тонемо, — сказав Незнайко.

— Нічого, — відповів Пістрявенький. — Коли почнемо тонути, буде пізно.

— Але це ще не все, — сказав Клепка, — моя машина пристосована не тільки для плавання по воді, але й для польотів у повітрі.

З цими словами він натиснув пальцем одну. кнопку на щитку приладів.

Почулося гудіння.

Незнайко й Кнопочка глянули вгору й побачили, що круглий дашок, про який вони думали спочатку, що це парасолька, перетворився на пропелер, що крутився з шаленою швидкістю.

Водночас машина плавно знялася вгору й, зробивши крутий віраж, помчала над водою.

— А па-парашути у вас під сидінням теж є? — запитав, заїкаючись від страху, Пістрявенький.

— Парашутів у нас ніде нема, тому що ніяких парашутів не треба.

— Це чому ж? — стурбовано запитав Пістрявенький.

— А тому що, коли ви стрибнете з парашутом, він одразу ж заплутається в лопастях пропелера, й вас порубає разом з парашутом на шматки. На випадок аварії краще стрибати без парашута.

— Але ж без парашута можна об землю вдаритися, — сказав Пістрявенький.

— Навіщо об землю? Ми ж над водою летимо, а об воду якщо й ударитесь, то не боляче.

— А, ну тоді нічого, — сказав Пістрявенький. — У воду впасти — це ще не так страшно.

— Звичайно, — підтакнув Незнайко. — Ти тільки не забудь умитися, коли впадеш у воду. Тобі це не завадить.

Усі засміялися, тому що Пістрявенькому й справді вже пора було вмитися.

Автомобіль піднявся високо, й усе місто було видно, як на долоні. Це було дуже красиве видовисько. Дахи будинків світилися на сонечку, як перламутр, і переливалися всіма барвами веселки. Вони мали лускувату будову.

— А що, у вас дахи робляться з риб'ячої луски, чи що? — запитав Незнайко.

— Ні, — сказав Клепка. — Те, що вам здається лускою, — це сонячні батареї, тобто фотоелементи, встановлені на дахах будинків. У фотоелементах сонячна енергія перетворюється на електричну, яка концентрується у спеціальних акумуляторах і використовується для освітлення й опалення приміщень, примушує працювати ліфти й ескалатори, крутить мотори вентиляторів і таке інше. Залишки електроенергії передаються на фабрики й заводи, а також на центральну електростанцію, де вони перетворюються на радіомагнітну енергію, котру можна передавати, куди завгодно без проводів.

— А чому сонячні батареї встановлюються на дахах? — спитав Незнайко.

— Кращого місця не знайти, — сказав Клепка. — По-перше, дахи завжди пустують, там ніхто не ходить, і місце однаково пропадає даремно; а по-друге, дахи завжди на сонці, на них падає найбільша кількість сонячних променів.

Покружлявши над річкою, Клепка вирішив спуститися вниз. Машина круто спікірувала і плюхнулась у воду, знявши навкруги себе цілий сніп бризків. Описавши на воді декілька кіл і зигзагів, щоб показати маневреність машини, Клепка повернув до берега. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький не знали, радіти їм цьому чи печалитись,