Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

Розділ двадцятий

Як Незнайко та його друзі зустрілися з інженером Клепкою

На другий ранок Кнопочка прокинулась раніше за всіх. Поки Незнайко й Пістрявенький спали, вона збігала на вулицю по газету і, повернувшись, стала читати. Спочатку вона читала спокійно, але потім у неї на обличчі раптом відбився переляк. Ускочивши до кімнати, де спали Незнайко й Пістрявенький, вона закричала:

— Вставайте швидко! Про нас написали в газеті!

— Що ти? — здивувався, прокинувшись, Незнайко. — Адже ми, здається, ще нічого доброго не зробили.

— Та тут нічого доброго й не пишеться. Ось читай!

Незнайко взяв газету й став читати надруковану в ній замітку. Ось що там було написано:

«На Східній вулиці, недалеко від Кисільного провулку двоє невідомих перехожих, захопивши шланг для поливання квітів, використали його не за призначенням і, замість того, щоб поливати квіти, стали поливати перехожих. Підоспілий на місце пригоди міліціонер Свистунчик затримав одного порушника порядку й відправив у відділення міліції. Одразу ж слідом за цим у приміщенні міліції стався обвал. Рухнули стіни й стеля кімнати, в якій перебували міліціонер Свистунчик і затриманий ним порушник. Як першого, так і другого не було знайдено серед уламків зруйнованого приміщення, отже досі лишається загадкою, де вони поділися. Незважаючи на ретельні пошуки, ні міліціонера Свистунчика, ні порушника порядку, ім'я котрого лишається поки що невідоме, ніде не виявлено. Міліціонер Вартунчик, який перебував при виконанні службових обов'язків, не зміг дати ніяких пояснень про причину обвалу, бо в цей час він був у іншому приміщенні. Вжито всіх заходів, щоб знайти зниклого порушника порядку та міліціонера Свистунчика. Причини обвалу виясняються».

— От вияснять, що це ти своєю чарівною паличкою зробив обвал — за це тебе не похвалять, — сказала Незнайкові Кнопочка.

— Отже, треба мовчати й нікому не казати, що в мене є чарівна паличка, — відповів Незнайко.

— Але ж міліціонер бачив у тебе паличку, — сказала Кнопочка.

У цей час почувся стукіт у двері. Незнайко подумав, що це міліціонер по нього прийшов, і вже хотів сховатися під стіл, але двері відчинились, і до кімнати ввійшов Кубик.

— Здрастуйте, дорогі друзі! — закричав він, широко посміхаючись. — Який я радий, що знайшов вас! Куди ви вчора пропали?

— Ми не пропали, — відповів Незнайко. — Просто Пістрявенький задрімав на засіданні, і ми його вивели на вулицю, щоб він трошечки провітрився.

— Ах, он у чім річ! — вигукнув Кубик. — А я навіть злякався і не знав, що робити. Адже я не виконав своєї обіцянки — розповісти вам про архітектуру й показати будинки Кавунчика.

— Ну, це дрібниці! — махнув Незнайко рукою.

— Ні, ні, це не дрібниці. У нас заведено виконувати свої обіцянки. Я так хвилювався через це, що вночі навіть заснути не міг. Потім я вирішив будь-що розшукати вас уранці й лише після цього спокійно заснув.

— Як же вам пощастило розшукати нас? — запитала Кнопочка.

— Я ж знав, що ви приїхали з іншого міста, тому й вирішив дзвонити по телефону в усі готелі й питати, чи не зупинилися, бува, в них Незнайко, Пістрявенький і Кнопочка. Саме з цього готелю мені сказали, що Кнопочка проживає тут.

— Ви дуже догадливий, — похвалила Кубика Кнопочка.

— Подумаєш! — пирхнув Пістрявенький. — Це кожний осел догадався б!

— Було б добре, якби ти догадався бути трохи чемнішим, — сказала Кнопочка.

— Пістрявенький має рацію, — засміявся Кубик. — Це справді кожний здогадався б зробити. А тепер, я гадаю, ми можемо піти на вулицю Творчості й подивитись будинки архітектора Кавунчика.

Всі вийшли з кімнати.

В коридорі Пістрявенький зупинив «Незнайка й сказав йому пошепки:

— Це що ж таке виходить? Хіба сьогодні ми снідати не будемо?

— Зачекай ти з сніданком! — сердито відповів Незнайко. — Не можу ж я при Кубикові влаштовувати сніданок! Ніхто не повинен знати, що в нас є чарівна паличка. Зрозумів?

Мандрівники вийшли з готелю й опинилися на вулиці. Незнайко злякано оглянувся довкола. Він дуже боявся, як би не зустріти міліціонера Свистунчика. Побачивши, що поблизу жодного міліціонера не було, Незнайко полегшено зітхнув, але в цей час біля тротуару зупинився автомобіль, і з нього швидко вискочив коротулька у ясно-сірому костюмі з коротенькими штанцями. На голові в нього була якась блискуча кругла шапка з навушниками, що нагадувала чи то каску, чи шолом, на зразок тих, які бувають у мотоциклістів. Незнайкові здалося, що це міліціонер, і всередині в нього усе похололо від страху. Коротулька, проте, не звернув на Незнайка уваги, а підбіг до Кубика й закричав:

— Здрастуй, Кубику! От приємна зустріч! Ха-ха-ха! Ти куди йдеш?

— А, здоров, друзяко! — радісно відповів Кубик. — Я гуляю зі своїми друзями. Нам треба на вулицю Творчості. Познайомся, будь ласка, оце Кнопочка, це Незнайко, а це Пістрявенький.

— Дуже приємно познайомитися! — закричав коротулька й голосно зареготав.

Було видно, що йому й справді приємно познайомитися з мандрівниками. Він швидко підскочив до Кнопочки й з такою силою потис їй руку, що в сердешної замалим не виступили сльози на очах. Підскочивши з такою самою швидкістю до Незнайка й Пістрявенького, він поздоровкався з ними й сказав:

— А мене звуть Клепка. Інженер Клепка. Пістрявенький пирснув, почувши це чудне ім'я.

— Що це за ім'я таке — Клепка? — здивувався він. — Ви, напевно, хотіли сказати: Заклепка.

— Ха-ха-ха! — голосно засміявся Клепка й по-приятельськи ляснув Пістрявенького рукою по плечу.

— А тобі, Пістрявенький, варто було б думати, перш ніж говорити, — сказала Кнопочка. — Ти б сам напевне образився, якби хто-небудь почав доводити, що твоє ім'я не Пістрявенький, а Запістрявенький.

— Запістрявенький! Такого імені не буває, — відповів Пістрявенький.

— Ну й Заклепки ніякої не буває, — суворо сказала Кнопочка.

— Ні, ви помиляєтеся, — заперечив Клепка. — В мене є знайомий, якого справді зовуть Заклепкою, але це зовсім інший коротулька, зовсім не такий, як я. Імена всякі бувають, запевняю вас, а деякі з них навіть дуже смішні. Ха-ха-ха! А коли говорити про мене, — звернувся він до Пістрявенького, — то моє ім'я і справді Клепка, та якщо це вам буде приємно, можете називати мене Заклепкою.

— Ще чого бракувало! — обурилась Кнопочка. — Він буде називати, вас Клепкою, як і належить. Нічого його розбещувати!

— Мої друзі. вперше в Сонячному місті, — сказав Кубик. — Вони приїхали до нас із Квіткового міста.

— Ах, он як! — вигукнув Клепка. — Отже, ви наші гості? То чого ж ми тут стоїмо? Вам треба на вулицю Творчості? Сідайте. Я теж з вами поїду, а