Читати книгу - "Граф Дракула"

— Досить! — сказав він.

— Уже? — здивувався я. — В Арчі ти взяв набагато більше!

Він сумно посміхнувся у відповідь і сказав:

— Він її коханий, її наречений! А тобі доведеться немало жертвувати своїм життям як для неї, так і для інших; а поки що — досить.

Коли операція закінчилася, він зайнявся Люсі. Я ж, очікуючи, доки він звільниться, щоб допомогти мені, приліг на кушетку, оскільки відчував слабкість і навіть нудоту. Незабаром він і мені перев'язав рану і послав мене вниз випити склянку вина. Коли я виходив, він наздогнав мене і прошепотів:

— Пам'ятай, нікому про це ні слова, навіть Артуру, якщо він несподівано прийде сюди. Це може налякати його і водночас розбудити ревнощі. Ні того, ні іншого не потрібно. Поки що все.

Вдень Люсі прекрасно спала, і коли прокинулася, то вигляд у неї був хороший, вона здавалася зміцнілою, хоча все-таки виглядала гірше, ніж напередодні. Вид її задовольнив Ван Хелзінка, і він пішов прогулятися, суворо наказавши мені не зводити з неї очей. Я чув, що він у передпокої питав, як найближче пройти на телеграф.

Люсі мило щебетала зі мною і, здавалося, й гадки не мала про те, що з нею трапилося. Я прагнув зацікавити і розважити її. Коли місіс Вестенр прийшла її відвідати, то, мабуть, не помітила в дочці жодних змін і сказала мені:

— Ми так зобов'язані вам, лікарю Сьюард, за все те, що ви для нас зробили; але дуже прошу вас не перевтомлюватися. Ви самі виглядаєте блідим і змарнілим. Вам потрібна жінка, яка трохи подоглядала б за вами; це вам необхідно.

При цих словах Люсі зашарілася, хоча тільки на мить, оскільки її спустошені вени не могли надовго утримати такого несподіваного і незвичного припливу крові до голови. Реакція настала миттєво: Люсі неймовірно зблідла. Я посміхнувся і заперечливо похитав головою, приклавши палець до губ, аби показати, що розмовляти їй ще не дозволено. Ван Хелзінк повернувся і сказав мені:

— Тепер — швидше додому, поїж, випий вина і підкріпися сном. Я тут залишуся на ніч і сам посиджу з маленькою міс. Ми з тобою повинні стежити за її хворобою — іншим нема чого про це знати. У мене на це є свої причини. Не питай про них; думай, що хочеш. Можеш навіть уявити найнеможливіше! На добраніч.

У передпокої дві служниці підійшли до мене і запитали, чи не потрібно комусь із них посидіти біля міс Люсі. Вони благали мене дозволити їм це. Коли ж я сказав, що лікар Ван Хелзінк бажає, щоб тільки він сам або ж я сиділи біля ліжка хворої, вони почали просити мене поговорити з іноземцем. Я був зворушений їхньою люб'язністю. Чи то моя слабкість, чи турбування про Люсі викликали в них таку відданість — не знаю, але час від часу мені доводилося вислуховувати їхні прохання. Я повернувся в лікарню до пізнього обіду; зробив свій обхід — все благополучно. Тоді я приліг. Страшенно хочеться спати.

11 вересня.

Сьогодні ввечері я знову був у Хіллінгемі. Ван Хелзінка я застав у доброму гуморі. Люсі набагато краще. Незабаром після мого приїзду принесли якийсь пакет Ван Хелзінку. Він нетерпляче розкрив його і показав нам цілу купу білих квітів.

— Це для вас, міс Люсі, — сказав він.

— О, лікарю, який ви люб'язний!

— Так, моя люба, але не для забави. Це ліки.

Тут Люсі зробила невдоволене обличчя.

— Ні, не турбуйтеся. Вам не доведеться приймати їх у відварі або в чомусь неприємному, тому вам немає чого крутити своїм чарівним носиком; інакше я розповім своєму другові Артуру, скільки жалю йому доведеться пережити, коли він побачить ту красу, яку так любить, настільки спотвореною. Ага, моя дорога міс! Це виправило ваш носик. Отже, квіти — цілющий засіб, хоча ви і не розумієте який. Я покладу їх на ваше вікно, зроблю гарний вінок і надіну вам його на шию, щоб ви добре спали. О так, вони, як лотос, примусять вас забути всі ваші жалі. Вони пахнуть, як води Лети і фонтани юності; сам конкістадор шукав їх у Флориді і знайшов, але, на жаль, надто пізно.

Поки він говорив, Люсі оглядала квіти і вдихала їхній аромат. Потім, відкинувши їх і ледь посміхаючись, сказала:

— Ох, професоре, я сподіваюся, що це милий жарт із вашого боку. Адже це звичайний часник!

На мій подив, Ван Хелзінк підвівся і сказав цілком серйозно:

— Прошу зі мною не жартувати. Я ніколи ні з кого не глузую. Я нічого не роблю без підстави; і прошу вас мені не суперечити. Будьте обережні, якщо не заради себе особисто, то заради інших.

Потім, побачивши, що Люсі злякалася, що було цілком зрозуміло, він продовжував уже лагідніше:

— О, моя дорога, маленька міс, не бійтеся мене. Адже я бажаю вам тільки добра; в цих простих квітах майже весь ваш порятунок. Ось подивитеся — я сам розкладу їх у вас у кімнаті. Я сам зроблю вам вінок, щоб ви його носили. Але — цур! Нікому ні слова, щоб не збуджувати нічиєї цікавості. Отже, дитя моє, ви повинні беззаперечно підкорятися, мовчання — частина цієї покори, а покора повинна повернути вас сильною і здоровою в обійми того, хто вас любить і чекає. Тепер посидьте трохи спокійно. Ходімо зі мною, друже Джон, і допоможи мені обсипати кімнату часником, надісланим із Гаарлема. Мій друг Вандерпуль розводить ці квіти в парниках цілий рік. Мені довелося вчора телеграфувати йому — тут нічого було й мріяти дістати їх.

Ми пішли до кімнати й узяли з собою квіти. Вчинки професора були справді надзвичайно дивні; я не знайшов би цього в жодній медичній книзі: спочатку він зачинив усі вікна, замкнувши їх на засув; потім, узявши повну жменю квітів, він натер ними всі щілини, аби щонайменший подих вітру був просякнутий їхнім ароматом. Після цього взяв цілу в'язку цих квітів і натер ними одвірок. Те ж саме зробив він і з каміном. Мені все це здавалося неприродним, і я сказав йому:

— Я звик вірити, професоре, що ви нічого не робите без підстави, але добре, що тут немає скептика, а то він сказав би, що ви чаклуєте проти нечистої сили.

— Дуже можливо, що так воно і є, — спокійно відповів він і взявся за вінок для Люсі.

Ми почекали, поки Люсі приготувалася до сну; потім професор надів їй вінок на шию. Останні сказані ним слова були:

— Дивіться, не