Читати книгу - "Ляльковий дім"

Гельмер. То кажи нарешті.

Нора. Ластівка щебетала б тобі у всіх покоях, і голосно, і тихо…

Гельмер. Ну, вона й так не мовчить.

Hора. Я перебралася б на сильфіду і танцювала б для тебе при місячному світлі.

Гельмер. Норо, це не те, про що ти просила вранці?

Нора (підходить ближче до нього). Так, Торвальде, я благаю тебе!

Гельмер. Невже в тебе вистачає відваги знову ворушити це?

Нора. Так, вистачає. Ти повинен послухати мене, повинен залишити Кроґстада на посаді в банку.

Гельмер. Кохана моя Норо, на його місце я беру фру Лінне.

Нора. Це дуже гарно з твого боку, але ти можеш звільнити якогось іншого службовця замість Кроґстада.

Гельмер. Яка неймовірна впертість. І тому, що ти, не подумавши, пообіцяла замовити за нього слово, я повинен…

Нора. Не тому, Торвальде. Задля тебе. Адже той чоловік дописує до найгидотніших газет, ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я смертельно боюся його.

Гельмер. Ага, розумію, тебе так налякали спогади про давнє.

Нора. Що ти маєш на думці?

Гельмер. Ти, звичайно, згадала свого батька.

Нора. Так, справді. Згадай лишень, що лихі люди писали в газеті про тата, як жорстоко оббріхували його. Думаю, вони домоглися б його звільнення, якби міністерство не послало тебе з'ясувати справу і якби ти не поставився до нього так прихильно й не допоміг йому.

Гельмер. Люба моя, між твоїм батьком і мною є велика різниця. Твій батько не був бездоганним службовцем. А я саме такий і, сподіваюся, буду таким, доки обійматиму якусь посаду.

Нора. О, ти не знаєш, на що здатні лихі люди. А ми тепер могли б жити так добре, так весело, щасливо, спокійно, безжурно… ти, і я, і діти, Торвальде! Тому я так прошу тебе…

Гельмер. Саме через те, що ти просиш за нього, я не можу залишити його. В банку вже знають, що я хочу звільнити Кроґстада. То треба, аби тепер почалися розмови, що новий директор банку під впливом дружини міняє свій намір…

Нора. А якби й так?…

Гельмер. Авжеж, аби тільки задовольнити твою впертість… І виставити себе на посміховисько перед усіма працівниками… Дати їм привід думати, що я улягаю всяким стороннім впливам? Знай, що це швидко відбилося б на мені! А крім того… є обставина, через яку Кроґстад ніяк не може працювати в банку, поки я там директор.

Нора. Яка обставина?

Гельмер. На його моральні вади я б іще при біді махнув рукою…

Нора. Правда ж, Торвальде?

Гельмер. Ія чув, що він непоганий працівник. Але ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих нерозважних знайомств, яких у подальшому житті людина часто соромиться. Атож, скажу тобі відверто, що ми з ним навіть на «ти». А він такий нетактовний, що й не думає приховувати цього на людях. Навпаки… вважає, що це дає йому право бути зі мною запанібрата і щомиті лізти у вічі зі своїм «ти», «ти, Гельмере». Кажу тобі, що мені вкрай неприємно слухати це. Через нього перебування в банку може стати для мене просто нестерпним.

Нора. Торвальде, ти кажеш не те.

Гельмер. Не те? Чому не те?

Нора. Бо це усе дріб'язкове.

Гельмер. Що ти говориш? Дріб'язкове? То я, по-твоєму, дріб'язковий?

Нора. Ні, навпаки, любий Торвальде. І саме тому…

Гельмер. Однаково. Ти називаєш мої причини дріб'язковими, то, видно, і я такий. Дріб'язковий! Ну, справді треба покласти цьому край. (Іде до передпокою і гукає.) Гелено!

Нора. Що ти хочеш?

Гельмер (шукає щось у паперах). Покласти край.

Входить служниця.

Ось на цього листа і негайно знайди посланця, нехай віднесе його. Тільки швидко. Адреса написана зверху. Ось гроші.

Служниця. Добре. (Виходить із листом.)

Гельмер (збирає свої папери). Ось так, пані упертюхо.

Нора (затамовує подих). Торвальде, що то за лист?

Гельмер. Кроґстадове звільнення.

Нора. Заверни його, Торвальде! Ще є час. О Торвальде, заверни його! Зроби це задля мене… задля самого себе, задля дітей. Чуєш, Торвальде, зроби! Ти не знаєш, що це може заподіяти нам усім.

Гельмер. Пізно.

Нора. Так, пізно.

Гельмер. Люба Норо, я вибачаю тобі цей страх, хоч, властиво, він образливий для мене. Так, образливий! Хіба не образливо припускати, що я повинен боятися помсти того пропащого крутія? Але я все-таки прощаю тобі, бо це дуже миле свідчення твоєї великої любові до мене. (Пригортає її.) Облишмо це, моя люба. Нехай буде що буде. Як на те пішлося, то повір: у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, що все можу взяти на себе.

Нора (вжахнувшись). Що ти маєш на думці?

Гельмер. Усе, кажу…

Нора (опановує себе). Ніколи в світі. Я тобі не дозволю.

Гельмер. Гаразд, поділимося з тобою, Норо… як подружжя. Так і має бути. (Пестить її.) Тепер ти задоволена? Ну, ну, не дивись на мене такими переляканими очима, як пташка. Адже все це тільки фантазії. Тепер ти заграєш тарантелу і повправляєшся з тамбурином. А я піду до свого кабінету і зачиню двері, тож нічого не чутиму, хоч би який гамір ти зчинила. (Обертається у дверях.) А коли прийде Ранк, скажи йому, де я. (Кивнувши їй головою, він іде до себе з пакою паперів і зачиняє двері.)

Нора (перелякана, охоплена розпачем, стоїть як укопана й шепоче). Він здатен на це. Так і зробить. Зробить, хоч би що… Ні, ніколи в світі! Все, що завгодно, тільки не це! Де порятунок?… Де вихід?…

Дзвінок у передпокої.

Доктор Ранк?… Усе, що завгодно, тільки не це! (Проводить руками по обличчю, опановує себе і йде відчиняти двері до передпокою.)

Доктор Ранк стоїть у передпокої і вішає своє хутро.

Впродовж подальшої сцени починає вечоріти.

Нора. Доброго дня, докторе Ранк. Я по дзвінку впізнала, що це ви. Але не заходьте до Торвальда, бо він, здається, працює.

Ранк. А до вас можна? (Заходить до кімнати.)

Нора (зачиняє за ним двері). Та ви ж знаєте… для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилина.

Ранк. Дякую. Буду користуватися цим, поки можна.

Нора. Що ви хочете цим сказати? Поки можна?

Ранк. Саме так. Вас ц є лякає?

Нора. Ну, це дивний вислів. Що може статися?

Ранк. Може статися те, до чого я вже давно готовий. Але я не сподівався, що воно може статися так швидко.

Нора (хапає його за руку). Що ви довідалися? Кажіть, докторе Ранк!

Ранк (сідає біля груби). Я кочуся вниз.