Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

не має того обжитого вигляду як у ті часи, коли тут була ваша сестра. Але тепер ми мешкаємо у верхньому світі, а сюди спускаємося по черзі, відпрацювати на заводі чи шахті один місяць на рік.

— Так, я чула про це від вашого правителя Ружеро.

— Я бачу, у вас ускладнення, — провадив далі Ельгаро. — Щось трапилося з тваринами, які несли вас на спині. Чим я можу вам допомогти?

Енні почала розповідати. Ельгарові вже було відомо про поразку Марранів. Але він нічого не знав про ув'язнення Страшила та Залізного Дроворуба.

— Дуже шкода, — сказав рудокоп. — Я бачив Страшила і Залізного Дроворуба коли вони були тут вісім років тому, і зберіг про них найліпші спогади. Вони трималися з гідністю, як вроджені правителі своїх народів.

— Ви можете врятувати їх із біди, — промовила Енні.

І вона розкрила рудокопу мету свого приїзду до Печери.

— Сонна вода видається тільки з письмового дозволу правителя Ружеро, — сказав Ельгаро. — Але у зв’язку з особливими обставинами ви її одержите. І ще я мушу вас попередити, любі Енні й Тіме: вода не може довго зберігати свої властивості. Ви повинні дуже щільно закрити її і використати якнайшвидше.

— Ми постараємось, — запевнив Тім.

За наказом Ельгаро дракон обережно відніс мулів одного за одним до виходу з Печери. Туди ж Ойххо доставив і Тьма, хлопчик мав зарядити тварин сонячною енергією. Коли дракон повернувся Ельгаро прилаштував до його спини альтанку, в якій колись вміщалися Еллі й Фред, і сказав:

— Полетіли по воду!

В Енні завмерло серце, коли дракон, з шумом ляскаючи крилами, піднявся в повітря.

Два великих дзбани з сонною водою були доставлені у штаб-квартиру змовників до того будиночка, біля якого був закопаний телевізор.

Вся подорож туди й назад, тривала тиждень.

ВИЗВОЛЕННЯ

овернувшись з подорожі, гава попередила Діна Гіора і Фараманта, що цієї ночі вони не повинні лягати спати. Їм було заборонено пити воду, яку тюремники принесуть на вечерю. Страшилові й Дроворубу про такі речі годі було й говорити: вони ніколи не спали, не їли, не пили.

Страшило вночі, як правило займався арифметичними обчисленнями. Він так натренувався, що міг перемножувати в голові будь-які числа до тисячі. Правда, тепер його розумові здібності послабшали, йому давно не промивали мізки. А Дроворуб ночами складав у голові листи, які надіслав би Еллі, якби міг. Ці листи були дуже зворушливі й красномовні, і шкода, що вони ніколи не дійдуть до Еллі.

За визволення полонених узявся Тім. Перед усім треба було поміняти воду, яку пили вартові, на сонну. На одній з занедбаних ферм знайшовся дзбанок, такий самісінький, яким користувалася варта. Хлопчик пробрався до вартівні і поміняв дзбанки.

Звичайно Маррани багато пили після ситної вечері. Так було й цього разу. Кожен з тюремників добряче вихилив із дзбанка. Проминуло небагато часу і голови Марранів посхилялися ніби на них наліг незборимий тягар. Один по одному вартові попадали на підлогу, і їх здолав чарівний сон достеменна подоба смерті.

— Готові! — переможно вигукнув Тім, який спостерігав за Марранами крізь маленьке віконечко вартівні. — Тепер я можу зняти чари!

Тім відсунув засув, що закривав іззовні тюремні двері, і з'явився на порозі.

— Друзі, ви вільні! — крикнув хлопчик. — За мною!

І тут Тім зазнав найбільшої небезпеки за все його перебування в чарівній країні: його вхопив у свої обійми Дроворуб. Якби це трапилося в інший час, коли правитель Мигунів був при повній силі, хлопчикові не позаздрив би ніхто. Тепер же про обійми нагадували лише прим'яті ребра.

Визволені в'язні рушили за Тімом дорогою до табору змовників який, на щастя, був розташований поблизу. Залізний Дроворуб тяг на плечах Страшила, а в руці тримав найважчого дрюка, якого тільки зміг знайти у поснулих тюремників. Дій Гіор ішов сягнистою ходою, погладжуючи свою славнозвісну бороду, а Фарамант квапився за ним, пихкаючи й відсапуючись.

Воля!!

А що сталося з Марранами, які понапивалися сонної води?

Спали вони недовго, тільки до ранку. І це пояснюється тим, що чудесну воду вони пили аж через три доби після того, як її набрали із Священного джерела, і за цей час її дія дуже ослабла.

Пробудження вартового було дуже неприємним: двері сарая навстіж відкриті, в'язні зникли. А Великий Урфін наказав особливо пильнувати цих в'язнів і за недбалість погрожував страшною карою.

Тюремники вирішили не чекати на розправу і дезертирували з армії. Лишатися в Смарагдовій країні було небезпечно, і вони всією компанією вирушили на батьківщину, куди щасливо дісталися.

Але найдивовижнішим у цій історії було те що втікачі, великі споживачі горіхів нух-нух, повністю вилікувались від шкідливої пристрасті до цих горіхів. Їх уже не надило щодня пити горіховий настій, голова не крутилася, галюцинації, що завдавали страждань, зникли, повернувся гарний настрій. Одним словом, колишні «безсонники» видужали і вночі спали, як усі люди.

Згодом про лікувальну дію сонної води стало широко відомо по всій Чарівній країні, і горезвісні любителі горіхів нух-нух вирушали до Печери лікуватися від своєї згубної звички.

Мули, сповнені енергії і життя, чекали на Тіма і визволених в'язнів біля будиночка, де переховувались Енні з Артошком та Кагги-Карр. Часу було обмаль. Тім узяв до себе в сідло Страшила, а Енні Фарам акта. Довгоногий Дін Гіор був добрим пішоходом, а Залізного Дроворуба не витримав би жоден мул ні живий, ні механічний.

Срібний обруч повернувся на голову Енні але користуватися ним, щоб сховати від чужих очей чималий гурт верхових та піших, було важко. Тому поклалися на своє щастя й рушили на південний схід, до країни Мигунів. Там на них чекали Сміливий Лев і Лестар, там вони позмагаються силою із зухвалим Урфіном Джюсом, якщо він надумає їх переслідувати.

До світанку пройшли чималу відстань і розбили табір у густих хащах.

І тільки тут Страшило та Залізний Дроворуб по-справжньому роздивилися свою визволительку Енні. Їхня радість при цьому була незвичайною. У Залізного Дроворуба серце сильно калатало в грудях, а Страшило відчув небувалий наплив сил. Хоча це пояснювалося ще й тим, що він їхав на теплій спині Ганнібала і добре підсох.

Друзі не могли надивитися на Енні і запевняли дівчинку, що вона — ну, просто викапана Еллі, і її вигляд нагадує їм колишні щасливі часи. А коли Енні передала їм палке вітання від сестри і запевнила, що Еллі ніколи-ніколи про них не забувала, Дроворуб так розчулився, що рясні сльози полилися з його очей. І, звичайно ж, щелепи в