Читати книгу - "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

трохи посиділи. Я витягла півпляшки наливки, котра залишилася ще після відвідин Матоги. Борос спершу розповідав мені про всілякі зловживання Держлісу, але потім трохи розслабився. Мені важко було його зрозуміти, бо невже можна так емоційно ставитися до того, що зветься Держліс. Єдиною людиною, яка асоціювалася в мене із цією установою, був лісник Вовче Око. Я назвала його так, бо він мав видовжені зіниці. А взагалі був порядною Людиною.

Ось так Борос залишився в мене на декілька днів. Щодня увечері обіцяв, що завтра по нього приїдуть студенти або волонтери Акції Проти Держлісу, але потім виявлялося, що в них поламалася машина, або що їм довелося поїхати деінде у важливих справах, що дорогою вони завернули до Варшави, а якось навіть загубили сумку з документами. І таке інше. Я вже почала було побоюватися, що Борос обживеться в мене, як личинка плоскотілки в стовбурі смереки, і лише Держлісові вдасться викурити його звідси. Хоча я бачила, що він намагається не завдавати клопотів, і навіть старався допомогти. Наприклад, дуже старанно, ретельно поприбирав у ванній.

У його рюкзаку містилася невеличка лабораторія, коробка з ампулками й пляшечками, а в них, як він стверджував, були певні синтетичні хімічні Речовини, дуже схожі на природні феромони комах. Він та його студенти експериментували із цими сильними хімічними засобами, аби за потреби змусити Комах розмножуватися в іншому місці.

— Якщо капнути цим на шматок дерева, самиці жуків відкладуть там яйця. Позбігаються до цього стовбура із цілої околиці, за багато кілометрів. Достатньо кількох краплин.

— А чому люди так не пахнуть? — спитала я.

— Хто тобі сказав, що не пахнуть?

— Я нічого не відчуваю.

— Може, ти не здогадуєшся, що відчуваєш, люба моя, і через людську пиху продовжуєш вірити у свій вільний вибір.

Боросова присутність нагадувала мені, як, буває, почуваєшся, коли з кимсь живеш. І як це незручно. Як жахливо збиває із власних думок і розсіює увагу. Як інша Людина починає дратувати не стільки своїми діями, скільки своєю присутністю. І коли він виходив уранці до лісу, я благословляла мою чудову самотність. Невже це можливо, думала я, що люди десятки років живуть разом, побіч. Сплять у спільному ліжку, дихають одне на одного, ненавмисне штовхаються крізь сон. Не буду приховувати, наче зі мною цього не трапилося. Протягом якогось часу я спала з одним Католиком у його ліжку, але нічого доброго із цього не вийшло.

11. Спів Кажанів

Той, хто ув’язнює у клітці спів,

Пробуджує Небесний Гнів.

До Поліції

Я вимушена написати цього листа, оскільки мене непокоїть бездіяльність місцевої Поліції в справі розслідування смерті мого сусіди в січні цього року, а також загибелі Коменданта за півтора місяці потому.

Обидві ці сумні події сталися зовсім неподалік, тому не дивно, що це Непокоїть і Хвилює мене особисто.

На мою думку, існує чимало очевидних доказів того, що їх було Вбито.

Я б ніколи цього не стверджувала, якби не той факт (а я розумію, що факти є для Поліції тим, чим цеглини для будинку чи клітини для організму — вони становлять основу всієї системи), що разом з моїми Друзями стала свідком не стільки самої смерті, як ситуації відразу після неї, ще до прибуття Поліції. Першого разу свідком був мій сусіда, Сверщинський, за другим — колишній учень, Діонізій.

Моє переконання, що Покійні стали жертвами Вбивства, базується на двох видах спостережень.

По-перше, на місці Злочину в обидвох випадках перебували Тварини. Попервах біля будинку Великої Ступні ми разом зі свідком Сверщинським бачили кількох Козуль (тим часом їхню товаришку було вже почетвертовано на кухні жертви). Що стосується Коменданта, свідки, у тому числі нижчепідписана, помітили величезну кількість слідів козулиних ратиць на снігу довкола колодязя, де знайдено тіло. На жаль, несприятлива для Поліції аура спричинила швидке знищення цих напрочуд важливих і вагомих доказів, які прямо вказують на винуватців обох злочинів.

По-друге, я вирішила проаналізувати певну надзвичайно показову інформацію, яку можна отримати з космограм (зазвичай їх називають Гороскопами) жертв, причому і в одному, і в іншому випадку здається очевидним те, що загибель могли спричинити Тварини, котрі на них напали. Це дуже рідкісне розташування планет, саме тому я пропоную Поліції звернути на це особливу увагу. Дозволю собі додати обидва Гороскопи, сподіваючись, що їх розгляне поліційний Астролог і підтримає мої Припущення.

З повагою,

Душейко.

* * *

На третій або четвертий день перебування Бороса причалапав Матога, що слід уважати неабиякою подією, бо він майже ніколи мене не провідував.

Виглядало на те, що сусіда був занепокоєний присутністю чужого чоловіка в моєму домі, тому подався в розвідку. Пересувався, зігнувшись навпіл і поклавши руку на поперек, а на обличчі застигла гримаса болю. Сів, важко зітхнувши.

— Поперек схопило, — кинув Матога замість привітання.

З’ясувалося, що він саме зробив у відрах розчин бетону, і вже збирався його виливати, вимощуючи нову доріжку до дому з боку подвір’я, та щойно схилився до відра, як щось хруснуло йому в спині. Тому він залишився в цій незручній позі, з рукою, простягнутою до відра, бо біль не дозволяв випростатися навіть на міліметр. Лише зараз йому трохи попустило, тож він прийшов попрохати в мене допомоги, знаючи, що я розуміюся на будівництві, бо бачив, як минулоріч я самотужки прокладала бетонну доріжку. Глипнув на Бороса спідлоба дуже непривітно, особливо на його кіску, яка, мабуть, видавалася йому чимсь дуже екстравагантним.

Я познайомила їх. Матога простяг руку, помітно вагаючись.

— Небезпечно волочитися околицями, тут відбуваються дивні речі, — грізно сказав він, але Борос знехтував його пересторогою.

Отож ми подалися рятувати бетон від застигання у відрах. Працювали ми з Боросом, а Матога сів на стільці й віддавав накази, які в нього набули форми порад, бо кожна фраза починалася словами: «Я б вам радив…».

— Я б вам радив виливати потрохи, то тут, то там, і доливати, як уже вирівняється. Я б вам радив трохи зачекати, доки воно не вляжеться. Я б вам радив не наштовхуватися одне на одного, бо це спричиняє безлад.

Усе це нас дратувало. Але потім, після роботи, ми повсідалися на Сонці перед Матожиним будинком, де от-от мали розквітнути півонії, і весь світ, здавалося, був укритий тоненькою позолотою.

— А що ви робили в житті? — раптом запитав Борос.

Його слова пролунали так зненацька, що я відразу поринула в спогади. Вони пропливали перед моїми очима і, як це часто трапляється, усе в них здавалося кращим, привабливішим, щасливішим, ніж