Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
1997 року групи Каваллі-Сфорца та Сайкса затято сперечалися на сторінках Американ Джорнал оф Г'юман Ґенетикс, але згодом їхні позиції поступово ближчали. Нині Каваллі-Сфорца вважає, що землероби-імігранти з західної Азії відповідають за 26-28 відсотків європейської ДНК; Сайкс подає число, ближче до 20 відсотків. Було б надспрощенням казати, що один з трьох чи чотирьох давніх землеробів Європи походить від імігрантів з південно-західної Азії, а решта — від корінних європейських мешканців. Проте це твердження не таке вже й неправильне.
Передвизначення
ні твердження Каваллі-Сфорца та Ренфрю, ані Сайксова альтернатива, ані навіть наближення компромісу між ними не ощасливили б студентів з Нантера, бо всі теорії вважають тріумф осілости неминучим. Генетика та археологія стверджують, що змагання спричинили не іспити чи викладачі, воно завжди було з нами. Його логіка означає, що все мало відбуватися меншою чи більшою мірою саме так, як відбувалося.
Але чи справді це так? Лінощі, жадоба та страх можуть бути рушіями історії, але кожен з нас може між ними вибирати. Якщо три чи понад три чверті перших європейських землеробів походили від автохтонних збирачів, то передісторичні європейці безперечно могли б зупинити поширювання землеробства, якби більшість із них не захотіли інтенсифікувати культивацію. То чому так не сталося?
Часом так і було. За кількасот років перед 5200 роками до н. е. хвиля землеробського поступу зупинилася, охопивши територію від теперішньої Польщі до Паризького басейну (рис. 2.4). Протягом тисячі років землероби практично не зазіхали на останні п'ятдесят чи шістдесят миль, що відокремлювали їх від Балтійського моря, водночас дуже мало балтійських збирачів зайнялися землеробством. Тут збирачі боролися за свій спосіб життя. Уздовж межі між землеробами та мисливцями-збирачами знайдено значну кількість укріплених поселень та скелетів молодих людей, померлих через нанесену тупим предметом травму передньої чи лівої частини черепа — саме так помирали люди в рукопашних бійках із праворукими суперниками, що мали кам'яні сокири. Кілька масових поховань можуть бути навіть страшними свідченнями масових убивств.
Ми ніколи не дізнаємося, які героїчні чи жорстокі події відбувалися на краю Північноєвропейської рівнини сім тисяч років тому, але цілком може бути, що географія та економіка посприяли усталюванню межі між землеробством та збиральництвом не менше, ніж культура та примус. Балтійські збирачі жили в прохолодному Едемському саду, де багаті ресурси моря підтримували життя в густонаселених цілорічних поселеннях. Археологи розкопали величезні насипи з морських мушель, залишків свят, нагромаджених навколо селищ. Щедрість природи, очевидно, давала збирачам змогу дістати собі пиріжка (тобто молюска) та з'їсти. Збирачів було достатньо, аби протистояти землеробам, але не так багато, аби відчувати потребу перейти до землеробства, щоб прогодувати себе. Водночас землероби побачили, що рослини та тварини, одомашнені на Горбистих Схилах, так далеко на півночі почувалися значно гірше.
Ми зовсім не знаємо, чому після 4200 років до н. е. землеробство таки посунуло на північ. Деякі археологи наголошують на витискальний чинник, припускаючи, що землероби розмножилися так сильно, що змели весь спротив; інші говорять про втягувальний чинник, припускаючи, що криза всередині суспільства збирачів відкрила північ нападникам. Але хоч як то закінчилося, балтійський виняток підтверджує правило, що, відколи на Горбистих Схилах постало землеробство, первісне заможне суспільство було приречене.
Кажучи це, я не заперечую реальности свободної волі. Це було б безглуздо, хоча багато людей і піддалися такій спокусі. Великий Лев Толстой, наприклад, завершив свій роман Війна і мир дивним екскурсом, що заперечує свободу волі в історії — дивним, бо книжка рясніє лихоманковими рішеннями (та браком рішень), різкими змінами думки та чималою кількістю безглуздих помилок, часто з важливими наслідками. А втім, Толстой каже: "Свобода для історії є лише висловом на позначення невідомого залишку від того, що ми знаємо про закони життя людини". І далі:
Для історії визнання свободи людей як сили, що може впливати на історичні події... є те саме, що для астрономії визнання вільної сили руху небесних тіл... Якщо існує хоча б одне тіло, що рухається вільно, то вже не існують закони Кеплера та Ньютона і немає жодного уявлення про рух небесних тіл. Якщо існує один вільний вчинок людини, то не існує жоден історичний закон і немає жодного уявлення про історичні події.
Це нісенітниця. Високого рівня, але все одно нісенітниця. В будь-який день будь-який передісторичний збирач міг вирішити не культивувати злаки, будь-який землероб міг полишити своє поле й піти до лісу полювати на оленів, будь-яка господиня могла покинути свою зернотерку й піти збирати горіхи. Деякі саме так і робили, що мало величезні наслідки в їхньому житті. Але в великому масштабі це значення не мало, бо змагання за ресурси означало, що люди, що підтримували землеробство чи господарювали краще за інших, діставали більше енергії, ніж ті, хто цього не робив. Землероби годували більше дітей та худоби, звільняли більше місця під поля й далі накопичували перевагу над збирачами. За певних обставин, подібних до ситуації навколо Балтійського моря близько 5200 років до н. е., поширювання землеробства сповільнювалося до черепашого темпу. Але такі обставини не могли тривати вічно.
Звичайно, землеробство зазнавало локальних спадів (видається, зокрема, що між 6500 та 6000 роками до н. е. витолочування пасовищ перетворило долину Йордану на пустелю), але, якщо не враховувати можливість кліматичних катастроф на кшталт нового пізнього дріясу, вся свобода волі в світі не могла зупинити експансію землеробського способу життя на всі можливі ніші. За наявности тямущих Homo sapiens, теплої, вологої, стабільної погоди та ще й рослин і тварин, здатних еволюціювати до одомашнених форм, цей процес стає найневідворотнішим у світі.
Близько 7000 років до н. е. динамічні експансивні землеробські суспільства на заході Євразії були відмінні від усіх інших на землі, і від цього моменту має сенс відрізняти "Захід" від решти світу. Проте, хоча Захід і був відмінним від решти світу, відмінності не були постійними, відтак протягом кількох наступних тисяч років люди в півдюжині інших місць у Щасливих широтах почали незалежно приходити до ідеї землеробського господарювання (рис. 2.6).
Найранішим і найочевиднішим випадком поза Горбистими Схилами
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому Захід панує - натепер», після закриття браузера.