Читати книгу - "Ганнібал"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми надаємо своїм рішенням великого значення, звеличуємо процес прийняття, наче завжди отримуємо результат раціонального, свідомого мислення. Але рішення утворюється з переплетіння почуттів, тому частіше нагадує глевкий кавалок, аніж логічний висновок.
Пацці вже все вирішив, коли сів на літак до Парижа. Вирішив і годину тому, коли дружина в новому пеньюарі реагувала на його пестощі хіба що з почуття обов’язку. І за кілька хвилин по тому, коли Пацці, лежачи в темряві, потягнувся до дружини, хотів торкнутися її щоки та ніжно поцілувати на ніч, та відчув на долоні її сльози. Тоді вона, сама того не знаючи, з’їла його серце.
Знову шаноба? Ще один шанс терпіти подих архієпископа, поки від священних кременців запалюють ракету в дупі ганчір’яного голуба? Знову хвала політиків, подробиці приватного життя яких надто добре йому відомі? Чого варта слава поліцейського, який упіймає доктора Лектера? У поліції визнання має нетривалий період піврозпаду. Краще ПРОДАТИ ЙОГО.
Ця думка проштрикнула, прибила Рінальдо, полишила його зблідлим і сповненим рішучості, і, коли Рінальдо-візуал подумки кинув жереб, у його уяві змішалися два запахи — дружини та Чесапікського узбережжя.
ПРОДАЙ ЙОГО. ПРОДАЙ ЙОГО. ПРОДАЙ ЙОГО. ПРОДАЙ ЙОГО. ПРОДАЙ ЙОГО. ПРОДАЙ ЙОГО.
Навіть удар Франческо де Пацці не був сильнішим, коли він 1478 року кинув Джуліано на підлогу собору, ані тоді, коли в запалі проштрикнув кинджалом власне стегно.
Розділ 24
Дактилокарта доктора Ганнібала Лектера — цікава річ, предмет культу в якомусь розумінні. Оригінал висить у рамці на стіні у Відділі ідентифікації ФБР. У ФБР існує правило, за яким у людей із зайвими пальцями знімають відбитки, — великий палець і чотири найближчі до нього ставлять із лицьового боку картки, а шостий — на зворотному.
Копії дактилокарти облетіли світ, щойно доктор утік, а збільшений відбиток великого пальця було надруковано на плакаті Мейсона Верджера, із відміченими ознаками папілярного візерунка, щоб навіть криміналіст-новачок зумів їх розпізнати.
Аби просто зняти відбитки, великі навички не потрібні, і Пацці майстерно вправлявся з цією роботою, тож міг би й сам провести грубе порівняння, для певності. Але Мейсонові Верджеру був потрібен свіжий відбиток на предметі in situ[61], ще не відзнятий, аби його експерти провели незалежний аналіз. Мейсона вже неодноразово намагалися ошукати, надсилаючи старі відбитки, які доктор Лектер лишив на місцях злочинів багато років тому.
Але як дістати відбитки доктора Фелла й не наполохати його? Бо передусім доктора не варто полохати. Чоловік може вмить зникнути, лишивши Пацці ні з чим.
Доктор нечасто виходив із палаццо Каппоні, а до наступного зібрання Белле-Арті ще цілий місяць. Надто довго чекати нагоди, щоб підсунути йому склянку води, і доведеться всюди понаставляти склянок, бо сама комісія ніколи не розщедрювалась на такі блага.
Оскільки Пацці вирішив продати Ганнібала Лектера Мейсонові Верджеру, то мусив працювати одинаком. Йому не можна було привертати увагу Квестури до доктора Фелла, запитуючи, наприклад, офіційний дозвіл на проникнення до палаццо, а сама будівля була надто добре захищена сигналізацією, аби ламати замки в пошуках відбитків.
Сміттєвий бак доктора Фелла був набагато новішим і чистішим за інші у кварталі. Пацці купив нову ємність і однієї глупої ночі підмінив кришку на баку палаццо Каппоні. Гальванізована поверхня не дуже для цього підходила, і в результаті безсонної ночі Пацці отримав не відбитки, а жах пуантиліста, якого ніколи й нікому не розшифрувати.
Наступного ранку червоноокий слідчий з’явився на Понте Веккіо. У ювелірній крамничці на старому мості він купив широкий, добре відполірований срібний браслет і оксамитову підставку, на якій прикраса стояла у вітрині. У ремісничому кварталі на південь від Арно, десь на вузьких вуличках навпроти палацу Пітті, він попросив іншого ювеліра стерти на браслеті ім’я виробника. Ювелір запропонував нанести на срібло антиоксидне покриття, але Пацці відмовився.
Стережіться Соллічіано, флорентійської в’язниці на шляху до Прато.
Другий поверх жіночого блоку. Ромула Ческу, схилившись над глибокою раковиною для прання, вимила з милом груди, ретельно висушила, а тоді вдягла чисту, простору бавовняну сорочку. Інша циганка, яка поверталася з кімнати для побачень, сказала щось Ромулі циганською на ходу. У тої між очима з’явилася невеличка зморшка. Привабливе обличчя зберегло звичний спокійний вираз.
Їй дозволили спуститися зі свого ярусу, як заведено, о восьмій ранку, але, коли Ромула підійшла до кімнати для відвідувань, її перехопив наглядач і скерував убік, у відособлене приміщення для допитів на першому поверсі тюрми. А там, замість звичної медсестри, стояв Рінальдо Пацці, тримаючи на руках її грудного хлопчика.
— Привіт, Ромуло, — мовив слідчий.
Вона підійшла впритул до високого поліцейського, не маючи жодного сумніву, що той одразу ж віддасть їй дитину. Немовля вже зголодніло й шукало груди.
Пацці вихнув підборіддям у бік ширми в кутку кімнати.
— Там є стілець. Можемо поговорити, поки ти його годуватимеш.
— Поговорити про що, Dottore[62]?
Ромула пристойно володіла італійською, а також французькою, англійською, іспанською та циганською. Говорила вона без емоцій — прегарні акторські здібності не вберегли її від тримісячного строку за кишенькові крадіжки.
Вона зайшла за ширму. У пелюшках немовляти був схований пластиковий мішечок із сорока сигаретами та шістдесятьма п’ятьма тисячами лір, що становило трохи більш ніж сорок один долар, побганими купюрами. Треба було робити вибір. Якщо поліцейський обшукав немовля, то може звинуватити її в контрабанді, щойно вона дістане мішечок, і всі привілеї буде скасовано. Вона трохи поміркувала, позираючи на стелю. Немовля смоктало цицьку. Навіщо поліцейському заморочуватися? Він і так має над нею перевагу. Ромула дістала мішечок і сховала собі під білизну. З-за ширми почувся голос:
— Від тебе тут самий клопіт, Ромуло. Тримати мати-годувальницю у в’язниці — марно гаяти час. Тут є по-справжньому хворі люди, медсестрам є кого доглядати. Ти ж ненавидиш ту мить, коли спливає побачення і доводиться віддавати дитину в чужі руки?
Що йому треба? Вона пречудово знала, хто він такий — начальник, Pezzo da novanta[63], покидьок девʼяностого калібру.
Умінням тлумачити вулицю Ромула заробляла на життя, і кишенькова крадіжка була одним із багатьох ремесел. Бувала жінка тридцяти пʼяти років із чуттям, мов у великого метедика сатурнії луни. Цей поліцейський — вона стала роздивлятися його понад ширмою — диви, який чепурний, обручка, відполіровані черевики, живе з дружиною, має хорошу хатню робітницю — після прасування в комірець підклали ущільнювач. У кишені куртки — гаманець, у правій кишені штанів — ключі, у лівій
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ганнібал», після закриття браузера.