Читати книгу - "Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі"

З цими словами вона пройшла у протилежний кінець крамниці[35] і поставила яйце сторчма на полицю.

«Цікаво, чому це ніякого пуття? — міркувала Аліса, пробираючись навпомацки між столами та стільцями у глибину крамниці, де було вже зовсім темно. — Я он уже скільки добираюся, а яйце ніби й не ближчає зовсім. Стривайте, а це що — стілець? Е, та в нього гілля! Оце так штука!.. Я бачу, що тут ростуть дерева! А ось і струмочок! Чудна якась крамниця! Зроду-віку такої не бачила!»

* * * * * * * * * [36]

* * * * * * * * * *

* * * * * * * * * * *

Отак вона йшла, і що не крок, то дужче чудувалася: досить їй було до чогось наблизитись, як воно враз оберталося деревом; тож вона анітрохи не здивувалася б, якби те саме сталося і з яйцем.

Розділ шостий

Шалам-Балам

Яйце, однак, тільки більшало й більшало, і в його обрисах дедалі дужче проступало щось людське. На відстані кількох ярдів Аліса догледіла в нього очі, носа та рота, а коли підійшла й зовсім близько, стало очевидно, що перед нею — ШАЛАМ-БАЛАМ власною персоною.

«Його ні з ким не сплутаєш! — сказала вона подумки. — Це так очевидно, мовби його ім'я було написане в нього на лобі!» (А лоба йому можна було порозписувати вздовж і впоперек — таку здоровенну він мав мармизу.)

Шалам-Балам сидів скулиніг, як турчин, на вершечку високого муру. Той мур був такий вузесенький, що Аліса дивом дивувалась, як він ще відтіль не злетів; а що очі його незмигно дивилися врізнобіч і не знати було — бачить він її чи ні, то вона, зрештою, вирішила, що перед нею — просто якесь опудало.

— А на вигляд — викапане яйце! — промовила Аліса вголос і наставила руки, щоб його ловити — їй здавалося, ніби він ось-ось упаде.

— Дуже мені прикро, — озвався Шалам-Балам по тривалій мовчанці, й далі дивлячись повз Алісу, — що мене обізвано яйцем… Дуже, дуже прикро.

— Я сказала, тільки на вигляд, пане, — делікатно пояснила Аліса. — До того ж, ви знаєте, деякі яйця бувають вельми доладні! — додала вона, силкуючись обернути своє порівняння на комплімент.

— А деякі люди мають навдивовижу курячий розум! — усе так само дивлячись повз неї, сказав Шалам-Балам.

Аліса не знала, що й відповідати, — розмова не в'язалася. Та й що то за розмова, коли звертаються не до тебе: останні його слова були адресовані, фактично, до дерева. Тож вона стояла і тихенько собі проказувала:

Шалам-Балам на мурі сидів.

Шалам-Балам на землю злетів.

Уся королівська кіннота і все лицарство зі свити

Не можуть Шалама, не можуть Балама

Знов на той мур підсадити!

— Третій рядок явно задовгий! — ледь не сказала вона на повен голос, зовсім забувши, що її можуть почути.

— Замість отак стояти і бубоніти щось собі під носа, — озвався Шалам-Балам, уперше глянувши на неї, — краще скажи, як тебе звати і що тебе сюди привело.

— Мене звати Аліса, але…

— Але ж і дурнувате ім'я! — нетерпляче урвав Шалам-Балам. — Що воно означає?

— А хіба ім'я мусить щось означати? — засумнівалася Аліса.

— Звичайно! — пхикнув Шалам-Балам. — Моє ім'я віддзеркалює мій вигляд — до речі, дуже пристойний вигляд. А з таким іменем, як твоє, можна й виглядати, як казна-що.

— А чого ви там сидите, як сирота7 — запитала Аліса, не бажаючи встрягати в суперечку.

— А того, що не сиджу тут із татом і мамою! — крикнув Шалам-Балам. — Думала, заженеш на слизьке? Загадуй іншу загадку.

— А чи не вважаєте ви, що безпечніше було б сидіти внизу? — знову спитала Аліса. — Мур же такий вузесенький!..

Вона й на думці не мала загадувати загадки — просто добре серце веліло їй подбати за це дивне створіння.

— Просто жах, які легкі загадки! — вигукнув Шалам-Балам. — Вузесенький мур!.. Подумай сама, навіть якби я зірвався — хоча це неможливо, але — якби…

Тут він закопилив губи і прибрав такого поважно-величавого вигляду, що Аліса ледве стримала сміх.

— Якби я й упав, — вів далі Шалам-Балам, — то Король обіцяв мені… О, прошу дуже: вона зблідла! Не сподівалася такої новини, га?.. Король обіцяв мені… Причому особисто… що він… що він…

— …пришле ^сю королівську кінноту і все лицарство зі свити '7 — не втрималася Аліса.

— Ну, знаєте, це вже неподобство! — крикнув Шалам-Балам, упадаючи в шал. — Ти підслуховувала під дверима… за деревами… у комині… інакше звідки тобі про це знати!

— Ні-ні, повірте! — якомога делікатніше заперечила Аліса. — Просто так було написано в книжці.

— А-а, в книжці! — злагіднів Шалам-Балам. — У книжці про це могли написати. Маю на увазі «Історію Англії», чи як ви там її називаєте. Он як! А тепер придивися до мене як слід. Я — той, хто розмовляв із Королем! Ось я хто! Іншого такого ти навряд чи й побачиш! Можеш потиснути мені руку — я не гордий!

Він розплився усміхом майже від вуха до вуха, нахилився до Аліси (ледь не злетівши з муру) і простяг їй руку.

Аліса потиснула її, пильнуючи за ним не без певної тривоги.

«Якщо він усміхнеться ширше, — подумала вона, — кутики його рота зійдуться на потилиці, і тоді я не ручаюся за його голову!.. Ще репне, як кавун!»

— Так-так! — просторікував тим часом Шалам-Балам. — «уся королівська кіннота і все лицарство зі свити» рушать мені на підмогу. Вони мене умлівіч на мур висадять, можеш бути певна! Проте наша бесіда забігла трохи наперед — вернімося до останньої загадки.

— Боюсь, я її забула, — чемно мовила Аліса.

— Тоді починаймо все спочатку, — сказав Шалам-Балам. — Чур, моя черга обирати тему! — («Це що — ніби така гра?» — подумала Аліса). — Ось моє питання: скільки, ти кажеш, тобі років?

Аліса швидко прикинула в голові й відповіла:

— Сім років і шість місяців.

— Неправильно! — тріумфально вигукнув Шалам-Балам. — Нічого такого ти мені не казала.

— Я думала, вас цікавить скільки мені років! — почала пояснювати Аліса.

— Якби цікавило, я про це й питав би, — сказав Шалам-Балам.

Аліса промовчала, бо не хотіла нової суперечки.

— Сім років і шість місяців! — глибокодумно повторив Шалам-Балам. — Кострубатий якийсь вік! Якби ти порадилася зі мною, я сказав би: «Зупинись на семи!», але тепер уже пізно.

— Я ніколи не питаю порад, як мені рости, — обурилася Аліса.

— Що, гонор не дозволяє?

Це обурило Алісу ще дужче.

— Ні, — сказала вона, — просто