Читати книгу - "Буря Мечів"

Порушив тишу сер Алісер Торн.

— Нарешті перекинчик пошанував нас своєю присутністю.

Лорд Джанос, червоний з обличчя, весь трусився.

— Звір! — видихнув він.— Дивіться! Це той звір, що загриз Піврукого до смерті. Серед нас варг, браття. ВАРГ! Цей... цей покруч не гідний нас очолювати! Ця звірюка навіть жити не гідна!

Привид вищирив зуби, але Джон поклав йому долоню на голову.

— Мілорде,— мовив він,— ви не розповісте мені, що тут трапилося?

Але йому з кінця зали відповів мейстер Еймон.

— Твоє ім’я внесли у перелік претендентів на посаду лорда-командувача, Джоне.

Це було так абсурдно, що Джон не зміг стримати посмішки.

— Хто? — поцікавився він, поглядаючи на своїх друзів. Безперечно, це черговий Пипів жарт. Але Пип знизав плечима, а Грен похитав головою. Підвівся Стражденний Ед.

— Я. Ага, жахливо так чинити з друзями, та ліпше вже ти, ніж я.

— Це... це нечувано! — знову почав бризкатися слиною лорд Джанос.— Та цього хлопця повісити слід! Так! Повісити, я вам кажу, повісити як перекинчика й варга разом з його приятелем Мансом Рейдером. Лорд-командувач? Я цього не допущу, я цього не потерплю!

— Ви цього не потерпите? — підвівся Котер Пайк.— Може, ви там навчили тих золотих плащів лизати вам кляту сраку, та нині ви вбрані в чорний плащ.

— Будь-хто з братів може внести на розгляд ім’я будь-кого, хто дав обітницю,— сказав сер Деніс Малістер.— І Толет має на це повне право, мілорде.

З дюжину братів заговорили водночас, перекрикуючи один одного, і незабаром у залі знову зчинився галас. Цього разу на стіл стрибнув сер Алісер Торн і підніс руки, закликаючи до тиші.

— Браття! — крикнув він.— Це нам нічого не дасть. Я пропоную голосувати. Король, який зайняв Королівську вежу, поставив на всіх дверях чатових, щоб нам не давали ні їсти, ні вийти, поки ми не зробимо вибір. І нехай! Ми проголосуємо, і ще раз проголосуємо, і голосуватимемо цілу ніч, якщо доведеться, поки не оберемо собі лорда... та перш ніж почнемо вкидати жетони, гадаю, головний будівничий має нам дещо сказати.

Отел Ярвик, хмурячись, повільно підвівся. Здоровань-будівничий потер довге запале обличчя й мовив:

— Ну, я знімаю свою кандидатуру. Якби ви хотіли мене, ви мали шанс мене обрати, але не зробили цього. Принаймні охочих виявилося замало. І я збирався сказати, що як ви хотіли голосувати за мене, то тепер голосуйте за лорда Джаноса...

— Лорд Слінт,— кивнув сер Алісер,— найкраща кандидатура.

— Я ще не закінчив, Алісере,— урвав його Ярвик.— Лорд Слінт командував міською вартою на Королівському Причалі, як ми всі знаємо, і він був лордом Гаренхолу...

— Він того Гаренхолу й не бачив,— крикнув Котер Пайк.

— Ну, саме так,— сказав Ярвик.— Хай там як, нині я, стоячи тут, уже й не пригадую, чому я гадав, що Слінт буде таким гарним вибором. Хіба що аби зацідити Станісу в пику, та тільки що це нам дасть? Може, Сноу і справді кращий. Він довше на Стіні, він — небіж Бена Старка, і він служив у Старого Ведмедя зброєносцем,— Ярвик знизав плечима.— Обирайте, кого схочете, тільки щоб не мене,— сказав він і сів.

Джанос Слінт з червоного зробився буряковий, а от сер Алісер Торн зблід. Вояки Східної варти знову загрюкали кулаками по столу, тільки цього разу вимагаючи казанок. Деякі з Джонових друзів теж підхопили вимогу.

— Казан! — заревіли вони як один.— Казан, казан, КАЗАН!

Казан стояв у кутку біля коминка — великий чорний черевань з двома величезними ручками й важкою покришкою. Мейстер Еймон дав наказ Сему з Клайдасом, і вони рушили в куток і, підхопивши казан за ручки, затягнули його на стіл. Дехто з братів уже вишикувався в чергу до діжок із жетонами, коли Клайдас зняв покришку — і мало не впустив її собі на ногу. З хрипким вереском з казана вилетів здоровезний крук. Він рвонув угору — чи то до бантин, чи то до вікна, щоб вирватися на волю, але в підземеллі не було ні бантин, ні вікон. Крук опинився в пастці. Голосно крякаючи, він нарізав кола — одне, два, три. І тут Семвел Тарлі гукнув:

— А я знаю цього птаха! Це крук лорда Мормонта!

Крук приземлився на стіл ближче до Джона.

— Сноу,— крукнув він. Птах був старий, брудний і мокрий.— Сноу,— повторив він,— Сноу, Сноу, Сноу.

Дійшовши до кінця столу, він розпростав крила й перелетів Джонові на плече.

Лорд Джанос із гуркотом сів, а от сер Алісер Торн глузливого зареготав.

— Сер Поросятко гадає, ми тут всі дурні, браття,— сказав він.— Це він навчив птаха того трюку. Та всі птахи кажуть «Сноу» — ви підніміться у гайворонник і самі почуєте. Мормонтів птах знав трохи більше слів, ніж оце одне.

Крук схилив голову набік і поглянув на Джона.

— Жита,— з надією прокрякав він. Але, не отримавши ні жита, ні відповіді, він вереснув і закрукав: — Казан? Казан? Казан?

А далі полетіли гостряки списів — ціла ріка гостряків, ціла повінь,— гостряків досить, щоб затопити кілька камінців і мушель, і мідяки теж.

Коли закінчився підрахунок, Джона оточили. Хтось плескав його по спині, хтось прихиляв перед ним коліно, так наче він і справді лорд. Шовк, Оуен Одоробало, Гальдер, Жаба, Зайвий Чобіт, Велет, Маллі, Ульмер з королівського лісу, Славний Донел Гіл і ще півсотні присутніх з’юрмилися навколо нього. Дайвен, клацнувши дерев’яними зубами, мовив:

— Боги праведні, та наш лорд-командувач і досі в льолі!

— Сподіваюся,— сказав Залізний Емет,— це не означає, що наступного разу мені не можна буде на тренуванні з вас криваві тельбухи вибити, мілорде?

Трипалий Гоб хотів знати, чи Джон і далі їстиме з усіма, чи треба страви посилати йому нагору в світлицю. Навіть Бовен Марш підійшов сказати, що він радо й далі був би лордом-стюардом, якщо лорд Сноу не заперечує.

— Лорде Сноу,— сказав Котер Пайк,— якщо ти завалиш справу, я з тебе печінку видеру та з’їм її сиру з цибулею.

Сер Деніс Малістер повівся люб’язніше.

— Мені важко було зважитися на те, про що просив юний Семвел,— зізнався старий лицар.— Коли обрали лорда Коргайла, я сказав собі: «Нехай, він на Стіні прослужив довше, ніж ти, твій час іще прийде». Коли обрали лорда Мормонта, я