Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

! —

Г'юджілу не було де виплеснути свій гнів, і цього разу він знайшов спосіб підірвати Тебе, безмозкого ідіота! Що ти робиш —

. -

Ватажок ящерів раптом зрозумів, що щось не так. Він різко підняв голову, і в його призматичних зіницях відбилася висока постать. Ні, якщо бути точним, то це був високий Лицар верхи на білосніжному єдинорозі. Все його тіло було вкрите важкою срібною кольчугою, а на ньому був гострий золотий шолом з парою крил, що захищали його обличчя. У верхній частині шолома була біла грива, яка звисала до потилиці.

Позаду нього акуратно стояли ряди таких же лицарів. Висока ельфійська кіннота виглядала так, ніби вона була відлита з однієї форми, і кожна з них була приблизно однакового зросту.

Вони тихо стояли посеред лісу, і в лісі не було чути жодного звуку.

Лицар подивився на Г'юїла зверху. Його срібні очі були спокійні, але від цього мурашки пробігли по спині Г'юджіла. Потім він заговорив лагідним і низьким голосом Якщо я не помиляюся, вас слід називати Х'юджіл? Лайзер, містере Х'юджіл, так?

.

Г'юджіл відкрив рота. Він підсвідомо хотів заперечити це, але виявив, що не може вимовити ні слова під тиском аури Лицаря.

.

Дуже добре, Лицар кивнув Насправді ми з товаришами давно вас шукаємо.

.

В очах Г'юджіла потемніло.

У цьому світі існувала лише одна армія, яка називала товаришами своїх товаришів.

Це були Срібні ельфи, лицарі Гімну.

.

Десять хвилин.

.

Брандо викинув потьмянілу карту в руці. Карта долі із зображенням Платинового жеребця згоріла в бруді, а потім нічого не залишилося. Тепер на кладовищі лежала ще одна карта, і це зробило його трохи нещасним. Цвинтар не тільки не зменшувався, а ставало все більше і більше. Крім того, його картковий пул вже був тонким, і це погіршувало ситуацію.

,

Він зазирнув у ліс. Було тихо. Нюх у Екмана був жахливий, але слух і зір у нього були дуже хорошими. Його шість кінцівок мали органи слуху, які могли вловлювати понад сімсот тисяч різних звуків у світі природи. Він може розрізняти звуки, принаймні втричі частіші, ніж людські. Але це було за чотири-п'ять миль, і якби він не видав ні звуку, ворогові було б важко його знайти. Брандо на мить замислився. Він хотів ще трохи почекати, але боявся, що ворог поверне назад і накличе біду на Скарлет. Якби це сталося, рудоволоса Тигриця не змогла б перемогти навіть нормальну людину.

.

Тому він підняв праву руку і використав Перстень Імператриці Вітру, щоб стріляти в напрямку лісу.

Оскільки кільце майже не впливало на монстра Пробудження Стихій, його було достатньо, щоб видати гучний шум, щоб заманити ворога. Як і очікувалося, коли Брандо опустив руку, він почув звук дерев, що падають у лісі. Послушник Землі швидко зреагував і кинувся до нього.

.

Але Брандо не нервував. Він глибоко вдихнув і вийняв з одягу рубін. Він тримав рубін у руці і рахував час у серці.

Десять, дев'ять, вісім

.

Звук падіння дерев був дуже швидким, і здавалося, що це просто ілюзія в його вухах, але незабаром він став реальним.

П'ять, чотири, три

Він тут. Брендел використовував середній палець, щоб стиснути дорогоцінний камінь між вказівним і великим пальцями, помістивши його посередині того, що відьми називали Магічним трикутником. Потім він подумки повторив заклинання активації. Рубін блиснув червоним світлом, і навколишні десять метрів замовкли. Шум вітру, шелест листя, навіть серцебиття, дихання, пульсація кровоносних судин – всі звуки зникли.

610.

Брандо побачив, як у його видінні з'явилося світло-зелене число 610.

. -

Послушник Землі зупинився. Комахоподібне чудовисько розгублено озирнулося навколо, але незабаром зрозуміло, що втратило відчуття слабкого серцебиття. Але саме в той момент, коли його простий мозок вагався, повертати назад чи ні, в полі зору чудовиська раптом з'явився прекрасний білий олень.

.

Ця істота насправді наважилася прогулятися перед ним. Для Екмана, який перебував у стані божевілля, це була відверта провокація. Він видав низький гуркіт і відразу ж помчав у той бік. На жаль, Білий Олень-душа, яким керував Брандо, був лише ілюзією. З оптичної точки зору, він був настільки швидким, наскільки це було можливо, і настільки маневреним, наскільки це можливо. Таким чином, Послушник Землі нічого не міг з цим вдіяти.

Він сховався під старим деревом і тримав у руках статую Білого Оленя Душі. Він наче грав у гру, дражнив жахливого ворога, який був ще мить тому. Але коли він визирнув і побачив цю сцену, то не міг не насміхнутися під дією закляття Тиші. Звичайно, це слід назвати мовчазною насмішкою. Оскільки кожне заклинання Тиші тривало п'ять хвилин, решта шість заклинань дозволяли йому спокійно відпочивати протягом тридцяти хвилин. На додачу до десяти хвилин, які купив йому Платиновий бойовий кінь, у нього залишалося сорок хвилин для Налаетара.

5 5 50 .

Більше того, навіть якщо закляття Мовчання буде витрачено, він все одно зможе використати 5 хвилин безсмертя, надані Непохитним Вродженим Даром, щоб перекрити своє серцебиття та дихання. Після цього він міг перев'язати себе ще 5 хвилин. За логікою, Брандо вважав, що Срібні ельфи прибудуть через 50 хвилин.

Звичайно, він не став би жартувати про власне життя. Без певної впевненості Брандо не став би ризикувати власним життям.

.

Час поволі спливав.

,

Саме тоді, коли Брандо збирався вчетверте вимовити закляття Тиші, він раптом відчув, як його серце завмерло. Тому що в цей момент він помітив, що Послушник раптом зупинився. Його увага більше не була прикута до Білого Оленя Душі, який його провокував. Чудовисько випустило серію низьких гарчання з горла. Брандо впізнав цей голос.

.

Це було попередження.

.

Хтось ішов.

?

Хто це був?

?

Чи це був Налаетар?

, 3.

Незліченна кількість думок промайнула в голові Брандо, але він не наважувався бути легковажним. Він негайно застосував четверте заклинання Мовчання, а кількість використань рубіна, що залишилася, миттєво збільшилася до 3. Але незабаром він зрозумів, що щось не так. Погляд чудовиська не дивився на північ. Натомість вона дивилася в його бік.

.

Серце юнака завмерло. Що відбувається? Він не міг не запитати себе. Але так не повинно бути. Проблем виникнути не повинно. Він знову і знову програвав свої дії в голові,