Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

-- 22 4

Але після цього бій став кровопролитним. Найманці Лопеса і Ящери вступили в жорстоке перетягування каната. Майже за кожен опорний пункт, який можна було захистити, боролися обидві сторони. Після обміну 22:4 Ящери нарешті прорвали зовнішню стіну і почали атакувати центральну платформу за межами вівтарного залу.

Минуло дев'ятнадцять хвилин від початку бою і десять хвилин від першого контакту з тилу.

,

Найманці почали відступати, але це не було довгостроковим планом. Простір, що залишався для того, щоб вони могли звужуватися, поступово звужувався. Позаду них стояла Амандіна.

.

Повз її світле обличчя промайнула стріла, пролітаючи повз.

З її порізаної шкіри швидко просочувалася кров, але вона її зовсім не відчувала. Вона тримала флагшток обома руками і міцно стояла на краю платформи. Вона вираховувала час і зміни в бою. Вона чекала слушної нагоди. Але від кожної загибелі найманки на полі бою її серце завмирало. У Бренделя ніколи не було жертв, коли він їх очолював, але минуло лише десять хвилин з того часу, як він передав їх їй, а кількість жертв вже досягла цієї точки.

Особливо це сталося, коли маленька ельфійська дівчинка на ім'я Тіа кинулася перекривати їй фатальну стрілу. Ця благородна дочка, яка ніколи особисто не переживала війни, ледь не відчула, як сльози на її очах нестримно бризнули. Але вона міцно закусила губи і терпіла. Однією рукою вона поклала бліду ельфійську дівчину на землю. Її тіло було ще теплим, наче вона щойно заснула.

.

Амандіна відчула, як хтось передав їй носовичок.

Вона здивовано повернула голову і побачила, що Фелерн спокійно дивиться на неї. Вона була старшою сестрою загиблої дівчини.

Ви поранені, міс Амандіна.

,

Ні, все гаразд, Амандіна глибоко вдихнула і захлинулася, вибач

.

Рожеві губи Фелерн ворухнулися. Вона хотіла щось сказати, але стрималася. Брандо нічого не говорила, та й говорити так легко не могла.

Будь ласка, віддайте мені флагшток, міс Амандіна. Тут небезпечно. Якусь мить вона завагалася і сказала:

.

Амандіна похитала головою.

Ні, це моя позиція. Це була її обіцянка Брандо. Вона сказала собі, що повинна його зберегти.

Ящери вже прорвали четверту лінію оборони, і найманці знову відступили. Обидва борти були близькі до схилу, утвореного обвалом платформи. З відстані він становив менше п'ятдесяти метрів. Фелерн побачив, що арбалетники Ящерів вже підняли арбалети і націлилися в небо. Їхня точність була невисокою, але після неодноразових спроб вони змогли точно визначити позицію під прапором.

Вона насупилася і стала перед Амандіною, тримаючись однією рукою за тонкий ельфійський меч на талії. Як і у її сестри, у неї не залишилося заклинань, але навіть незважаючи на це, вона все одно повинна була виконати свою місію.

.

Фелаерн.

?

Так?

.

Дякую, Амандіна кашлянула і тихо сказала.

Вона ледь помітно посміхнулася, але її очі впали на землю. Вираз її обличчя швидко знову став серйозним. Ящери затягнули арбалети, і з їхньої групи почулася низка скрипучих звуків. Але коли вони знову підняли арбалети, вона не була впевнена, чи зможе заблокувати всі болти. Вона зціпила зуби і несвідомо стиснула руків'я меча.

.

Вона підняла арбалет.

-

Амандіна і Фелерн відчули, як у них перехопило подих. Навіть якби вони були готові зустріти смерть, вони все одно відчували б почуття відчаю, коли збиралися зустрітися з нею віч-на-віч. Але здавалося, що сцени, яку вони собі уявляли, не відбулося, бо з-за них раптом вилетів маленький сяючий кристал. Він намалював у повітрі красиву дугу і впав у групу Ящерів внизу.

Це було схоже на криваво-червону квітку, що розпускалася в темно-зеленому океані. З гучним тріском відірвані кінцівки і внутрішні органи ящірки розлетілися на всі боки. Потім посипався, як кривавий дощ. Всі були приголомшені, включаючи Ящерів, найманців і навіть Амандіну і Фелаерна. Єдиний кристал розпаду, який у них залишився, був у руці Амандіни, але вона явно віддала його трьом найманцям!

.

Амандіна підсвідомо повернула голову.

,

Вона відразу почула дзенькіт, і з руїн позаду неї підкинули довгий меч. Вона відразу побачила, як римлянин підповз на четвереньках. Вона лягла на перон, наче ось-ось помре. Вона задихалася, дивлячись на Амандіну з самовдоволеною посмішкою Фух, я ледь не заблукала Фу, фу, фух Знайти це місце було непросто! Фух, Амандіна, я навчилася фехтувати, я можу захистити тебе, Пху Айя, я так втомилася

?

Стривайте, Амандіна на мить була приголомшена, перш ніж запитати Романа, чому ти тут? Ні, це не те, я маю на увазі, хіба ви не віддали Кристал Розпаду Брандо?

.

Амандіна виглядала скривдженою, коли почула це. Вона натиснула на свою сумку і прошепотіла: Амандіна, я лише трохи сховалася.

!

Скільки, стривайте, Амандіна раптом зрозуміла. Не дивно, що вона вважала, що вибух тієї ночі був неправильним! Вона одразу схопила римлянина за плече Чорт забирай, хіба ти не казав, що використав їх минулої ночі? Чи це так?

Однозначно, точно не так багато. Роман гарантує, що у Романа лише дев'ять – вісім.

, -

Вираз обличчя Романа змінився, і він одразу похитав головою, як барабан, закочуючи очі і відповідаючи.

.

Якщо ви хочете знати, що буде далі, перейдіть до розділу, щоб прочитати більше розділів.

192

Розділ 192

.

І справді, невдовзі після того, як Г'юджіл втік з поля бою, він отримав звістку від своїх підлеглих, що Конрад давно втік. Г'юджіл був такий злий, що не міг не вилаятися, але він також був потай щасливий. Спочатку, якби він першим відступив і залишив Конрада в спокої, то врешті-решт неминуче отримав би догану. Для нього не було неможливого покарання.

Якби не таємниця гробниці Короля ельфів у його руках, вона б не наважилася залишити своїх підлеглих і втекти. В іншому випадку йому довелося б нести наслідки своїх дій. Але тепер, коли Конрад пішов першим, ситуація була зовсім іншою. Конрад став цапом-відбувайлом, а Г'юджіл — лідером опору. Якби не той факт, що саме він виманив Срібних ельфів, Г'юджіл зміг би використати це, щоб змусити Конрада страждати.

Але навіть цього було достатньо, щоб зробити Х'юджіла щасливим. До того ж, чи не було у нього в руках інших фішок?

.

Ці кляті ельфи.

.

Коли він подумав про це, то не міг не відчути себе знову нещасним. При цьому він лаявся низьким голосом. Незважаючи ні на що, все багатство, яке він награбував протягом багатьох років, зберігалося в залі Балогонського храму. Тепер, коли йому