Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Allegro! — казав він візникові під час кожного підйому.
— Moderate! — казав під час кожного спуску.
А тільки Господь знає, скільки підйомів і спусків на шляху із Флоренції до Рима, якщо братися через Аквапенденте!
До речі, ті слова викликáли страшенний регіт у тих, до кого він звертався.
Угледівши Вічне місто, тобто добившись до Сторти, звідкіля вже видно Рим, подорожанин не відчув тієї захопливої цікавості, що змушує кожного чужинця звестися в колясі, щоб побачити славетний купол собору Святого Петра, який видно передовсім, коли під’їжджаєш до Рима.
Ні, він тільки дістав із кишені гаманця, а з гаманця — складений учетверо аркуш, якого він шанобливо й обережно розгорнув, а потім знову згорнув, сказавши тільки:
— Чудово, вона тут.
Повіз минув браму Пополо, завернув ліворуч і зупинився біля готелю «Лондон».
Наш давній знайомець, маестро Пастріні, зустрів мандрівника на порозі, із капелюхом у руці.
Мандрівник вийшов із ридвана, замовив добрячий обід і спитався, де міститься банкова компанія «Томсон і Френч», про що йому відразу ж сказали, тому що то була одна з найславетніших банкових компаній у Римі.
Розташована вона була на Банковій вулиці, неподалік від собору Святого Петра.
Як і скрізь, у Римі прибуття поштового ридвана привертає загальну увагу. Декілька юних нащадків Марія та Ґракхів, босоногих, із продертими ліктями, та взявшись у бік однією рукою, а іншу мальовничо закинувши за голову, розглядали мандрівця, ридван і коней; до тих вуличних хлопчаків, юних громадян Вічного міста, долучилося з півсотні роззяв, віропідданців його святості, із тих, котрі ото знічев’я плюють із мосту Святого Янгола в Тибр, милуючись тим, як ідуть кола по воді, — звісно, коли в Тибрі є вода.
Оскільки вуличні дітлахи в Римі й роззяви щасливіші від паризьких, бо розуміють усі мови, надто ж французьку, то вони почули, що мандрівник винайняв кімнату, потім замовив обід і врешті спитався адресу банкової компанії «Томсон і Френч».
Тож як він вийшов із готелю в супроводі обов’язкового чичероне, від гурту роззяв відокремився чоловік, якого не помітив ні мандрівник, ні, здається, його проводар і попрямував за ним, тримаючись на певній відстані й пильнуючи за ним так спритно, що втер би носа будь-якому паризькому нишпорці.
Француз так поспішав відвідати банкову компанію «Томсон і Френч», що не захотів чекати, поки запряжуть коней, і ридван мав наздогнати його дорогою чи вже чекати біля дверей банку.
Проте дорогою ридван не наздогнав його.
Француз пішов у банк, проводар лишився чекати в передпокої, де відразу ж звів балачку з кількома особами без певної праці чи радше такими, що беруться до всього, що їм скажеш, — у Римі вони завжди вештаються під банками, коло церков, у руїнах, у музеях і в театрах.
Разом із французом увійшов і той чоловік, що відокремився від гурту роззяв; француз подзвонив коло віконця контори і ввійшов до першої кімнати; його тінь прослизнула за ним.
— Я можу бачити панів Томсона і Френча? — запитав мандрівець.
Службовець, що поважно сидів у першій кімнаті, подав знак, і підійшов лакей.
— Як про вас доповісти? — запитав він, збираючись попровадити із собою чужинця.
— Барон Данґляр.
— Прошу вас.
Двері відчинилися, і лакей із бароном зникли за ними.
Чоловік, що увійшов услід за Данґляром, сів на лаву для відвідувачів.
Хвилин із п’ять службовець писав; упродовж тих п’яти хвилин чоловік сидів на лаві, зберігаючи глибоке мовчання, і навіть не поворухнувся.
Нарешті службовець перестав рипіти пером; він звів голову, уважно роззирнувся довкруги і, впевнившись, що вони самі, сказав:
— А, це ти, Пеппіно?
— Ага! — коротко відказав той.
— Ти відчув, що цей товстун чогось вартий?
— Цього разу нашої заслуги тут нема, нас попередили.
— То ти знаєш, чому він сюди прийшов?
— Ще б пак! Він прийшов по гроші; треба тільки дізнатися, яка там сума.
— Зараз дізнаєшся, друже.
— Чудово; тільки, прошу тебе, не бреши, як ото минулого разу!
— Ти це про що? Про того англійця, який нещодавно отримав три тисячі екю?
— Ні, у нього справді було три тисячі, ми їх у нього знайшли. Я кажу про того російського князя.
— А що?
— А те, що ти сказав нам про тридцять тисяч ліврів, а ми знайшли тільки двадцять дві.
— Либонь, кепсько шукали.
— Його обшукував сам Луїджі Вампа.
— Тоді він або виплатив борги…
— Росіянин?
— Або ж розтринькав ті грошенята.
— Може, і так.
— Не може, а напевне; та нехай-но я піду та гляну, а то француз отримає гроші, а я й не знатиму скільки.
Пеппіно кивнув і, діставши з кишені вервицю, почав бурмотіти молитви, а службовець подався тими дверми, що за ними зник і лакей із бароном.
Ще й десяти хвилин не спливло, як службовець повернувся із сяючим обличчям.
— Та й що? — поспитався Пеппіно.
— Alerte, alerte![72] — сказав службовець. — Незлецькі грошенята!
— Мільйонів п’ять чи шість.
— Авжеж. То ти знав?
— За розпискою його ясновельможності графа Монте-Крісто.
— Ти хіба знаєш пана графа?
— І з кредитом у Римі, Венеції й Відні.
— Правильно! — вигукнув службовець. — Звідки ти все це знаєш?
— Я ж казав тобі, що нас попередили заздалегідь.
— Нащо ж ти запитував мене?
— Щоб упевнитися, що це той самий чоловік.
— Це він і є… П’ять мільйонів. Незлецько, еге ж, Пеппіно?
— Так.
— У нас із тобою ніколи стільки не буде!
— Хоч як воно там буде, — розважливо сказав Пеппіно, — щось і нам перепаде.
— Цить! Ось він іде.
Службовець знову взявся до писання, а Пеппіно — до вервиці; і коли двері відчинилися, один писав, а інший молився.
З’явився радісний Данґляр і банкір, що провів його до дверей.
Услід за Данґляром спустився сходами й Пеппіно.
Як і домовлено було, біля дверей банкової компанії «Томсон і Френч» стояв ридван. Чичероне, що був дуже запобігливий чоловічок, відчинив дверцята.
Данґляр плигнув у ридван з легкістю двадцятирічного парубка.
Чичероне зачинив дверцята і сів на передку біля візника.
Пеппіно причепився ззаду.
— Може, ваша ясновельможність хоче оглянути собор Святого Петра? — запитав чичероне.
— А навіщо?
— А щоб подивитися.
— Я приїхав до Рима не задля того, щоб дивитися, — відказав Данґляр і тихенько докинув зі своєю захланною посмішкою: — А щоб одержати.
І помацав свого гаманця, у якого допіру поклав акредитив.
— Тоді ваша ясновельможність прямує…
— У готель.
— У готель Пастріні, — сказав чичероне візникові.
І ридван помчав зі швидкістю власного повозу.
За десять хвилин барон
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.