Читати книгу - "Тарас Бульба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Янкель обернувся до нього й сказав, що все буде зроблено, що його Остап сидить у міській в’язниці, і хоч і важко буде вмовити сторожу, а проте він сподівається влаштувати йому побачення.
Бульба увійшов з трьома жидами до кімнати.
Жиди знову почали балакати між собою своєю незрозумілою мовою. Тарас поглядав на кожного з них. Щось, здавалося, страшно потрясло його: на грубому і байдужому обличчі його спалахнуло якесь палке полум’я надії — надії, що приходить іноді до людини в останньому ступені одчаю; старе його серце почало колотитися, як у молодого.
— Слухайте, жиди! — сказав він, і в словах його було щось захоплююче. — Ви все на світі можете зробити, з дна морського дістанете, і приказка каже, що жид і самого себе вкраде, якщо тільки вкрасти схоче. Визволіть мені мого Остапа! Дайте нагоду втекти йому від диявольських рук. Ось я цьому чоловіку обіцяв дванадцять тисяч червінців, — я додам ще дванадцять. Всі, що в мене є, дорогі келихи, закопане в землі золото, хату й останню одежину продам і укладу з вами контракт на все життя, з тим, щоб усе, що здобуду на війні, ділити з вами пополам.
— Ой, не можна, милий пане! не можна! — мовив, зітхнувши, Янкель.
— Ні, не можна! — каже другий жид.
Усі три жиди глянули один на одного.
— А спробувати, — мовив третій, боязко поглядаючи на обох інших, — може, Бог поможе.
Усі троє жидів заговорили по-німецькому. Бульба, як не наставляв вуха, нічого не міг угадати; він тільки часто чув слово «Мардохай» і більше нічого.
— Слухай, пане! — сказав Янкель, — треба порадитися з таким чоловіком, що ще й на світі такого не було. У-у! то ж такий мудрий, як Соломон; а як він вже нічого не зробить, то вже ніхто на світі не зробить. Сиди тут; ось ключ і не впускай нікого!
Жиди вийшли на вулицю.
Тарас замкнув двері й дивився в маленьке віконце на цей брудний жидівський проспект. Троє жидів поставали посеред вулиці й почали розмовляти досить запально; до них пристав скоро четвертий, нарешті п’ятий. Він чув знову повторюване: «Мардохай, Мардохай!» Жиди все поглядали в один бік вулиці; аж от із кінця її, з-за якогось поганенького будиночка, з’явилася нога в жидівському черевикові і замаяли поли лапсердака. «А, Мардохай! Мардохай!» — закричали всі жиди разом. Худий жид, трохи коротший за Янкеля, але набагато більше зморщений, з величезною верхньою губою, підійшов до нетерплячої купки, і всі навперейми хапалися оповідати йому, причому Мардохай кілька разів поглядав на маленьке віконечко, і Тарас здогадувався, що мова йде про нього. Мардохай вимахував руками, слухав, перебивав мову, часто плював набік і, піднімаючи поли лапсердака, засував руку до кишені і виймав якісь брязкальця, причому показував препогані свої панталони. Аж під кінець всі жиди зняли такий галас, що жид-вартовий мусив був подати знак, щоб мовчали, і Тарас уже почав побоюватися за свою безпеку, та, згадавши, що ці люди й не можуть деінде бесідувати, як на вулиці, що їхньої мови й сам диявол не втне, він заспокоївся.
За кілька хвилин жиди всі разом увійшли до його кімнати. Мардохай приступив до Тараса, поплескав його по плечу й промовив: «Коли ми та Бог схочемо зробити, то вже буде так, як треба».
Тарас подивився на цього Соломона, що такого ще на світі не було, і отримав якусь надію. Справді, вигляд його міг викликати якусь довіру: верхня губа була в нього просто страховище: товщина її, безперечно, збільшилася від сторонніх причин. У бороді у цього Соломона було тільки п’ятнадцять волосин, та й то з лівого боку. На обличчі в Соломона було стільки знаків від побоїв, здобутих за спритність, що він їм, певна річ, і лік втратив і звик їх мати за родимі плями.
Мардохай пішов разом з товаришами, сповненими подиву за його мудрість. Бульба зостався сам. Він переживав чудне, небувале: вперше в житті він відчував неспокій. Душа його була в гарячковому стані. Він не був той колишній, непохитний, твердий, як дуб; він був тепер малодушний, він був тепер слабкий. Він здригався від кожного шереху, на кожну нову жидівську постать, що показувалася в кінці вулиці. У такому стані перебув він цілий день; не їв, не пив, і очі його не відривалися ні на мить від невеличкого віконця на вулицю. Нарешті вже пізно ввечері з’явився Мардохай і Янкель. Серце Тарасове завмерло.
— Що? вийшло? — спитався він з нетерплячкою дикого коня.
Але, перш ніж жиди наважилися відповідати, Тарас помітив, що в Мардохая бракує останнього локона, що хоч і нечепурно, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас Бульба», після закриття браузера.