Читати книгу - "Тарас Бульба"

Микола

гоголь

Для середнього та старшого шкільного віки

ББК84.4 УКР1-Р0С Г58

Серія «Шкільна хрестоматія» заснована 2002 року

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Обкладинка Світлани Железняк

Науковий редактор Сергій Білокінь

Текст друкується за виданням: М. Гоголь. Вибрані твори у п’яти томах. — X., Книгоспілка, 1929—1932 // Загальна редакція І. Лакизи, П. Филиповича.

За стилістичною редакцією М. Зерова, А. Харченка.

Українські переклади звірено й уточнено з оригіналом за виданням: Н. В. Гоголь. Собрание сочинений в восьми томах. — М., 1984.

Гоголь М. В.

Г 58 Тарас Бульба: Пер. з рос.: [Для серед, та ст. шк. віку] / 1л. О. В. Кузнецової, О. А. Літвінова. — К.: Школа, 2009. — 384 с.: іл. — (Шкільна хрестоматія).

ISBN 966-661-645-9 («Школа»)

ISBN 966-339-491-9 (НКП)

До видання увійшли повісті М. В. Гоголя (1809 -1852) з циклу «Вечори на хуторі під Диканькою» в перекладі українською мовою: «Сорочинський ярмарок», «Вечір проти Йвана Купайла», «Майська ніч, або Утоплена», «Запропаща грамота», «Ніч проти Різдва», «Зачароване місце», «Страшна помста», а також повість «Тарас Бульба» -поетична розповідь про далеке минуле України — Запорозьку Січ.

Переклад творів українською мовою здійснено в 30-х роках минулого століття, у період політичних репресій, тому прізвища перекладачів невідомі, за винятком «Запропащої грамоти» в перекладі Михайла Обачного (Косача) і Лесі Українки.

Тексти приведено у відповідність до норм сучасної української мови.

ББК 84.4УКР1-РОС

ISBN 966-661-645-9 («Школа») ISBN 966-339-491-9 (НКП)

© Видавництво «Школа», 2009

Тарас Бульба

I

А повернися-но, сину! Та який-бо ти кумедний! Що воно за попівські підрясники на вас? І отако всі у вас там в академії ходять? — Такими речами привітав старий Бульба двох синів своїх, що вчилися в київській бурсі і оце прибули вже додому до батька.

Сини його допіру позлазили з коней. То були здоровенні хлопці, ще доволі набурмосені, звичайно, як тільки що укінчені семінаристи. Дерзкі, здорові обличчя їхні укривав ніжний пух, що не зазнав ще бритви. Вони дуже застидалися від такого батькового привітання і поставали стовбурами, очі в землю поспускавши.

— Стривай, стривай-но! Дайте, нехай я гарненько на вас надивлюся, — провадив, обертаючи їх, — що ж воно за такі довгі свитки на вас! От так свитки! Та таких ще й на світі не бувало. Ану, нехай котрий з вас побіжить! Чи не простелеться долі, у поли заплутавшися.

— Не глузуй, батьку, та не смійся! — проказує тоді старший.

— А диви, який пишний! Чого б же то мені й не посміятися?

— А того; бо хоч ти й батько мені, а сміятися будеш, то, їй-богу, одлупцюю!

— Ах ти ж, превражий сину! Як, батька? — мовив Тарас Бульба, вражений, подавшись на кілька ступнів назад.

— Та хоч би й батька. Наруги нікому не подарую і ні на кого не зважу.

— А як же ти ото бився б зо мною? Навкулачки, чи що?

— Та вже як прийдеться.

— Ну, то давай же навкулачки! - каже Бульба, рукава засукавши. — Побачимо, що ти за мастак у ку-лаці!

І от батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, давай садити одне одному стусани чи в боки, чи в поперек, чи в груди, то відступаючи та оглядаючись, то насідаючи знов.

— А подивіться ж, люди добрі: геть здурів старий, зовсім з глузду з’їхав! — проказувала бліденька, худорлява й добра матір їхня, при порозі стоячи й не мавши ще досі способу обійняти любих дітей своїх. -Діти додому приїхали, більше року їх не бачили, а він вигадав казна-що: навкулачки битися.

— Ну, та й б’ється ж він ловко! — каже Бульба, спинившись. — їй-богу, таки добре, — провадив він, помалу обсмикуючись, — таки так, що краще б і не заводився з ним. Справжній буде козак! Ну, здоров же, сину, почоломкаємося, — і батько з сином взялися цілуватися. — Добре, синку! Отак же й лупцюй кожного, як мене гамселив, не даруй нікому! А проте, яке ж таки кумедне вбрання на тобі: і що воно за мотузка висить? А ти, бейбасе, чого став, руки поспускавши? — казав він, до меншого звертаючись, — чого ж ти, песький сину, не одлупцюєш мене?

— Ще чого вигадав, — каже мати, обіймаючи молодшого. — І впаде ж йому в голову, щоб дитина рідна та батька била! Та чи й до речі ж воно тепер: молоде дитя, здорожилося (те молоде дитя мало за двадцять і добру сажінь на виріст), йому б тепер саме спочити та під’їсти чого, а він битися тягне!

— Еге, та ти, як бачу я, мамин мазунчик, — казав Бульба. — Ти, синку, матері не слухай: баба вона, нічого вона не тямить. Які вам розкоші? Ваші розкоші — чисте поле та коник добрий: ось де ваші розкоші! А ця шабля, бачите? — то ваша мати! Все воно сміття, чим вам голови напихають: і академії, й книжки оті, букварі та філософія — і все це казна-що — плював я на все те! — Тут Бульба приточив таке слівце, що навіть не годиться до друку. — А найкраще я вас того ж таки тижня виряджу на Запорожжя. От де наука, так наука! Там ваша школа; там тільки й розуму здобудете.

— То тільки один тиждень і бути їм удома? — говорила жалібно та слізно суха старенька мати. — І погуляти їм бідолашним не доведеться; не доведеться і в хаті рідній обізнатися, не доведеться й мені на їх надивитися!

— Годі, та годі, стара, заводити! Не на те козак здався, щоб з бабами водитися. Ти ще б їх до себе під спідницю сховала та й сіла б на них, як курка на яйцях. Гайда, піди та настановляй нам на стіл, що там