Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

——— Я сказав: відступай! Залиш мене самого! — крикнув я, знову спрямовуючи зброю на здоровеня.

——— Але ж, господарю, — поглянув вовкулака на мене, — я маю бути біля вас, щоб захищати вас. Такий наказ ви дали мені, коли розпочалися пошуки мавки.

——— Тепер я наказую тобі піти звідси. Негайно!

Нічого не розуміючи, він побіг вглиб лісу. Його силует швидко розчинився серед тіней дерев. Інші вовки побігли за ним, залишаючи нас з гравцем сам на сам. Тільки переконавшись, що вони пішли, я видихнув і опустив самопал. Замість нього дістав з інвентарю меч. Його холодний метал дарував мені відчуття впевненості. Я знову був готовий до битви.

——— Який же ти дурний хлопчина, якщо гадаєш, що я вчиню так само, — засміявся здоровань. 

Його сміх лунав, як виклик, як знущання, що змушувало мою кров кипіти. Мене охопила хвиля гніву. 

Він підняв свій меч, і я помітив, як з його тіні почав зʼявлятись вій. Що ж, це було цілком очікувано…

Насправді я й не розраховував, що гравець також буде битись зі мною сам на сам. Я просто хотів вберегти Ская. Він був останнім, хто залишився. Я не міг ризикувати ним