Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

На під’їзді до мегаполіса у всіх трьох знову спрацювали сигнальні сповіщення.

— Не може бути, шляк би їх трафив! Знову порушення? — Джаззі відкрила повідомлення. — Макс… — замовкла вона.

«21:00 (зüч6) — Телестрата: Herz-терорист 25 563 і Herz-терорист 25 564. Статус: обов’язковий для всіх», — говорилося в оголошенні.

Тремтячими руками Давид зафіксував своє тіло в інтерактивному кріслі. Той єдиний раз, коли він шкодував, що на скронях у нього захисні стікери. Дивитися на страту в здоровому глузді подібно до того, щоб бути страченим самому. Але уникнути перегляду трансляцій з обов’язковим для всіх статусом було неможливо. Складність полягала ще й в тому, що їх завжди записували та переглядали на фабриках üТролів, штучний інтелект яких було запрограмовано на розпізнавання «злочинних антиüмперських реакцій, емоцій і жестів».

Давид набрався духу й активував ньÜзрум рівно за хвилину до початку прямого ефіру. На üСкріні сфери йшов зворотний відлік: 00:57, 00:56, 00:55, 00:54… Крісло повільно оберталося, перевертаючи Давида вниз головою, назад у початкове положення, знову вниз головою.

Цифри згасли. Непроглядна темрява поглинула Давида. Ледве помітна вібрація телесфери пробігла по шкірі. Крісло затрусило. Давид подумав, що його ньÜзрум несправний. З мороку почулися наростаючі удари. Давид злякався, що це його серце. На Екрані з’явилася картинка, освітивши сферу. Два металевих стільці з підлокітниками. Загальний план: знерухомлені скобами на руках і ногах öсобини з білими мішками на головах. Інтерактивне крісло підлетіло впритул до лівої öсобини так, що Давид майже торкнувся носом білого мішка. Від несподіванки він, як риба, почав хапати повітря ротом. Мішок зірвали з öсобини. На Давида змученим, напівбожевільним поглядом дивився отець Патрік. На лобі священника напис: великими літерами — Herz-терорист 25 563, маленькими нижче — Патрік Домінґес. Ні слова про те, що перед глядачами священник. Металевий голос за кадром зачитав вирок: смертна кара шляхом введення смертельної ін’єкції üФрай.

– Über! 25 563, тобі дозволяється сказати останні слова каяття. Über! — вимовив закадровий голос, не зважаючи на кляп у роті отця Патріка.

Інтерактивне крісло відкотило Давида назад. Тепер він дивився на засудженого з відстані. Хвилювання отця Патріка видавала ступня, що смикалася. Його серце закалатало сильніше, як тільки правий підлокітник зашипів. Капсула з üФрай, підскочивши, вп’ялася голкою в зап’ястя. На üСкріні знову забігали цифри — кількість серцевих скорочень. З динаміків ньÜзруму виривалися удари. Концентруючись у середині сфери, звук бив не тільки по вухах. Кожен удар бив по грудях і горлу Давида. Кількість скорочень раптово почала зменшуватися: 75, 43, 38, 26, 14… Повіки отця Патріка зімкнулися на цифрі 8. «Прощавайте», — про себе сказав Давид. Тук. 6. Тук.

4. Тук. 2. Тук…

Загальний план: другий стілець. Інтерактивне крісло знову підлетіло впритул до зображення öсобини з мішком на голові, крізь тканину якого просочувалася кров. Давид приготувався побачити обличчя другого засудженого. Але мішок так і залишився на голові. Серце öсобини стихло і саме зупинилося до того, як голос за кадром встиг оголосити вирок. На üСкріні тільки з’явився напис: крупно — Herz-терорист 25 564, маленьким шрифтом — Аніта Бєляєва. Крісло від’їхало від монітора. Давид опинився у першому ряду віртуальної студії. З боків і ззаду сиділи перелякані й одночасно потішені тим, що сталося, глядачі. З середини залу почулися гучні оплески. Аудиторія, підкоряючись, вибухнула оваціями. Давиду нічого не залишалося, як наслідувати їхній приклад.

– Über! Можемо повторити! Über! — закричали задоволені глядачі.

Не хвилюйся, все добре (ісп.).

Бувай! (ісп.).

Загальноüмперський час.

У кожній людині є іскра зла, яку не гасить попіл помилок, яким би густим він не був. У кожній людині залишається частка ненависті й брехні, як би вона не загрузла в доброчесності, наскільки б не зійшла з прямої дороги.

Амін Фаріс Антун ар-Рейхані — письменник

Пройшов тиждень.

— Доброго ранку, Давиде! — привітав Дамблдор господаря оселі, який іще спав. — Час вставати. Сьогодні День Всеüмперської Демонстрації. Явка працівників телецентру обов’язкова. Раджу вийти з дому за годину, щоб не запізнитися до початку.

Давид, знехотя піднявшись із ліжка, зайшов у ванну.

— Über! Дамблдоре, що сьогодні з законами? — позіхнув він. — І де твоє «Über!»? Невже його скасували? Über!

— Як завжди, — в голосі Дамблдора з’явилися оцінювальні інтонації, яких раніше він не мав; з однієї фрази було зрозуміло, що він засуджує дії влади, — вони ввели чергову заборону заради наживи. Знову суперечність. Сто тисяч мешканців столиці зобов’язані з’явитися на святкову демонстрацію. Згідно з давно сформованими правилами, кожна öсобина повинна принести з собою надувну кульку, прапор, плакат або запустити над собою цифрову проєкцію цих предметів. Öсобину, яка не подбає про це, буде оштрафовано — добова зарплата плюс десять годин соціальної роботи (відмивати статуї Великого Вождя від пилу і посліду птахів; допомагати вірянам з глибинок і літнім парафіянам у храмах з автоматами для відпущення гріхів і т. д.). Але сьогодні вночі заборонили кульки, прапори, транспаранти й плакати. Покарання за їхнє використання — штраф у розмірі добової зарплати. Тому краще все-таки дотриматися загальних правил проведення демонстрації. Щоб не заробити собі ще й соціальну діяльність. Ось так, друже.

Давид кивнув у відповідь.

— Ти не задоволений, що я не дотримуюся üмперських правил мови? — засмутився Дамблдор. — Я подумав, що тепер нема сенсу… ти можеш мені довіряти. Навіщо нам цей цирк вдома?

— Über! А як же ньÜзрум? Раптом при ньому видамо себе.

Über! — майже прошепотів Давид.

— Тепер я блокую його, не хвилюйся. Ризик практично дорівнює нулю.

Давид попросив Дамблдора створити віртуальний плакат для демонстрації: вусатий рот Віссарія над головою Великого Вождя з написом: «Хай береже Великого Вождя святий Віссарій!».

— Плакат готовий, — у повітрі зависло зображення üмператора,