Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

Сердечники припаркувалися біля «покинутої» будівлі кінця минулого століття — лікарні. Про те, що в клініці досі практикували медицину, можна було здогадатися лише по декількох хворих, що сиділи в піжамах на лавочках біля головного входу, і медсестрах, які курили неподалік в пожовклих від часу халатах.

— Über! Нам на четвертий поверх. Über! — сказав Максим, виходячи з автомобіля.

Ліфт не працював. Вони піднялися по сходах і пройшли в палату 26. Кілька ліжок з тумбочками уздовж стін, з яких сипалося вапно. У кутах і на стелі росла цвіль. У палаті був один пацієнт. Худий старець сидів в інвалідному візку навпроти перекошеного вікна. У кімнаті не було навіть üСкріна (його встановили в актовій залі та раз на день всіх пацієнтів, з реанімації теж, возили на поглинання новинного продукту). Старий дивився на березові гілки, що тихенько хиталися на вітрі. У палаті гугнявило радіо.

— Über! Üмперія знову попереду всієї планети, — ведучий нудно наговорював текст про те, що вчені створили чергову надпотужну ракету, здатну вразити будь-яку точку в Unación. — Унасіонці кусають лікті й не можуть спокійно спати. Пишайся, популяціє, своєю Üмперією. Дякуй Великому Вождю! Über!

Максим підійшов до приймача і вимкнув його. Старий повернув голову, впізнавши Макса, заусміхався.

— Über! Максимчику, здрастуй, дорогий! Спасибі, що відключив цю штуковину, — він показав на радіоприймач, що висів майже під самою стелею. — Я сам дотягнутися не можу. Über!

Максим обійняв старого.

— Über! Знайомтеся, — Максим звернувся до Давида і Джаззі, — Андрій Третьяков. Друг мого батька. Über!

Давид потиснув руку старому. Джаззі збиралася зробити те ж саме лівою рукою, але літній чоловік елегантним рухом підніс її кисть до губ і, поцілувавши, привітав дівчину широкою напівбеззубою усмішкою. Співачка усміхнулася у відповідь. На мить Давиду здалося, що в її очах заблищали сльози.

— Über! Андрію, як щодо прогулянки? Über! — запитав Максим?

— Über! Ти серйозно? Стільки поверхів. А ліфт уже другий тиждень не працює. Відчинене вікно і є моя прогулянка. Über! — сумно промовив старий.

— Über! Ми віднесемо вас. Über!

Давид узяв старого на руки й відніс на перший поверх.

Макс із Джаззі спустили візок.

— Über! Друзі, ви виходьте, а я зараз підійду. Добре?

Über! — сказав Максим.

Завалена з усіх боків стосами паперів, у приймальні сиділа бліда літня öсобина з добрим обличчям.

— Über! Вітаю! Скажіть, а що з ліфтом? Über! — поцікавився Макс.

— Über! З бюджету ніяких надходжень. Добре ще, що реанімація одна з двох працює. Über! — коротко пояснила вона.

— Über! Зателефонуйте, будь ласка, нехай пришлють майстра. Я заплачу за виклик після прогулянки. Über!

— Über! Ви що зробите? — перепитала літня öсобина, не вірячи своїм вухам. — Я правильно вас зрозуміла? Über!

— Über! Правильно. Я оплачу. Я хочу, щоб Андрія та інших пацієнтів щоденно вивозили на прогулянку. Über!

— Über! Добре, я зателефоную. Будемо сподіватися, що майстер тверезий і приїде вчасно. Über!

— Über! Скажіть йому постаратися заради Üмперії. Швидко протверезіє. Über! — Максим вийшов у двір.

Вони гуляли роздовбаними цементними доріжками. Навколо у кронах дерев і кущів співали птахи. День видався прекрасним. Зайшовши якомога далі вглиб двору, загубившись у лабіринті густих заростей, Максим зупинився.

— Über! Друзі, ми приїхали сюди не лише провідати Андрія. Über! — Макс подивився на старого, той схвально кивнув.

— Über! Давиде, ви працюєте в архіві телецентру, чи не так? Über! — запитав старий.

— Über! Так. Über!

— Über! Я пропрацював у телецентрі понад сорок років.

Чудові були часи, скажу я вам. Стільки спогадів. Über!

Андрій розповів, що потрапив на телебачення завдяки своїм батькам, які були режисерами. Почав молодшим редактором, закінчив головним режисером. Разом із однією з кращих команд країни Андрій створив понад двадцять успішних проєктів, які свого часу прогриміли на весь світ. Давид із захопленням дивився на старого.

— Über! Андрія возять до üСкріна в антиüскрінних стікерах. Дві медсестри з наших, — пояснив Макс причину настільки ясної пам’яті старого. — Розкажіть про архів. Über!

— Über! Я часто спускався до Діми. Ми дружили. Чудовий був хлопець. Ми пропадали в архіві цілодобово. Бувало, спустимося туди й давай шукати що-небудь незвичайне, зі стародавніх часів. Документальні історичні кадри та всяке інше. От би зараз туди потрапити. Але куди вже мені рипатися? З лікарні навіть вийти сам не можу. Та й сказав мені Максим, що в телецентрі режим безпеки наближений до тюремного. У нас теж було суворо, але перепустку виписати можна було на кого завгодно. Так, життя було цікавим. Ми ж там жили. У телецентрі. Я іноді по кілька діб залишався на роботі. Не хотілося йти. Über! — старий мрійливо замислився.

— Über! Андрію, розкажіть, як ви з Дмитром трохи з голоду не померли в архіві. Über! — попросив Макс.

— Über! Ах, так. Було діло. Ми спустилися на мінус п’ятий поверх. Забули ключ, а там двері самі зачинялися…

— Über! Вибачте, я вас переб’ю, — Давид підійшов ближче до старого і тихим голосом продовжив. — На мінус п’ятий поверх? Ви добре пам’ятаєте? П’ятий? Über!

— Über! Молодий, — наступне слово він прошепотів, — чоловіче, ноги мені вже давно відмовили. А ось із пам’яттю у мене все чудово. Найцінніші старі відеоматеріали зберігалися саме на мінус п’ятому рівні. Там само була й окрема монтажна кімната, в якій ми часто засиджувалися. Не помічаючи часу, у підземеллі сиділи. Über!

Давид запитально глянув на Максима. Той кивнув головою. Старий продовжив розповідь про те, як вони з другом залишилися замкненими на мінус п’ятому поверсі напередодні святкових вихідних. Їх похопилися і звільнили з архівного полону через два дні.

— Über! Ми горіли роботою. Ми були щасливі. Über! — усміхнувся старий.

Повернувшись з прогулянки, вони застали майстра, який