Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Справді. Я також сказав, що прямий напад на штаб диверсійної групи — це занадто великий ризик, — почав він, а потім поліз у портфель. Він поклав на стіл велике фото, на якому була зображена с різкістю, покращеною цифровим шляхом, ділянка якогось військового об’єкту у вертикальному ракурсі. Кілька будівель і акуратний ряд машин. Цистерни. Залізнична рампа. – З іншого боку, пан прем’єр-міністр правий: ми не можемо пустити події на самоплив. Диверсійну групу необхідно знайти та знищити.

- Це об'єкт, де вони укриваються? – запитав міністр. Він виглядав зачарованим. Здавалося, він не помічає нещодавньої суперечки.

- Ні, – похитав головою Малішевський. – Ми над цим працюємо, але поки що не знаємо точного місця. Сподіваюся, це питання найближчих годин. Це фото супутникової розвідки, яким поділилися з нами американці. На ньому видно базу одного з реактивних артилерійських дивізіонів 244-ї артилерійської бригади, оснащеного пусковими установками БМ-27 "Ураган".

Ззовні знову долинули звуки поліцейських сирен. Варшава нервувала дедалі більше. На це ніхто не звернув уваги. Малішевський проковтнув слину. У горлі зовсім пересохло.

- Ми пропонуємо бити росіян їх власною зброєю, також у прямому сенсі, – продовжив він. – Вони люблять операції під фальшивими прапорами. Давайте зробимо те саме у відповідь.

- Що саме ви маєте на увазі?

- Цей підрозділ розташований у маленькому містечку неподалік від узбережжя, менш ніж за дванадцять кілометрів. Невелика група наших спецназівців дістанеться цілі не літаком чи гелікоптером, а водою, за допомогою швидкісних катерів. На чверть години вона захопить всю базу, або хоча б її частину. Ми оцінюємо це як цілком здійсненне. Ескадрилья вирушила до українського кордону, а на фото ми бачимо резерви, пошкоджену або непрацюючу техніку. Охорона бази мінімальна. Ми вважаємо, що існує ймовірність запуску однієї з пускових установок і обстрілу пункту зосередження диверсійної групи, яка готується до нападу. Після пожежі наші фахівці будуть відступати і повертатися тим же шляхом. Тож ми не матимемо жодного відношення до обстрілу росіянами власного підрозділу внаслідок виниклого бардаку та некомпетентності командира, старшого лейтенанта Воронцева.

Ще одне фото лягло на стіл. Одутле обличчя з червоним носом і маленькими очима, прихованими під валиками жиру, евфемістично кажучи, не викликало довіри. Цей чоловік однозначно міг бути нехлюєм, якому вся служба до дупи. Здавалося, що він надавався до плану полковника.

- Підсумовуючи, атака на цей об’єкт виглядає відносно легко, захисту мало, ніхто не очікує нападу. Ризик нещасного випадку низький. І найголовніше: без нашої участі.

- Що ви думаєте, панове? – запитав міністр оборони, глянувши на генералів.

Першим заговорив представник спецслужб.

- План може виявитися ефективним, – обережно сказав він. – Проблема в тому, що росіяни відразу визначать, що по диверсантах стріляв не їхній підрозділ, а чужий спецназ. Вони будуть це знати.

- Це не важливо, – відповів Малішевський. Він почувався добре підготовленим до розмови, враховуючи, що план був створений лише у машині. – Нічого, звісно, вони ​​не доведуть, якщо наші оператори не попадуться і не розмовлятимуть між собою польською. Важливо те, що дізнається світова громадська думка. Ми зосереджуємося на простому посланні: російський бардак, як завжди і скрізь, і спроба росіян скинути його на нас. Крім того, ми можемо відмовитися у всьому перед нашими американськими друзями. Звичайно, ви повинні підготувати відповідну комунікаційну стратегію для цього випадку.

- Таку операцію від них не можна тримати в секреті, – сказав начальник Генштабу.

- Треба спробувати.

- План, навіть у разі успіху, не гарантує, що росіяни утримаються від нападу на Варшаву, – обличчя міністра внутрішніх справ виражало чистий, неприхований скептицизм.

- Вони втратять привід, – відповів Малішевський.

- Обійдуться без будь-яких приводів.

- Згоден. Вони могли б обійтися без нас. Але американці можуть сприйняти всерйоз неспровокований напад на столицю країни-союзниці, яка також має відігравати ключову роль у підтримці України.

- Ми цього не знаємо.

- Росіяни знають це ще менше.

Зібрані на мить задумалися, а потім почали один за одним говорити. Спалахнула бурхлива дискусія. Малішевський майже одразу вимкнувся. Замість того, щоб слухати, він думав про наступний крок.

У кишені завібрував мобільний телефон. Він глянув на дисплей. Вайман попросив терміново зв’язатися.

Етап 2

Новоспечений підполковник Конрад Вільгат провів картку по зчитувальному пристрою, який відповів добре знаним писком. Всередині все виглядало практично так само, як завжди: сірі стіни, колеги безпричинно посміхалися йому, Бернацький, який відганяв сон черговою чашкою кави... Центр повітряних операцій – Командування авіаційного компоненту, розташований у Пирах під Варшавою, жив у власному темпі. Справді, все було як і раніше, за одним досить значним винятком: Вільгат був мертвий.

Він був мертвий, тому що поступив як дурень. Вчорашній день, сьогоднішня ніч і певну частину ранку він провів не професійно, безвідповідально і абсолютно проти правил: відсвяткував своє сорокаріччя і одним махом отримав підвищення в званні до підполковника, яке, отримав напередодні своєї важливої ​для себе ​дати, ювілею. Звичайно, ніхто не забороняв святкувати дні народження. Тим паче, коли пити за просування на вищий рівень. Але такому, як Вільгат, було заборонено вживати алкоголь за двадцять чотири години до виходу на службу. Бувало так, що чергові не п’ють навіть за два дні до зміни. А останнє пиво він допив (наскільки пам'ятав) о шостій ранку, і лише тоді викинув з квартири останні тіла своїх друзів. Чотирнадцять годин тому. Він проспав шість із них. Прокинувся без похмілля, п'яний і в чудовому настрої. Він глянув раз і вдруге на годинник на шафі, потягнувся, жадібно глянув на голу жінку, що лежала поруч (він був знайомий з нею два дні, але вже був закоханий, що з ним часто траплялося), а потім: ніби від якоїсь сили тяжіння, його очі повернулися до таймера. Його підживлений алкоголем мозок обробив дані й зрозумів, що минув полудень. Бліде зимове сонце світило мені в обличчя, а повітря було наповнене важким смородом сигаретного диму, перетравленого алкоголю і непоганих жіночих парфумів; ніщо ще не порушувало його прекрасного настрою. Полудень. 12:00. Середина дня. Позіхання.

І тут він згадав, який сьогодні день.

"Ти маєш бути у найкращій формі", — сказав йому його шеф, коли вони бачилися востаннє. Веселощі починаються. – "Відпочни, виспися про запас. Це буде дика їзда, а ти людина з найбільшою кількістю розуму в голові. Я розраховую на тебе, ти розумієш, Вільгате?".

У нього не було розуму в голові,