Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

- Вкладаємось? Ти про що?

- Ну, як? Аби стати партнером у концерні, потрібно, щоб ти завагітніла до кінця цього року. Хіба Максим тобі не сказав? Знаючи Максимову … цілеспрямованість, думаю тебе вже можна вітати. Він свого шансу точно не згає. Й тебе не запитає.

Цим своїм "Й тебе не запитає" Томас неабияк мене роздратував. Але я спробувала не показувати йому цього та настільки змогла нейтрально відповіла:

- Це навряд чи у нього вийде. У мене вже років зо три стоїть спіраль. Й ти даремно про нього так.

- Вибач, Катюню! Дійсно, даремно.

Він підійшов до мене ближче, взяв за руку, лукавенько так посміхнувся і сказав:

- А знаєш, що сказав цей молоденький лікар про тебе, коли я зауважив, що ти занадто бліда?

- Ні, не може бути! - відповіла я, посміхаючись.

- Я тобі кажу. Так і сказав, - Томас нахилився до мого вуха й прошепотів, - “Так, бліденька, як Білосніжка з того фільму”. Ти чуєш, мала, фільму. Не мультику. Роби висновки, на кого ти схожа.

- Томас, серденько, може ти не в курсі, але про Білосніжку реально існують фільми дуже навіть пристойні, так звані дитячі. Без всяких там … хотіла сказати збочень, але ми вже прийшли до висновку, що вся ця історія суцільне збочення.

- Ти думаєш, наш лікар в дитинстві дивився фільми а-ля Білосніжка або Попелюшка?

- Хтозна, може він якийсь… збоченець.

Ми засміялись просто і невимушено. З Томасом взагалі було просто і невимушено. От і зараз він просто нахилився й невимушено поцілував мене у щічку:

- Вибач, не втримався.

- Краще стримуйся! Й відійшов би ти від неї подалі.

Це Максим. Він стояв у дверях палати. Виглядав дуже знервованим і стомленим. Волосся та одяг були вологі. Голос трішки захриплий. Коли він поправив пасмо волосся, що впало на лоба, я помітила, що костяшки правої руки збиті в кров.

- Максиме! - я присіла на ліжку. Голова трохи закрутилась, я автоматично схопилась за неї рукою. Томас моментально опинився поруч. Притримав за руку.

Я почула, як голосно видихнув Макс, наче злютований бик. Показала Томасу рукою, що все добре.

Максим швидкими кроками підійшов до мене. Якось занадто різко обійняв, поцілував палко, як кропивою по шкірі.

- Вибач, я мокрий. Дякувати Богу, ти тут!

Я здивовано глянула на нього. Реакція на те, що дружина потрапила до лікарні, м'яко кажучи, незрозуміла. Я не встигла нічого у нього розпитати, тому що зайшла медсестра.

Я, як і обіцяла, заходилась відповідати на запитання лікарів. Чи не вживаю я всяке непотребне, там, алкоголі всякі, наркотики? Чи приймаю якісь ліки? Чим хворіла в дитинстві? А тепер? Що їла сьогодні? А що вчора? Алергії? І так далі, і тому подібне. Коли дійшла черга до запитань про вагітність, відзначився Томас.

- Чи не вагітні ви? - запитала медсестра. Я відповіла, що ні. Вона мені: - Ви впевнені? - Й тут Томас, як Пилип з конопель, — Ну, звичайно! У неї ж спіраль стоїть.

Медсестра глянула на мене, наче перепитуючи. Я кивнула, мовляв, все вірно.

Треба було бачити погляд Максима. Він подивився на мене, потім на Томаса й запитав у нього:

- А тобі додому не час? Щось ти тут затримався.

- Так, молодий чоловік всю ніч біля хворої. Не відходячи, - підлила масла у вогонь сестра Марі.

- Дійсно, Томасу. Їдь додому. Ти, певно, вже сильно стомився. Дякую, що був зі мною!

Знову цей подих лютого бика.

Томас прощається та йде до дверей. За ним прямує й медсестра. Ми з Максимом, нарешті, залишаємось удвох.

У мене до нього море запитань. Але він встигає перший:

- Як ти почуваєшся? Й що, взагалі, тут забула?

- Якийсь ти... грубоватенький. Чому ти мокрий? Що з твоїми руками? Де… - заторохтіла я.

- Тсс, тихіше. Взагалі, я перший запитав. Ввічлива людина мала б відповісти спочатку, чи не так?- перебив він мене.

- Я наче в нормі. Слабкість, трохи крутиться голова, інколи нудить. Але враховуючи, що я дев'ять годин пролежала без свідомості, думаю це нормально. Що сталося достеменно, поки що не знаю. Втратила свідомість прямо на вулиці. Лікар каже, отруєння чимось токсичним. Добре, що не вагітна.

- До речі, звідкіля цей клоун знає про спіраль, якщо навіть я не знаю?

- До речі, а чому я не знаю, що тобі потрібна до кінця року, якщо не дитина, то хоча б вагітна дружина?

- Не хотів тиснути. Ти, зазвичай, дуже негативно сприймаєш ситуації, коли зовнішні фактори впливають на особисте. А по-друге, я не знав про спіраль. Думав, може саме якось владнається.

- Сподівався на Боженьку? Та й сам не плошав, — сумно посміхнулась я. У чомусь Томас виявився правим. - Тепер твоя черга. Розповідай, що з тобою трапилось.

- А у нас, кохана, знову тебе “викрали”. Ось заціни, яке повідомлення я отримав, коли прийшов додому, а тебе там нема.