Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

-Слухай, тебе Стас випадково не вкусив?Зазвичай такі питання ставить він.-сказав я здивований.

Невже пропустив момент коли Віктор почаав цікавитися діввчатами і бути не таким розважливим?

-Ніхто мене не кусав. Я просто зрозумів що три роки в універі провчився а всі знають мене як діда старого. А ним я планую бути коли працюватиму у батька на фірмі. От ів се. Так красива?

-Гаразд. Надаю повний опис. Волосся світле, вона чимось схожа на блондинку але моментами є пасма темного забарвлення. Очі голубі. Щодо росту то вона трохи нижча за мене. Срунка. Більше інформації у мене немає.

Ми уже якраз зайшли у будівлю і крокували коридором до загальної таблиці розпису курсів.

-Чому твій опис нагадав мені Камілу?-спитав Віктор.

-Напевно тому що це і є вона.

Я глянув на Віктор і посміхнувся. Бачив він би зараз своє обличчя.

-Тобто твоя квартиранка як ти висловився, це зведена сестра?

-Так. В нас перший у курс у 204 аудиторії.-сказав я і ми покрокували геть від дошки.

-Ох Бондаренко. Закручувати це твоє.

Я знову не стримав посмішки.

-Тобі білше личить бути старим розважливим дідом. Харизма Стаса це не твоє.

Ми обоє засмялися. Дійсно, бігати за дівчатами це у нашій компанії діло Стаса але точно не Віктора. Ми вже звикли щро він завжди розважливий з своїм холодним розумом і завжди стримує нас від дурних ідей. Хоча в більшості випадках це не вдається і тоді ми всі втрапляємо у халепу. 

Ми дійшли до потрібної аудиторії. Коли відчинили двері то одразу у вухо впав шум. Після літніх канікул, хоча всі неодноразово бачилися, все одно розмови ведуться повним ходом. Більшість розповідає про відпочинки за кордономо, у селищі куди їздили до рідних і т.д. Ми з Віктором сіли за нашу стандартну задню парту. Стаса і Вадима ще досі не було.

-Бачиш, є плюси що я не був на вчорашній вечірці, інакше б нині на першу пару не прийшов.  А ти, доречі, також прогуляв?

-Ні. Я вчора з Боженою у кіно ходив. Вона інколи така нестерпна. Різко захотіла провести час зі мною. В мене вибору не було. От і не поїхав. А Стас дзвонив що їм з Вадимом скучно без нас. Звідти і знаю що тебе не було. 

Задзвонив дзвоник і у приміщення зайшов наш декан- Василь Йосипович. Ми усі його любили, він і сам не так давно був на нашому місті тому багато в чому нас розуміє хоча і підзатильника від нього можна получити. Як він каже, я добрий але доки ви до мене по доброму. Почнете нагліти- я стаю страшною людиною. Він провів у нас першу пару повторюючи правила, також не забув про те що це наш останній рік і ми самі робимо собі імя і так далі. Одним словом, годину він повтроював на правила . Я на задній парті займався більш важливою справою. Перші десять хвилин слухав а потім...пішов ваш Максимко полями. Зайшов і погортав інсту, потім ще тік ток. А потім мене ледь не застукали. Добре що Віктор добра душа мене штовхнув. Йому видно також надоїло бути зразковим хлопчиком і ми обоє почали грати у морський бій. Тільки безвучно. Тобто цифру і букву писали на папері. Наче німі. Все ж коли продзвонив дзвоник і Василь Йосипович здається з полегшенням видихнув а ми вийшли з аудиторії крокуючи у наступну. Десять хвилин перерви мало б висатачити щоб з третього поверзу переміститися на четвертий. Далі у нас була мікроекономіка котру я терпіти не можу. Сказати чесно мені всі предмети на цій професії не о вподоби. Але ж терпіти треба. Стас і Вадим зявилися на третій парі. Здається, до кінця не відійшовши ще від будуна.

Після четвертої пари ми, як зразкові учні пішли не до їдальні а в кавярню котра знаходиться одразу ж біля будівлі університету. Зазвичай тут кишить студентами і сьогоднішній день не виняток. Зробивши перекус ми повернулися назад гризти граніт науки, котрий після трьох місяців відпочинку зовсім не ішов до прийому в мозок.  

Все ж, після годин сидіння в універі я з полегшенням видихнув виходячи на вулицю. Ми попрощалися, Стас повеселішав дізнаючись про мою сусідку але посмішка зникла коли він обламався з інформацією що це Каміла. Отак ми і розійшлися а Вадим устиг мене підколоти щодо зміни транспорту.  

Каміли іще не було тому я сів у машину чекаючи на неї. Але коли за пятнадцять хвилин вона також не вийшла я почав хвилюватися. Тому вирішив написати їй

Maks: Я чекаю на тебе. В тебе ще не закінчилися пари?

Повідомлення прийшло не одразу через що я почав ще більше хвилюватися. Хоча сам не розумів чому.

Kala: Я зараз вийду.

Через декілька хвилин двері універу відчинилися і в машину сіла Каміла. На заднє сидіння. Я глянув на неї а вона опустила свій погляд .

-Так, ану признавайся що сталося.-сказав я.

-Нічого не сталося. Поїхали.-сказала вона тихо не піднімаючи очей.

-Каміла, подився мені в очі. 

Вона заперечливо помахала головою. Ну гаразд. Я просто так не здаюся.

-Ми поговоримо. Вдома.-сказав я їй а тоді повернувся назад до керма і вирушив до квартири.

У Каміли точно щось сталося. Я просто впевнений у цьому. Не знаю як це пояснити. Я просто хочу їй допомогти. Не через батька а просто...навіть не знаю як це пояснити. Можливо вона для мене вже не просто дівчина котру я ненавиджу а все ж сестра...