Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— З хорошим чоловіком, гріх не випити, — промовив улесливо.
— Ну, щоб дома не журилися, — підняв свою чарку Нестор.
Випили, похрумтіли квашеною капустою. Шинкар розщедрився і виставив таріль з нарізаними шматками паляниці і буженини. Бачачи таку гостинність, запорожець схвально кивнув і вказав поглядом на склянки. Припрошувати не довелося — Лейба хутко налив ще по одній.
— Аби ворогам гикалося.
— І жінка не дізналася… — докинув Лейба.
Випили…
— До речі, про жінок… — Нестор видобув з-за пазухи монисто. — Не порадиш когось, хто полагодити може?
— Є майстер… — кивнув Лейба. Шинкар розчервонівся і сіпнув комір. Але дивився не на монисто, а на бутлю.
— Так-так… — вірно зрозумів його погляд козак. — Наливай. Не на поминках сидимо, щоб на другій чарці спинитися.
Випили по третій.
— То що з майстром?
— Залиш… Я віднесу. Завтра полагодить.
— Дорого візьме? Більше дуката не дам…
— Не переймайся, — мотнув головою шинкар. — Гершко, троюрідний племінник тітки моєї дружини. Скажу, що для хорошого чоловіка, то він ціну не задиратиме.
— Згода…
Монисто перейшло з рук у руки. А слідом — змінив господаря і золотий дукат.
Помовчали хвилинку.
— Сотник з Чигирина повернувся, не знаєш?
— Ще вчорашнього вечора, — охоче відказав шинкар. — Злий, як сто чортів. Пригода з ним лиха трапилася. У засідку потрапив. І то недалеко від Сміли. Чи то харцизи, чи які інші башибузуки присіли, але, повідають люди, поранили сотника дуже. Пригнав увесь закривавлений… Як лиш кров’ю не сплив?
— Овва… — почухав потилицю Нестор. — Що ж тут у вас, в біса, діється? Як не одна напасть, то інша? Незгірш, як на порубіжжі.
— А що, ще щось трапилося? — зацікавлено присунувся ближче Лейба і навіть позіхати перестав.
— Чи ти про упиря не чув? — здивувався козак.
— Ааа… Ти про це. Та ж то давня історія. Я думав, щось свіженьке знаєш.
— Вибачай… — розвів руками Нестор. — Кажу, весело живете. Якщо про упиря навіть слухати не цікаво. Буденщина…
— А що про нього слухати, — махнув рукою Лейба. — Носив вовк овець — понесуть і вовка. Раніше чи пізніше натрапить коса на камінь. Люд тепер вчений, тримається на обачності. Так що, у найближчім часі, хтось йому осинового кілка в груди устромить. Чи ти маєш що нового розповісти?
— Приходив позавчора вечором на хутір Оробця, — не став робити з пригоди таємницю Нестор. — Я в нього стріляв…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.
