Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

кохану мою розбуди ти пестливо…

Музики зупинилися на розі вулиці, навпроти вікон Флор, а Гульвіса підійшов ближче до вуличного ліхтаря, щоб кохана могла краще його розгледіти. Звуки флейти доктора Силвейри, мовби здіймалися вгору до її вікна; скрипка Едгара Коко проникала в усі шпаринки зачинених віконниць до кімнати дівчини і вихопила її тремтячу з ліжка. «О Боже правий, та це ж Гульвіса!» Флор підбігла до вікна, прочинила віконниці й омліла: за вікном, під світлом ліхтаря, стояв він — білявий красень із простягнутими догори руками:

Своє втамувати, мов спрагу, бажання —

кохатися з нею жадаю до рання…

Кілька сусідів вийшли послухати серенаду. Казуза Безодня в старій, поношеній піжамі теж вийшов, зачарований дивовижною мелодією і сподіваючись, що хтось із музик таки прихопив із собою плящину.

На балконі другого поверху з тьмяного мороку, мов з порожнечі, з’явилася дона Розилда і люто накинулася на музик, щосили намагаючись перекричати серенаду:

— Волоцюги! Дармоїди!

Але пісня залунала ще гучніше, а голос Кайммі здіймався вище неба:

Й співаю… а жінка, яку так безтямно кохаю,

все спить і не чує, як серце палає…

Звідки взяла Флор таку червону, ледь не чорну троянду? Гульвіса впіймав її на льоту. Це була воістину чудова ніч для закоханих, у небі мерехтіло ніжне срібло місяця, в повітрі витали аромати розмарину, а вся вулиця підспівувала серенаду для замкненої у кімнаті Флор:

Там високо в небі місяць гуляє,

в глибокій задумі крізь зорі блукає

і спокоєм тихо усе мерехтить…

Дона Розилда вискочила на вулицю в засмальцьованому халаті, розпатлана і люта, з усією своєю ненавистю накинулася на друзів Гульвіси:

— Геть звідси! — пронизливо лементувала вона. — Я викликаю поліцію, у суд на вас подам, собаки приблудні!

Вона з’явилася так раптово, що на якусь мить музики збилися з ритму і перестали співати. Дона Розилда тріумфально випросталася й переможно постала посеред онімілої вулиці:

— Вшивайтеся звідси, лайдаки, я сказала!

Утім, це була лише коротка мить її тріумфу. Знову залунала флейта доктора Силвейри, наслідуючи хлопчаче улюлюкання і сміх, наче кепкуючи з дони Розилди.

Іяйє, мене ти пусти

до неї ладейрою тою зійти…[28]

А потім Гульвіса впевнено попрямував до своєї майбутньої тещі й неймовірно граційно і майстерно розчепірився у знаменитому «крабику»[29]. Знавісніла від несподіванки та обурення дона Розилда в паніці відступила і з останніх сил видерлася до себе на другий поверх.

Серенада залунала знову і розлилася по всіх закутках Ладейри, і відгомін її бринів аж до світанку. Їй підспівували добряче підпилі перехожі, аплодував нічний сторож, потім з’явилася пляшка, що її так чекав Казуза Безодня. Співали Гульвіса і Кайммі, співав Женнер Августо, доктор Валтер співав своїм густим басом, співав нічний сторож, який усе життя мріяв виступати на радіо. Вся вулиця співала серенаду для Флор, яка у сяйві місячного світла визирала зі свого вікна в прозорому мереживному пеньюарі. А внизу стояв Гульвіса — галантний кавалер із червоною, ледь не чорною трояндою у руці — символом їхнього кохання.

12

РЯТУЮЧИСЬ ВІД ЗАБОРОН ТА МАТЕРИНИХ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ, ФЛОР втекла з дому, знайшовши притулок у Ріо-Вермельйо в тітки Літи та її чоловіка Талеса Порту, де ніхто та ніщо не заважало їй бути разом із Гульвісою.

Спершу Порту вагався: йому не хотілось ускладнювати і без того непрості стосунки з тією зарозумілою й владною доною Розилдою; на відміну від неї Порту був добродушним і спокійним чоловіком. Йому подобалося тихе врівноважене життя у своєму куточку, він любив свою скромну роботу й обожнював живопис. Крім того, Дона Розилда вже раз була накинулась шулікою на них із Літою під час карнавалу, коли вони висловилися проти роману племінниці з Гульвісою. Тоді ще для дони Розилди Гульвіса був достойний руки її доньки, вона вважала його нареченим, якого сам Бог послав і якому, як вона тоді стверджувала, хіба що німба бракувало, щоб у святі записатися. Порту вважав дону Розилду впертою лихою дурепою, що корчить із себе бозна яку сеньйору; не хотів мати з нею нічого спільного. Але куди подінешся, якщо до тебе приходить згорьована племінниця у супроводі серйозного та поважного юнака, який цілком усвідомлює свій вчинок і його наслідки? Закохані відразу ж зізнались у непоправному: Гульвіса зірвав із Флор вінок, а це означало, що вони — хоче того дона Розилда чи ні — негайно мають обвінчатися, дарма, що нареченій іще не виповнилося двадцяти одного року. Тепер тільки шлюб міг урятувати честь дівчини.

Плачучи, Флор благала дядька і тітку пробачити, що вона так ганебно забула про суворі сімейні традиції та сором і поступилася наполегливому коханому, мовляв, це все через дону Розилду та її нице свавілля, бо як можна було заборонити бачитися з коханим, замкнути в чотирьох стінах, наче малу дитину, а вона ж за кілька місяців уже повнолітня. Більше того, мати навіть била її, хто ж витерпить таке ставлення? Зрештою, Гульвіса ж не якийсь там зарізяка, не злодій, що переховується від правосуддя, не бандит пропащий, та й вона, Флор, уже не п’ятнадцятирічна дівчинка, яка нічого в житті не тямить. Бо як квартиру оплачувати, на життя заробляти, то Флор уже доросла, а тут? Після від’їзду Розалії прибутки від їхнього з матір’ю ательє геть зійшли нанівець, дона Розилда майже не мала замовлень, тимчасом як кулінарна школа Флор процвітала, і саме на ті гроші вони з матір’ю жили. Чому ж тоді дона Розилда вважає, що має право все вирішувати сама? Чому нехтує думкою таких розумних людей, як тітка Літа, сеу Атенор Ліма чи навіть сам доктор Луїс Енріке, Ейторів хрещений, якого вона колись так поважала, а тепер і чути про нього не хоче? Талес Порту тільки співчутливо кивав: Флор те кохання геть уже памороки забило.

Ані Флор, ані Гульвіса не бажали миритися з такою ситуацією. Для Гульвіси зараз усе було на кону, це була його вирішальна ставка. Пристрасть до Флор охопила молодика з голови до п’ят, затьмарила розум: для нього не існувало на світі іншої жінки, наче оця — з ямочками на щоках, пухкенька Флор — найкрасивіша, найзвабливіша в усій Баїї, єдина, яка могла вгамувати його голод і спрагу, позбавити його самотності. «Ні, ніколи, хіба як мене звідси вперед ногами винесуть», — заявила дона Розилда, навіть слухати не