Читати книгу - "Викрадач тіней"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Я чекала на тебе чотири літа, ти не дотримав обіцянки й не приїхав. Повітряний змій помер, я його поховала тут. Можливо, ти колись повернешся та знайдеш його».
Унизу стояв підпис «Клеа».
Сорок метрів мотузки були змотані надзвичайно ретельно. Я повернувся на пляж, розклав змія-орла на піску й зібрав дерев’яні палички, перевірив вузол, яким була зв’язана вся конструкція, розмотав п’ять метрів мотузки й побіг супроти вітру.
Крила орла напнулися, він крутнувся ліворуч, потім праворуч, і злетів у небо. Я намагався виписувати ним «5» та вісімки, але діряві напиначки погано слухалися моїх команд. Я трохи попустив мотузку, і змій піднявся вище. Його тінь витанцьовувала на піску, і той танець мене заворожував. Я відчув, як десь аж із глибин мого дитинства піднімається й охоплює мене нестримний, незрівнянний сміх, наче музика віолончелі.
Що сталося з моєю подругою на одне літо, дівчинкою, якій я без вагань довірив усі мої таємниці, бо вона не могла їх почути?
«Я заплющив очі: ми бігли так, що дух перехоплювало, а повітряний змій-орел тягнув нас уперед. Ти вміла ним маніпулювати ліпше за інших, і часто люди спинялися, щоб помилуватися твоєю вправністю. Скільки разів я брав тебе за руку на цьому-таки місці? Що з тобою сталося? Де ти тепер? На якому пляжі проводиш літо?»
— У що ти граєшся?
Я не почув, як підкрався Люк.
— Грається з повітряним змієм, — пояснила Софі. — Можна спробувати? — запитала вона, тягнучись до мотузки.
Вона відібрала в мене змія, перш ніж я встиг зреагувати. Повітряний змій зробив поворот і під прямим кутом полетів на землю. Вдарившись об пісок, він розбився.
— Ой, мені шкода, — перепросила Софі, — я не дуже вправна.
Я кинувся туди, де впав мій змій. Поперечки його зламалися, крила загнулися на тіло й розлетілися на друзки. Вигляд він мав жалюгідний. Я присів і взяв його до рук.
— Не роби такого вигляду, ще трохи — і ти заплачеш, — сказала Софі. — Це лише старий повітряний змій, як хочеш, можемо піти й купити тобі нового.
Я нічого не відказав. Можливо, тому що було б зрадою розповісти їй про Клеа. Дитяче кохання священне, ніхто не може його в когось відібрати. Воно навіки поселяється в глибині душі. Але достатньо спогаду, щоб воно зринуло на поверхню, навіть із потрощеними крилами. Я згорнув тканину й змотав мотузок. Попросивши Люка та Софі зачекати, я відніс змія на маяк. Піднявшись на башту, я поклав його назад до коробки, перепросивши. Закривши коробку, я по-дурному почав плакати, неспроможний стримати сльози.
Коли я повернувся до Софі, то не міг сказати їй ані слова.
— У тебе червоні очі, — пробурмотіла вона, обіймаючи мене. — Це вийшло цілком випадково, я не хотіла його ламати…
— Знаю, — відказав я. — Це спогад, він тихо спочивав на маяку, я не повинен був його будити.
— Не знаю, про що ти кажеш, але бачу, що тебе це дуже засмучує. Якби ти мені розповів… ми могли б пройтися далі, тільки ти і я. Відколи ми прийшли на цей пляж, я відчуваю, ніби втратила тебе, ти наче десь в іншому місці.
Я поцілував Софі й перепросив. Ми йшли вдвох уздовж лінії прибою, наодинці, поки нас наздогнав Люк.
Він іще здалеку кричав, щоб ми зачекали.
Люк — мій найкращий друг, цього ранку я ще раз у цьому переконався.
— Пригадуєш, як ти розквасив обличчя, катаючись на велосипеді? — підійшовши, запитав він, ховаючи щось за спиною. — Гаразд, я нагадаю тобі, невдячному. Твоя мама купила тобі жовтий велосипед. Я взяв свій старий велосипед, і ми поїхали кататися на пагорбі, за цвинтарем. Коли ми проїздили повз ворота, ти, мабуть, захотів перевірити, чи за нами не причепився якийсь привид, озирнувся і втрапив колесом у ямку. Ти зробив чудове сальто й гепнувся на землю.
— До чого ти ведеш?
— Помовч і дізнаєшся. Колесо твого велосипеда погнулося, і це засмучувало тебе більше, аніж збиті коліна. Ти весь час твердив, що твоя мама тебе вб’є. На велосипеді ти катався всього три дні, і якби приніс його додому в такому стані, вона тобі цього не пробачила б. Їй довелося брати додаткові чергування, щоб його купити, це була катастрофа.
Я пригадав той день. Люк витягнув ключ із торбинки з інструментами, притороченої до його сідла, і поміняв колеса наших велосипедів. Його колесо підійшло до мого велосипеда. Закінчивши прилаштовувати, він запевнив, що моя мама нічого не помітить. Моє колесо полагодив його батько, і наступного дня ми знову помінялися колесами. Мама справді нічого не помітила.
— І ось ти знову взявся за старе! Але, попереджаю, це востаннє, тобі все ж колись варто подорослішати.
Люк нарешті витягнув те, що ховав за спиною — новісінького повітряного змія.
— Це все, що я зміг знайти на пляжному базарчику, продавець сказав, що цей у нього — останній, вони вже давно їх не продають. Це сова, а не орел, проте не слід перебирати харчами, це теж пташка, тим паче що літає вночі. Тепер ти задоволений?
Софі зібрала змія на піску, простягла мені мотузку й махнула, щоб я запускав. Я почувався смішним, але коли Люк схрестив руки на грудях, з нетерпінням тупаючи ногою, я зрозумів, що відступати нікуди, і кинувся бігти по пляжу, а повітряний змій злетів у небо.
Літав він чудово. Кермувати ним однаково, що велосипедом, з роками це не забувається.
Щоразу, коли сова виписувала бездоганні «5» та вісімки, Софі аплодувала, а мені щоразу здавалося, що я її трішки обманюю.
Люк присвиснув і вказав мені на мол: усі п’ятнадцять пожильців нашого готелю повсідалися на підмурку та захоплено спостерігали за викрутасами змія-сови. До готелю ми повернулися разом із ними. Треба було їхати. Я скористався з того, що Софі і Люк піднялися в номер складати речі, і заплатив і за номер, і за продукти, які Люк використав на кухні.
Хазяйка прибрала гроші, не зморгнувши й оком, а тоді пошепки запитала, чи можу я для неї дістати рецепт коржиків. Вона просила в Люка, але він не дав. Я пообіцяв вивідати той секрет і написати їй.
До мене підійшов старий пан, який тримався рівно, як тичка. У їдальні, коли ми снідали, Люк побачив у ньому Маркеса в цьому віці.
— Ти чудово вправлявся зі змієм на пляжі, хлопче, — похвалив він.
Я подякував за комплімент.
— Я знаю, про що кажу, скільки я тих летючих зміїв продав за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадач тіней», після закриття браузера.