Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але чому я шукаю якийсь підтекст у цьому всьому? Це просто фізіологія. Вона дівчина? Дівчина. Та ще й мало не стогнала переді мною! Це була абсолютно нормальна реакція зрілого мужика.
– От-от, знову задумався. Отже, я правий! – задоволено вигукнув Артур. – То що у вас було?
– Поцілунок, – сухо відповів.
– Тю, я думав, щось серйозніше, – розчаровано протягнув друг.
– І цього досить. Мені просто потрібно було закрити їй рота під час сварки, тож це була вимушена жертва, яка нічого не означає.
– Ну, звісно, – скептично відповів Арт. – І не можна було просто закрити їй рота рукою, чи почекати, поки сама видихнеться після оповіді? Ти ж завжди так робив з проблемними клієнтами та будівельниками. Нікого ж з них ти не цілував, правда? А тут що на тебе подіяло? А я скажу тобі. Вона! Гаряча блондиночка гарно засіла тобі в...
– Знаєш, – перебив його і з награним ентузіазмом продовжив свою думку, – мені справді потрібно розслабитися. Як думаєш, в твоєї офіціанточки знайдеться приваблива подружка?
– Не допоможе, Власе. Ти поки свою Хоменко не віджариш, не заспокоїшся. Повір професіоналу. Але можеш спробувати, звісно. Я все організую.
І він справді все організував.
Близько десятої години ночі ми взяли Діну та її подругу Катю (дякувати Богу, вона хоч старша була) і поїхали з ними в один гарний готель. Ми пили, танцювали, сміялися і все було добре. Коли Арт з Діною вирішили усамітнитися, Катерина теж одразу перейшла до рішучих дій. І я був аж зовсім не проти. Гарна дівчина зі світло-русявим волоссям, одягнена в привабливу сукню, що обтягувала її, наче друга шкіра, а також точно знала, чого хоче, про що я міг переконатися, коли вона рукою без зайвої скромності полізла мені в штани. Що ще потрібно для щастя?
Як і в будь-якого нормального чоловіка, мої мізки майже перестали працювати. Діяв тупо на інстинктах і навіть не очікував, що вони мене настільки сильно підставлять!
В найвідповідальніший момент, коли я вже збирався отримати бажану розрядку, я звернувся до дівчини, назвавши її “Хоменко”! Твою ж матір, це вперше в житті, коли я настільки облажався! Катерина виявилася дівчиною гордою, тож вліпила мені ляпаса, обізвала козлом і швидко покинула готельний номер.
А я залишився. Залишився і не міг повірити в те, що це справді сталося! Чорт би побрав Арта, з його дурними натяками! Чорт би побрав Хоменко, що не дає мені спокою навіть тоді, коли знаходиться далеко від мене!
Але цьому точно є пояснення.
Білявки просто стало надто багато в моєму житті. Можливо, ця ідея з повідомленнями дійсно допоможе. Мені більше не доведеться чути її дратівливий голос, а потім вона взагалі не стримається, знову почне відгаркуватися, і тоді я змушу її піти з компанії. Так, все саме так і буде! А те, що сьогодні сталося – це просто дурна помилка від перевтоми.
Ніка
Боже, за цю пропозицію з повідомленнями я готова просто розцілувати Андрія! Ні, не розцілувати, звісно, але загалом – я дуже йому вдячна.
Як тільки ми з Гордичем перестали спілкуватися особисто, мої справи в компанії різко пішли вгору. Працювала собі тихенько, ні з ким не конфліктувала, звикала до нового офісу. Коротше, три дні ідилії, не інакше.
Єдине, що напружувало – важкий погляд демона, яким він на не дивився крізь стіну в кабінеті, алееее… Сьогодні я вирішила і цю проблему, адже мені нарешті встановили мої жалюзі!
– Жалюзюсічки мої! Жалюзюнічкі! Помічники мої! Хорошенькі! – радісно наспівувала собі під ніс, коли нарешті залишилася наодинці з моїм новим елементом декору. – Ви ж мої сонечка! Врятуєте від злого погляду демона!
До речі, згадаєш про… ось і воно, як то кажуть. Гордич зайшов в свій кабінет і різко зупинив свій погляд на мені. Чорт, потрібно було одразу перевести жалюзі у закрите положення!
Але нічого. Так буде навіть ефектніше.
Дивлячись демону прямо в очі, я гордо підійшла до своїх помічників і різким рухом руки змусила їх закритися. І вже в останній момент встигла помітити, як на обличчі ненависного чоловіка з’явилася в'їдлива посмішка. Нехай-нехай! Більше мені не доведеться дивитися на неї майже весь робочий день.
Це усвідомлення настільки мене захопило, що не втрималася і зробила щось типу переможного танцю, наспівуючи в голові нову пісню улюбленої Дуа Ліпи.
Раптом мене відволікла вібрація на смарт-годиннику. Подивилася на екран і мало не вилаялася вголос. “Нове повідомлення в Telegram від Демон”. Ну мовчав же стільки днів після того, як ми обмінялися номерами, можна було й далі мовчати.
Пританцьовуючи, підійшла до столу і взяла телефон, щоб переглянути, що ж там захотів від мене його величність Гордич.
Демон: Танці в робочий час? Краще б ти проєктом займалася.
Зупинилась, мов вкопана. Він не може мене бачити, ні. Тим часом телефон в моїх руках знову ожив.
Демон: Якщо ти хотіла усамітнення, варто було обрати темніші жалюзі.
Гм, обираючи легкі текстильні жалюзі білосніжного відтінку, я дійсно думала лише про те, що вони гарно доповнять інтер'єр кабінету, а от про те, що крізь них добре буде видно мою тінь – абсолютно не подумала. Сором мені, звісно, але Гордича не видно – от і добре. Тепер головне удавати, що так і задумувалося, тож я відповіла:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.