Читати книгу - "Стара хвороба"

— Ви жінка, яка брала участь у Війні за незалежність. Ви маєте знати їй ціну.

— Та що ти, доню, таке верзеш! Чоловік і жінка — то одна спілка. Яка тут незалежність?

Зулейха згадала, якими великими очима дивилася тоді на неї Енісе-ханим. А вона, нічого не відповівши, тільки погладила стареньку по плечу.

Кінець кінцем весільну церемонію теж багато в чому спростили. Вона стала не схожа ні на один з раніше запропонованих варіантів. Юсуфу довелося змиритися з бажанням Зулейхи, а приводом стало те, що її батько хворий.

Після офіційної церемонії в бюро одружень молодята приймали гостей у будинку нареченої в Силіфке, а потім, надвечір, усі вирушили машиною до маєтку.

Не перешкоджала Зулейха й бажанню свекрухи досхочу нагодувати і напоїти весільним частуванням жителів Гьольюзю, а пізніше вночі — насолодитися смолоскиповою ходою та музикою в саду.

Зулейха накинула поверх весільної сукні манто і на якийсь час разом із чоловіком зникла в натовпі. Зараз у такому оточенні вона почувалася справжньою принцесою, яка зволила вийти до своїх підданих, і потайки цим пишалася.

Нарешті настала північ, для тутешніх година пізня. Свекруха й зовиці, трохи посидівши з молодятами на балконі, пішли спати, і Зулейха з чоловіком залишились удвох.

— Ви не застудитеся?

Зулейха відчула, що ці слова були лише прологом, і швидко встала.

— Ви маєте рацію, хоча повітря й не холодне, але як-не-як уже зима. Ви ходіть до своєї кімнати… З вашого дозволу, я перевдягнуся…

— Зулейхо-ханим, я хочу у вас…

Зулейха розсміялася, щоб не дати йому договорити:

— Зауважу вам, що після весілля немає більше ніякої Зулейхи-ханим. Ви мусите тепер називати мене просто Зулейха.

Сказавши це, Зулейха швидко вийшла і залишила Юсуфа самого.

Зулейха й зараз картала себе, згадуючи свою сміливість і безумство тієї ночі. У голові в неї билась єдина думка: тільки б не стати схожою на інших наречених, на тих безпорадних дівчат, якими силоміць, практично ґвалтовно оволодіває володар-чоловік! Авжеж, вона відчувала справжню відразу до всіх цих сцен, до пустопорожніх і вульгарних слів, які злітають з уст такими ночами. До вдаваної манірності й ніяковості, до принизливих благань, що, як на неї, неприйнятні для сучасної людини, не позбавленої розуму і гідності.

Вона неодмінно мусила щось зробити, аби тільки не дозволити Юсуфові втягнути її у всю цю жалюгідну комедію. Єдиний вихід вона бачила в тому, щоб несподівано з’явитись у нього в кімнаті і якомога розв’язніше сказати: «Я прийшла». Адже ще раніше вона наперекір усім цим допотопним примітивним звичаям тоном наказу запросто сказала йому «ми одружимося», «ви мене поцілуєте». Жодним іншим способом вона не могла продемонструвати йому свою зверхність. А раптом такий її вчинок здасться цьому обмеженому простаку-провінціалу безстидством?

Поки Зулейха переодягалася в своїй кімнаті, нею аж тіпало від хвилювання. Змивши косметику, дівчина сіла перед люстром і нафарбувала губи яскраво-червоною помадою. Поверх нічної сорочки вона накинула на голі плечі легку шаль. Усе. Тепер Зулейха була готова для сцени, яку збиралася розіграти.

І хоч все вже було вирішено, та Зулейха ніяк не наважувалася вийти за двері. Все ходила з кутка в куток, ніби щось шукаючи. Просто зараз їй треба було йти не куди-небудь, а в ліжко до чоловіка… Звісно, це шлюбне ложе, але ж… Здавалося, вся непорочність і чистота її дівочого єства повстали проти холодного розуму. Зулейха тремтіла і злилася на себе за це безглузде хвилювання.

Її роздуми порушило рипіння дверей. Почувши його, Зулейха зрозуміла, що проґавила момент. Вона спізнилася: Юсуф зайшов до своєї кімнати раніше за неї. Зулейха здригнулася, страх змусив її вискочити в коридор. Але вже за мить, повільно прочинивши двері до кімнати чоловіка й увійшовши всередину, вона цілком опанувала себе. Так актриса, що тремтить як осичина за кулісами, щойно побачить перед собою глядачів, знов перемагає себе, щоб зіграти свою роль. Зулейха притулилася спиною до дверей і хитнула головою: «Доброго вечора». Її червоні губи на блідому обличчі здавалися кривавими, та все ж на них грав упевнений і сміливий усміх.

Юсуф мав такий вигляд, ніби він усе ще не отямився від потрясіння. Він ще не переодягнувся, тільки скинув піджак. З кишені піджака випав гаманець, по підлозі розсипались гроші.

Побачивши в кімнаті Зулейху, він рвучко підхопився з дивана, мимохіть потягнувся до піджака.

— Ви від свого фрака ще не втомилися? — спитала Зулейха, так само усміхаючись.

Юсуф намагався вивернути рукав і сказав:

— Даруйте, це не тому… просто при вас…

Зулейха знала, яке важливе значення він надавав цьому обов’язковому дотриманню етикету, змахнула рукою, ніби застерігаючи: облиште, і з робленою простотою мовила:

— Я гадала, ви вже перевдягнулися, не хотіла вам заважати… А якщо ви зараз знову почнете одягатися, то я почуватимуся незручно… — Вона показала на своє вбрання і знову розсміялася: — Ви дозволите?

Зулейха кинула шаль поверх піджака Юсуфа. Тепер вона стояла перед чоловіком з оголеними руками. Значно нижча за Юсуфа, дівчина стояла перед ним, трохи відхилившись назад і відкинувши голову. Зараз вона нагадувала маленького хижого звірка, готового вчепитися в горло величезному, але лагідному звірові.

— У весільну ніч ні до чого всі ці правила етикету…

Швидким рухом руки вона взялася за обидва кінці білої краватки Юсуфа, потягла за них і розв’язала.

В Юсуфа, який ніяк не міг добрати розуму, що ж відбувається, на обличчі мінилися подив і радість одночасно. Зулейсі аж сил додалося, коли вона побачила його збентеження. Самовладання повернулося: дівчина могла пишатися собою, адже вона й цього разу була володаркою становища!

Тримаючи Юсуфа за руку, ніби він гість чи мала дитина, вона усадовила його на диван, а сама сіла поруч на стілець.

Краєчок люстра в кутку кімнати віддзеркалював їхні напружені постаті. Це нагадало їй сцену, колись бачену в кіно. Герої фільму — цнотливий юнак і відома актриса — так само сиділи поряд у кутку якогось бару. Юнак був без піджака і з розв’язаною краваткою, як нині Юсуф, а його супутниця — напіводягнена… Актриса зображала пересичену розпустою, пригнічену життям кокотку, позбавлену будь-яких ілюзій. Зараз Зулейха копіювала всім своїм виглядом, позою, навіть нафарбованими губами цю жінку, яка в кіно глузувала з наївних уявлень свого молодого друга про життя. Але Зулейху не лякало бути схожою на цю жінку, навпаки, це її розважало.

Хоча дівчина ще ніколи в житті ні