Читати книгу - "Справа зниклої балерини"

нічний гість пояснив, що бачив дівчину, яку ви в чомусь підозрюєте, отож я маю намалювати портрет з його слів. Мою роботу ви вже бачили. Пан Менчиць також повідав мені, що в «Празі» почалась пожежа, і ви спускались з сьомого поверху ресторану, однак дівчина, яку я малював, не поспішала, а потім й узагалі зникла. Сьогодні я дізнався, що у Тараса Адамовича є підозра, що пожежу у «Празі» влаштував санітарний інспектор, який доволі дивно поводився: блукав закутками кухні, відволікав хлопця, якого приставили до нього, а потім й узагалі поїхав кататися службовим підіймачем. До ресторану він не доїхав – я б на його місці такої помилки не припустився, адже в них є непогане вино, – додав коментар художник, – а потім й узагалі кудись зник. У готелі почалась пожежа, всіх примусили спуститись на вулицю. Уявляю, яка паніка була, хтось пхався в ліфт, хтось біг сходами, а, скажімо, пан Менчиць шукав сумочку гарненької білявки.

Молодий поліціянт кинув на оповідача ще один убивчий погляд, але змовчав.

– Потім білявка сховалась під одним зі столиків ресторану, а коли пан Менчиць побіг до ліфта, спустилась униз службовим підіймачем, прокричала в холі щось про чоловіка, якому зле у номері на першому поверсі й зникла у невідомому напрямку.

Тарас Адамович сяйнув усмішкою:

– Браво, пане Щербак! Ви неймовірно точно відтворили всі події.

– Але це ж якийсь абсурд, – знизав плечима художник. – Білявка, пожежа, службовий підіймач, на якому всі прагнуть проїхатися. Ще й пожежа виявилась несправжньою. Навіщо це все?

– А навіщо влаштовувати несправжню пожежу?

На затишній веранді запанувала напружена тиша. Тарас Адамович розумів, що всі троє зрозуміли, куди він хилить. Озвучила підозру Міра:

– Усіх вивели з приміщень, тож імітатор мав час робити в порожньому готелі все, що заманеться.

– От тільки ми не знаємо, що саме йому заманулося, – похмуро сказав Менчиць. – І найгірше – не знаємо, хто такий той імітатор.

– Дещо про нього ми все-таки знаємо, – загадково промовив Тарас Адамович.

Співрозмовники мовчали, але напружено чекали повідомлення про це «дещо». Натомість господар будинку запитав:

– Можливо, хтось хоче ще ча…

– Ні! – майже одночасно проказали всі троє.

– Що ж, – усміхнувся колишній слідчий, – спробуймо проаналізувати ситуацію. Маємо двох підозрілих людей: один видає себе за санітарного інспектора – я маю припущення, що його документи були підробкою і пізніше аргументую вам це. Він як мінімум годину блукає усіма закутками кухні, де, як ми вже знаємо, хтось зімітував пожежу, а потім їде нагору на службовому підіймачі й зникає. Друга підозрювана особа – жінка з’являється нізвідки – я опитав працівників готелю, ніхто не пригадав даму під вуаллю або білявку в холі готелю чи ще десь, окрім ресторану. Вона губить сумочку з надзвичайно цінними, за її словами, речами, тому ігнорує прохання персоналу вийти з приміщення і залишається начебто шукати її на сьомому поверсі готелю. Потім сідає в службовий підіймач і спускається на перший поверх. Маємо достатньо інформації, аби побудувати теорію. Що скажете?

Міра зацікавлено слухала, однак мовчала, Яків Менчиць задумливо дивився в сад, художник, здавалося, мріяв про щось.

– Я спробую, – врешті сказав Менчиць.

– Ми із задоволенням вас вислухаємо, – кивнув Тарас Адамович.

– Я вважаю, що білявка й санітарний інспектор – спільники. Він зімітував пожежу й піднявся на п’ятий поверх, аби обчистити кілька номерів. До речі, то не він вечеряв з дівчиною під вуаллю? Потім, коли почалась пожежа – просто вийшов з готелю, а вона тим часом спустилась униз і, можливо, вкрала щось із номерів на першому поверсі.

– Навіщо пожежа, якщо він обчистив номери до евакуації? – запитав Тарас Адамович.

– Щоб у метушні швидко все винести назовні. І щоб власники не відразу зрозуміли, що їх обікрали, – висунув гіпотезу Менчиць.

– Відповім на ваше запитання – вечеряла білявка не з санітарним інспектором.

– Звідки ви знаєте? – запитав молодий слідчий.

– Я показав фото чоловіка з ресторану працівникам кухні, вони ніколи його не бачили.

– А звідки у вас його фото? – здивувалась Міра.

– Ви знаєте його. Знаєте того, з ким вона вечеряла, – безапеляційно констатував Менчиць.

– Так, знаю. Як і те, що він міг прикинутись санітарним інспектором чи ким завгодно, однак того вечора нишпорив на кухні не він, – Тарас Адамович обвів поглядом своїх гостей.

– Як я й казав – якийсь суцільний абсурд, – резюмував Щербак.

– Що вам здалось вкрай абсурдним у цій історії? – запитав Тарас Адамович.

– Навіть не знаю, – стенув плечима Щербак. – Все?

Тарас Адамович похитав головою, мовчки підвівся й пішов у будинок. За хвилину повернувся, тримаючи в руках картаті пледи. Простягнув їх своїм гостям з усмішкою:

– Якщо ви відмовились від чаю, запропоную вам хоч якийсь замінник. Осінь – примхлива пані з холодним характером.

Міра закуталась відразу й стала схожою на маленьку пташку, яка чомусь відстала від своєї зграї й махнула крилом на теплий затишок Ирію. Менчиць, перш ніж розгорнути плед, задумливо подивився на нього й запитав:

– Чому ви вчора сказали, що дівчина під вуаллю й санітарний інспектор – не спільники?

– Тому, що я, як і ви, опитав працівників кухні. І коли розпитував про ресторанний підіймач, кухар сказав, що санітарний інспектор надзвичайно ним зацікавився й зрадів, що він у них є. А також докладно з’ясував, як він працює і де зупиняється, потім заліз у нього, як ви й казали, – він подивився на Менчиця, – аби перевірити шахту. Інспектор не знав про ліфт, а дівчина – знала. Дивно вважати спільниками тих, хто не ділиться інформацією одне з одним.

Менчиць подивився на нього.

– Він міг розповісти їй.

– Коли?

– Коли вийшов із ліфта на п’ятому поверсі.

– Так, я теж про це думав, – погодився Тарас Адамович. – Але мене відучора непокоїть те, що ніхто не бачив, як інспектор виходив з готелю. Куди він зник, коли опинився на п’ятому поверсі?

– До чого ви хилите? – запитав Менчиць.

– Я спробую розказати власну версію. Вона теж здаватиметься вам абсурдною, але, можливо, дасть відповіді на деякі запитання.

Він укрив пледом ноги, звичним жестом узяв до рук чашку, підніс до обличчя, вдихнув аромат. Зробив ковток і повільно поставив на стіл. Осінь пливла хмаринкою над садом, зазирала між гіллям