Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Здається, я перестаралася і тепер Райан оцінював мій інтелект приблизно на рівні коали - милого, але зовсім нерозумного створіння. І це почало дратувати. Тож я просто кивнула.

Він засунув руку собі в кишеню, дістав червону оксамитову коробочку і простяг мені:

- Відкрий, будь ласка.

Я відкрила, всередині на крихітній білій подушечці лежала каблучка з прозорим блакитним сапфіром в оточенні діамантів, і Райан продовжив:

- Це обручка, і в той же час артефакт. Якщо оціниш якусь ситуацію як потенційно небезпечну - торкнися його і пошли мені зов. Філіп дасть тобі текст закляття. Я, звичайно, сподіваюся, що до цього не дійде. Це просто пересторога.

- Добре, Ваша світлість, - я була сама слухняність і довіра.

- Можеш називати мене Райаном.

Герцог усміхнувся і на його щоках з'явилися ямочки, що зробило його обличчя по-хлоп'ячому задеркуватим. Вони виглядали надзвичайно мило і повністю змінили зовнішність чоловіка. Від серйозності і навіть певної суворості не залишилося й сліду. Зате з'явилася м'якість і водночас якась безтурботність. Це було так несподівано, що я завмерла на якусь мить, замилувавшись цією посмішкою. Але усмішка як з'явилася, так і зникла, наче сонце виглянуло на мить та знову сховалося за хмари.

І ще я помітила, що очі у нього зовсім не сірі, як мені здалось при першій нашій зустрічі, а світло-блакитні як безхмарне небо улітку. Чи можливо його очі як хамелеони: коли він смурний і вони сірі як дощовий день у листопаді, а коли радісний – вони стають ясно-блакитними?

- Домовилися... Райане, - я теж мило посміхнулася у відповідь.

А він навіть нічого, коли усміхається. Зовсім не така бука як на тій злощасній вечері.

Коли ми проговорили всі питання, герцог подякував нам за час і зібрався йти.

І тут дядько ввімкнув режим світської особи та поцікавився:

- У цю неділю Евелін буде представлена при дворі на королівському балу. Ти ж теж там будеш?

Досада відобразилась на обличчі Райана і стало зрозуміло, що він геть-чисто забув про цей захід і зовсім не горить бажанням туди йти, але сказав зовсім інше:

- Так звичайно. Якщо так, то буду.

Ми попрощалися, і я повернулася до своїх покоїв. Коли ввійшла всередину, ноги ослабли, і я знесилено опустилася прямо на килим, притулившись спиною до дверей. Відчуття було таке, ніби я щойно повернулась з тортур.

Залишившись на самоті, я задумалась. Це що ж виходить, герцог організував спостереження за мною, оскільки побоювався нового замаху? А я такого собі нафантазувала! Він загалом виявився нормальним чоловіком. Навіть симпатичним. Трішки.

І з Крістіаном зовсім не добре вийшло. Я справді всього лиш хотіла вправити йому мізки. Вимовити викривальну промову біля вівтаря, сказати, що за зрадника заміж не піду і ефектно розтанути в повітрі, залишивши його на одинці з ганьбою та соромом. Ну, щодо ефектно - це мені вдалося.

І ось як воно вийшло. Зруйнував собі кар'єру через мене. А я, можливо, нажила собі ворога.

Інтриганка з мене ніяка... Але я й не претендую на лаври.

Пристрасті стихли, і все вже не здавалося таким драматичним. Закоханість розтанула як морок. Та й чи була вона?

Цікаво, існує кохання насправді чи це все ілюзії, як ті, що я навчилася створювати? Розслабишся трохи - і все, міраж розвіявся, і прекрасний принц в один момент перетворився на звичайнісіньку собі мишу.

Не все те золото що блищить – оце точно про Крістіана. Тільки блищати він і уміє, а візьмеш на зубок – і метал виявиться м’яким як олово.

Виходить, тиждень – термін достатній для закоханості, але малий, щоб прикипіти до людини душею?

Думки про Крістіана затягували у в'язке болото образ та розчарування, і ці емоції пригнічували. Я розуміла, що не варто влізати в цю трясовину, але все рівно відчувала себе роздавленною і зрадженою.

Крім того, я була знесилена, спустошена і дезорієнтована після безсонної ночі і всіх переживань останніх днів.

Поринувши у цю каламуть, я забула про обід. Тому за мною прислали Софі, щоб нагадати, і вона застала мене сидячою на підлозі біля дверей та обіймаючою свої коліна. Побавивши її, я втомлено піднялася, стряхнула поділ, ніби так і треба, і для панночки нормально сидіти на килимі, а не на дивані, гордо підняла голову і пішла вниз.

Вибачившись за запізнення, я сіла за стіл. Місце Крістіана навпроти було порожнім.

Корделія теж звернула на це увагу:

- Тату, а Крістіан хіба не обідає з нами? - з ледь відчутною напругою в голосі запитала вона.

- Так, люба. І маю вам сказати, що мій помічник звільнений і більше ви його тут не побачите, - сухо відповів граф.

– Що? – голос Корделії здригнувся. – Чому ти його звільнив?

Амалія теж підняла здивований погляд на чоловіка, але делікатно промовчала на відміну від дочки.

- Я не можу поки що розповісти про причини... - почав було дядько.