Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

Відчуття часу, яке роками невпинно супроводжувало її крізь численні з’єднання, синхронізації, імплантовані хронометри, обчислювачі та планувальні додатки — в ув’язнені Бріджит позбавили і його. Більша частина її аугментацій та з’єднань була заблокована — частина процедури, яку сама О’Шонессі ініціювала багато разів, ніколи не замислюючись, що саме відчуває в’язень, спектр сприйняття якого в один чужий доторк зменшується в рази. Плин часу перетворився на еластичну стрічку, секунди вповільнялися й прискорювалися, і неможливо було збагнути, коли закінчувалася одна і починалася інша. Навіть спроби лічити їх уголос перетворювалися на справжнє катування: свідомість не здатна була зачепитися за цей механізм, відмовляючись вірити, що відлік відбувається з рівною періодичністю, що між «один» і «два» не минала вічність — або що вони не промовлялися одночасно. Здавалося, що минули вже години суцільної темряви і тиші — та водночас, що сплинуло лише кілька хвилин. Порожнеча — чорна діра, що утворилася в кастрованій свідомості — спалахувала випромінюванням чужих думок. Думок, що з’являлися і зникали, наче затягнуті за горизонт подій.

Deine Zeit wird kommen, Feuergeist.

Todos los fuegos el fuego.

Feuergeist.

Вібруюче, тривожне виття раптом розляглося назовні, поступово заповнюючи собою простір домовини. Тривога, яку обіцяв голос, розпочалася.

X

— Усім бути напоготові.

Інспектор Гутман швидким поглядом окинув відряджений йому загін. Троє космопіхів у закритих шоломах, зовнішня прозорість візорів викручена на мінімум. У магазинах гвинтівок — низькоімпульсні шокер-патрони. Достатньо потужні, щоб зламати кілька ребер і надіслати електромагнітний імпульс, що перевантажить нервову систему жертви й спричинить справжній блекаут. Один піхотинець у коридорі навпроти дверей до відсіку, другий — ліворуч від інспектора, третій — під стелею в правому верхньому куті, примагнічений ногами до стін. Такий підхід, як і повні тактичні обладунки, могли б здатися зайвими для цього конкретного завдання, але Гутману було начхати на дискомфорт та сумніви піхтури. Вілмер, другий підключений до справи інспектор, зустрічає погляд Каспера. В його очах — спокій та уважність.

— Відчиняй, брате, — Каспер Гутман киває колезі, й той натискає звільняючий клапан на люку камери.

Дисонансний лемент сигналу тривоги нервує. Збуджує, спонукає діяти, не дає можливості зосередитися. Вілмер натискає важіль клапана — раз, потім другий, і блискавичне розуміння змушує його відскочити від домовини, вихопивши з кобури ін’єктор.

— Відімкнена! — кидає він коротко. Жерла гвинтівок націлюються на люк.

— Прочини, — сухо кинув Гутман, і собі дістаючи зброю. Піхота завмерла, немов відлита з металу. Вілмер став ліворуч від камери і вивів на панелі символи «розпакування». Люк піднявся, панель з металевим шипінням ковзнула у вільний простір відсіку.

Гутман непокоївся, що полонянки там не виявиться. Побоювався, що вона, мов дикий звір, збожеволівши, вискочить на них. Останнього він, насправді, підсвідомо бажав — бо до справ із мертвими єретиками інспектор мав куди більше снаги, ніж до справ із живими.

Але, попри відімкнений замок, вони побачили Бріджит О’Шонессі нерухому на лежаку. Повернувшись на бік і підтягнувши коліна до грудей, вона широко розплющеними очима дивилася в порожнечу перед собою. Гутман секунди зо дві витріщався на неї, неспроможний збагнути абсурдність ситуації.

— Клапан міг помилково спрацювати через неполадки в системі, — припустив по внутрішньому зв’язку Вілмер, а в інтонаціях його голосу вчувалося: «Якого демона ти загальмував? Командуй!»

— Затримана О’Шонессі, встати! — опанувавши себе, гримнув Гутман. — Руки!

Інспекторка підвелася, рухаючись механічно, наче на протезах. Хоча, як відзначив про себе Каспер, з вимкненими аугментаціями вона могла й взагалі на рівні не звестися. Клятий алярм ніяк не вгавав, навіть спецфільтри СОІ, що мали редукувати активізуючий вплив сигналу на нервову систему, не могли цілком придушити збудження. Те, що годиться матросові, не годиться наглядачеві. Інспектор має зберігати холодний спокій… будь-коли… будь-де… Клятий алярм!

О‘Шонессі нарешті звела на нього погляд. Спочатку їй здалося, що то його голос вона чула в темряві, що не було ніякої паузи між його останніми словами й розпакуванням домовини. Але тепер, роздивившись інспектора, вона розуміла, що це не так. Вона добре його знала — хтивий товстун Гутман, головоріз і скнара, брудна кров, що каос знає як потрапив до Інспекторської служби. Тиждень тому приперся до неї з пляшкою пійла — щоб за десять хвилин потому спробувати запхати пітне загрібайло їй між стегон. Таке фірмове залицяння скінчилося двома зламаними пальцями — шкода тільки, що паскуді їх так швидко відремонтували.

— Руки, — повторив товстун, знімаючи з пояса фіксуючу стрічку. Його широкий, губатий рот скривився в огидливій гримасі.

Бріджит повільно простягнула до нього худі зап’ястки. Приємно-холодний полімерний метал стрічки шовковисто ковзнув по шкірі. Вона опустила погляд, спостерігаючи, як затягується зашморг. Потім знов звела очі на пласке обличчя Гутмана.

Той на якусь мить завмер, міцно стиснувши побілілі губи, наче стримуючи раптову нудоту. Потім його обличчя почервоніло, зробилося багряним, у горлянці щось забулькало…

Судомно роззявивши рота, він вивергнув із себе рясний струмінь жовтогарячої плазми.

Тольґа відскочив від охопленого вогнем кадавра. Потік розпеченого слизу бризнув на туфову підлогу, що миттю прогоріла під ним майже на палець углиб. Ніж мисливця вискнув у блискавичному випаді, лезо увійшло в скроню зі скляним хрускотом. Кадавр рвучко розвернувся — пробита ножем голова лишилася нерухомою, тіло ж крутнулося, наче на шарнірах, палаючі руки окреслили широкі дуги. Тольґа відсахнувся, але зброя, яка вже розжарилася так, що її годі було втримати, намертво застрягла в черепі.

Почвара стрімко насувалася, вимахуючи охопленими вогнем кінцівками, наче крилами пекельного вітряка. Мисливець, обеззброєний, міг лише ухилятися та відступати, ледве спроможний уникати стрімкого вихору вимахів. Супротивники кружляли по невеликій печері, з п’ятьма дверима до чернецьких келій і вузьким тунелем, що вів до решти печер скінії. Туди дорога Тользі була закрита — попри поміч, яку могли надати інші мисливці, звивистий вузький тунель був для нього, як вушко голки для верблюда. Кадавр тепер атакував короткими, рвучкими стрибками, змушуючи й мисливця скакати з боку в бік.

Черговий стрибок — але палаюче тіло посеред нього раптом втрачає зібраність і спрямованість, наче якийсь імпульс гасить силу польоту, змушує тіло змінити вектор, обертаючись навколо поздовжньої осі. Бріджит ошелешено спостерігає, як роздуте тіло Каспера, схоже тепер на похоронне багаття, флоатує посеред відсіку, як врізаються в нього кулі космопіхів — кулі, призначені їй. Солдат під стелею випускає нову чергу за тою, що прийняв на себе живий (чи живий ще?) смолоскип. Але руки його вже зводить судома, зброя випадає з рук, м’які снаряди важко, наче перші краплі весняної зливи, ляпотять по палубі. Потужні струмені червоного вогню вириваються зі