read-books.club » Публіцистика » Сад забутих плодів 📚 - Українською

Читати книгу - "Сад забутих плодів"

304
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сад забутих плодів" автора Тоніно Гуерра. Жанр книги: Публіцистика / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 69
Перейти на сторінку:
подбати про пов'язані з ним технічні виклики. Перший спосіб, який спадає на думку постановникам, полягає у створенні механічних комах. Однак вартість такого рішення є астрономічною з огляду на бюджет фільму. Постановники відтак звертаються до кращих приборкувачів диких тварин у всіх цирках Росії. На жаль, ніхто з них ніколи не думав про дресирування комах, зважаючи на простий факт їхнього дрібного розміру, через який глядачі не змогли б стежити за виставою. Водночас в очікуванні, що хтось допоможе розв'язати проблему тарганів-бігунів, починаються зйомки. Якогось дня до Наумова навідується князь Мишицький, високий худий пан, строго перпендикулярний до підлоги, наче залізна паля, застромлена посеред поля. Він убраний у чорний піджак, виношений до лиску на ліктях і пошарпаний на плечах через безперервне струшування рясної лупи. Його прадід свого часу надихнув Достоєвського на образ князя Мишкіна в романі «Ідіот». Князя супроводжує невисокий чоловічок, імовірно, нащадок давніх слуг дворянської родини. Ця особа має право присутності, але не слова. Князь питає Наумова, чи бажає той вести розмову французькою. Украй здивований режисер пропонує йому поговорити рідною мовою.

— Я можу розв’язати вашу проблему з тарганами, — без передмов заявляє Мишицький.

— У який спосіб?

— Прирученням. Я маю слабкість до комах… Я прочитав французькою всі 12 томів Фабра.

— Дуже добре, — каже режисер. — Що вам потрібно?

— По-перше, сировина: таргани. Я замовлю, щоб мені їх роздобули, і дам про себе знати.

Справді, за чотири дні він приходить в один із павільйонів «Мосфільму». З рук свого асистента бере два слоїки й, піднісши їх до світильника, демонструє двох темних комах усередині: чорний тарган трохи менший, а другий, червонуватий, з довгими кучерявими вусами, помітно більший.

— Оцей червоний більше придатний для приручення, — пояснює князь.

— Де ви його надибали? — питає Наумов, який ніколи досі не бачив тарганів такої породи.

— Мені його надіслали з Баку.

— А де ж ми їх, таких, наберемо?

— Хто-небудь… або я сам поїду в Азербайджан. Знадобиться… двісті особин…

— Навіщо так багато? Бігунів тільки шестеро.

— Згода, але відбір здійснюється на основі рівня послуху…

— Чийого? — не второпав Наумов.

— Тарганів. Я підозрюю, чимало з них не захочуть мене слухатися.

— Робіть, як знаєте, — каже тоді режисер, який має так чи інак відзняти перегони.

— Нам також слід вирішити, на якій поверхні відбуватимуться змагання, — зазначає Мишицький.

— Ми думали скористатися з більярдного столу.

— Чудово! — схвалює князь і з легким поклоном іде геть.

Художник-постановник купує майже новий більярд і доставляє його своїм помічникам, щоб вони влаштували на столі шість бігових доріжок.

Граф знову виходить на зв’язок, цього разу телефоном, аби повідомити, що з Баку прибули двісті червоних тарганів. Він просить чимдуж привезти більярдний стіл до нього додому, щоб негайно розпочати навчання. Коли робітники доставляють більярд на місце призначення, вони бачать, що бідний князь мешкає в напівпідвалі, у маленькій квартирі, що складається з передпокою й однієї кімнати. Пропхати більярд у кімнату фізично неможливо. Тому вони залишають його у брудному дворі, типовому для густонаселених спальних районів. Наумов приїжджає, щоб особисто перевірити ситуацію. І переконується, що більярд ніяк не вміститься в передпокої, де до того ж розташована кухонька з каструлями та пательнями.

Того ранку князь просив режисера не впадати у відчай. Насправді він усе переміряв шнурочком і гарантує, що більярд легко вміститься в кімнаті. Треба тільки розпиляти його на чотири частини, аби пронести через передпокій, а потім склеїти столярним клеєм або з’єднати за допомогою болтів. У будь-якому разі, таргани не мають відчувати жодних тріщин чи опуклостей на поверхні столу. Таким чином, більярд розпиляли й повторно зібрали; і князь міг почати свою роботу з приручення тарганів, одного за одним випускаючи їх на зелений оксамит. Для примусу князь застосовував кінчики павиних пір’їн, які залишилися йому у спадок від матері. Дресура починалася на світанку й закінчувалася пізно вночі. Для спілкування з тарганами Мишицький навіть винайшов спеціальну мову, яка включала дивні дмухальні та гортанні звуки. Тим часом Наумов знімав інші сцени фільму й відкладав епізод із перегонами на потім, цілковито довірившись князю щодо технічного розв’язання. Одного чудового дня той прийшов із доповіддю. Відчай у його очах стримувала належна аристократові гідність.

— На жаль, пане режисере, комахи не слухаються мене, — сказав він твердо.

— То що ж тепер?

— Тепер я зрікаюся своїх зобов’язань і, звісно, відмовляюся від будь-якої компенсації.

Він крутнувся по-військовому і швидко вийшов зі студії, щоб приховати непередбачені емоції.

Того ж таки вечора Наумов зібрав співробітників, а також запросив удову Булгакова. Було ухвалено рішення призупинити зйомки приблизно на двадцять днів і впродовж цього часу знайти відповідну заміну сцені з тарганами.

Князь більше не показувався, та, коли вже подумували влаштувати собачі перегони, Наумов вирішив вирядити до Мишицького свого асистента, щоб дізнатися, чи не сталося позитивних зрушень. Асистент повернувся за годину з приголомшливою новиною: у князевому напівпідвалі діяло на повну потужність підпільне казино. Люди в переповненому передпокої та щасливці, які зуміли проштовхатися до більярдного столу, робили ставки на різні номери тарганів. Маленькі тваринки щоразу слухняно стартували за командою Мишицького, який отримував свій відсоток із усіх ставок, плюс іноді випускав на доріжку свого улюбленого бігуна на прізвисько Яничар, який гарантовано перемагав. Наумов негайно вирушив до князя, щоб і собі побачити ігрову залу. Князь стояв позаду стартових боксів, розташованих на початку шести бігових доріжок. Маленькі дверцята були з’єднані з довгою віссю, що тяглася вздовж боксів. Щойно поставлені гравцями гроші опинялися в торбинці, яку тримав князів прислужник, Мишицький тягнув за вісь зі шнурочками, і шестеро дверцят маленьких боксів одночасно відчинялися. Таргани миттю висипали на доріжки і мчали впевнено й без зупинок до самого фінішу.

Наумов був настільки щасливий, що не смів навіть словом дорікнути Мишицькому за його зникнення. Він наказав робітникам винести більярд із квартири за тією таки системою, за якою його заносили. Стіл реконструювали в одному з павільйонів «Мосфільму». Князь прийшов, щоб режисирувати перегони тарганів, погодившись на гонорар, який належав дресирувальникові настільки цінному й унікальному, як він.

Коли зйомки було завершено, Мишицький домігся права повернути більярд у свою кімнату, щоб почати новий сезон підпільного казино. Наумов неодноразово відвідував його в години, коли робилися перерви в перегонах. Він хотів з’ясувати, за якою системою так успішно князь приручив тарганів. Знадобилося зо два десятки зустрічей, перше ніж князь довірив режисерові секрет свого успіху. Він зрозумів, що таргани люблять чорний колір — той, що найближчий до повного мороку, яким вони звикли втішатися у своєму лігві. Відтак на бортику столу, у кінці кожної

1 ... 33 34 35 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сад забутих плодів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сад забутих плодів"