Читати книгу - "Пригоди Клима Кошового. Продовження"

Вони продають обивателям товар, який самі ж виробляють.

Нормальний закон торгівлі.

Від думки, що газетяр справді полює на дівчат легкої поведінки, аби потім написати про це першим і лише заробити грошей, у Кошового сіпнулося віко сильніше, ніж зазвичай. Смикнуло так сильно, що моргнуло, заплющивши око повністю. Клим навіть на мить зупинився, стягнув із правиці рукавичку та заспокоїв тик не пучкою вказівного пальця, як завжди, а притуливши до лиця всю долоню й міцно притиснувши. Постоявши так, труснув головою й рушив далі.

Хода заспокоювала. Перевівши подих від здогаду, котрий насправді був не аж такий несподіваний, Кошовий знову привів до ладу розпорошені думки.

Так, повій калічили та вбивали раніше. Але досі ніхто, крім Навроцького, не публікував ці факти на перших шпальтах. Ще й детально розписуючи, ніби автор бачив усе на власні очі, опинившись біля тіла раніше поліції. Зараз Клим пригадав кілька його репортажів, прочитаних раніше, коли готувався витягти Лукана Різника з тюремної камери. Ще тоді звернув увагу: Навроцький майстерно володів пером, описуючи все так, що читач, попри власну волю, відчував своєрідний ефект присутності. Так глибоко занурити в історію може людина, наділена непересічним талантом, чого в Навроцького не забрати. Проте одного таланту тут замало: він брав докладними розповідями про кожну наступну жертву. Що означало лише одне: репортер добре знав кожну.

Знайомився перед тим, як винести свій вирок?

– Чом би й ні!

Фраза вирвалася, прозвучала голосно, і Клим помітив, як кілька перехожих озирнулися на дивного чоловіка, котрий говорить сам до себе на вулиці. Це трохи збентежило, і Кошовий навіть торкнувся краю капелюха, адресуючи вибачення першому-ліпшому, з ким зустрівся поглядом у сутінках на освітленій ліхтарем вулиці. Огрядний добродій світськи підняв капелюха навзаєм, чи то вітаючись, чи даючи зрозуміти: не переймайтеся, прошу пана, все гаразд. Знову кивнувши й відчуваючи себе круглим дурнем, Клим наддав ходи.

Уже біля своєї брами остаточно склав картину, не маючи сумнівів щодо її правдивості.

Януш Навроцький не отримує відомості про вбивства на Городоцькій у поліції, а є щонайменше свідком кривавих злочинів. Це значить: репортерові відоме ім’я того, кого він охрестив Різником, і він тримає це в таємниці, бо здати його до криміналу означає перекрити прибуткове джерело сенсацій. Але цілком реальною є ситуація, коли Навроцький полює й убиває сам. Чому? Тому, що так він не тримає при собі чужих таємниць. Будь Різник іншою людиною, він напевне стежив би, хто що про нього пише. Вирізнив публікації Навроцького серед інших. Розв’язавши нескладне рівняння, зрозумів: писака знає забагато. Тому життя Навроцького опиняється під загрозою.

А якщо він Різник із Городоцької – він сам, то нічим не ризикує.

Давши двірникові традиційну «десятку» й піднімаючись сходами до себе на другий поверх, Кошовий відповів і на останнє питання: чому Різник кинув виклик саме йому, заманивши в пастку та вбивши нещасного Лукана. І знову не стримався, сказав це вголос, щойно Бася відчинила перед ним двері:

– Сам винен.

– Винен? – перепитала наречена здивовано. – У чому ти винен?

Клим злегка прикусив губу. Потім поцілував Басю замість відповіді, скинув капелюха, струсивши сніговий пилок на підлогу, почав розстібати пальто.

– То я сам до себе. Мислю вголос.

– І в чомусь себе звинувачуєш, – зауважила Бася. – Якісь таємниці?

– Від тебе – жодних, – Кошовий скинув пальто, вигравши тим самим кілька секунд і знайшовши прийнятне пояснення. – Ти ж чула про загибель мого клієнта, Лукана?

– Газети пишуть, місто пліткує, але не аж так. До чого тут ти?

– Ні до чого, кохана.

– Ти свою справу зробив добре.

– Навіть дуже.

– Але чомусь ятриш себе зсередини.

Клим акуратно почепив пальто на вішак, обсмикнув піджак.

– Басю, якби Лукан зараз сидів у Бригідках, його б навряд чи спіткало лихо. Як бачиш, є більша біда, ніж сидіти за ґратами не за своє.

Бася двома кроками скоротила між ними відстань, поклала руки йому на груди, глянула в очі.

– Ти шпетиш себе за те, що домігся справедливості й допоміг хлопцеві вийти на волю?

– Так.

– Неправда.

– У глибині душі я це розумію. Та нічого не ладен вдіяти з собою, кохана. Ти вгадала. Щонайменше я мав би переконати його матір, аби вивозила сина зі Львова. Справжній вбивця впевнено почувався, поки Лука сидів за його гріхи. Потім його звільнили. І Різник, дійсний, не стримався, знайшов хлопаку й помстився йому.

– Але тепер поліція знає: той божевільний на волі й далі робить свою чорну справу.

– Хіба комісар Віхура не розумів цього, коли з сумом у очах відпускав Лукана? Нічого нового, жахливішого за попередні злочини, не сталося. І досить, – Клим пригорнув до себе Басю. – Хіба нам нема, про що більше говорити, окрім як про вбивства у Львові? Можемо повечеряти десь недалеко, як маєш бажання.

– Вечеряти – гарна ідея. Я саме збиралася зробити це вдома. В мене сьогодні було натхнення, я спекла струдля, – тут же виправилася. – Тобто спробувала. Вдень була кравчиня, міряли сукню. Потім пили каву, розговорилися, вона й дала рецепт.

– Ти ж раніше не пекла.

– Тому не суди суворо, – зараз Бася зіграла Сандрільйону.[40] – Доведеться поволі освоювати роль господині.

– Мені сподобається. Я певен.

– Лестощів не терпітиму! Скажеш, як є.

Жартома тупнувши ніжкою й труснувши рудою кучмою, Бася пішла накривати стіл.

Лишившись сам, Клим став перед дзеркалом, уважно подивився на себе.

Ось тепер і наречена мимоволі відповіла на запитання, чому Різник кинув виклик саме йому.

Бо Кошовий перед тим кинув дуельну рукавичку Різникові.

Прощатися з Лукою майже ніхто не прийшов.

Його ховали на Клепарівському цвинтарі,[41] місце виділила ратуша за особистим клопотанням Клима – нікого не здивувало, що адвокат загиблого бідаки тим переймається. Кошовий був одним із трьох, хто прийшов провести в останню путь людину, яку знав особисто, хай і не дуже довго. Інші двоє – Уляна, мати загиблого, котра не зронила за весь час ані сльозинки й стояла прямо, ніби вбита в землю, та Остап Найда, кузен. Подалі трималися десяток роззяв, і Клим не помітив жодного справді скорботного обличчя: на всіх читалася лише погано прихована чи зовсім не прихована цікавість.

Окремо стовбичив Януш Навроцький.

Знаючи, як він виглядає, Клим упізнав його здалеку. Газетяр підступався до нього ще раніше, чатував біля дирекції поліції і вештався довкола Бригідок. Але там, крім нього, товклися інші, тож Кошовий не вирізняв його якось винятково. Тепер же, переспавши зі своїм припущенням та прокинувшись із планом дій, він ледь стримався, уздрівши його тут, аби не кинутися