read-books.club » Класика » Бурлачка, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурлачка, Нечуй-Левицький"

152
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бурлачка" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 55
Перейти на сторінку:
товсті брови, котрі зрослись докупи на переніссі, неначе од виска до виска йшов дугою молодий місяць. Чорні очі блищали під тією дугою, як вугілля. На білому лиці чорніли здорові вуса.

- Чом же в тебе, Маріє, немає й досі дівчат? - спитала скрипка.

 

- А хто любить грибки,

А я печерички;

А хто любить дівки,

А я молодички! -

 

затяг Мина, становлячись боком, плече об плече, до Марії та поглядаючи на неї скоса. Чорна дуга піднялася вгору на білому лобі й знов у одну мить спустилася вниз.

- Чи ти, Василино, стеблівська, чи захожа? - спитав Мина у Василини, нахиливши своє лице до її лиця так близько, що один вус черкнувся об її щоку.

- Питай, козаче, здалека, коли хочеш в мене правди випитати,- сказала Василина, одхиливши назад голову.

- Яка ж ти недоторкана. От люблю Марію за те, що доторкана! - сказав Мина, вхопивши Марію за плече.

- Ой, цур тобі! Вхопив за плече, як ведмідь,- крикнула Марія й вдарила Мину по плечі.

- Сяду я коло Василини, то, може, допитаюсь правди,- сказав Мина і сів поруч з Василиною.

- Не питай, козаче, у мене правди: я не кожному скажу,- сказала Василина, посунувшись од Мини.

- А кому ж ти скажеш правду? - спитав Мина.

- Скажу тому, кого люблю,- сказала Василина.

- А хіба ж ти мене не любиш? - спитав Мина.

- Я тебе вперве бачу у вічі,- сказала Василина, глянувши на його.

- Високі у вас, кумо, пороги! Не нам через їх ступати. А може, й нам? - сказав Мина, скоса поглядаючи на Василину.

- Не знаю,- сказала Василина.

Рипнули двері. В хату почали сходитись дівчата, поза-кутувані хустками. Вони поскидали свитки, порозкутувались. У всіх голови були тільки що змиті. В косах зеленів барвінок, червоніли квітки осінньої оргинії. На дівчатах були білі чисті сорочки, чистенькі спідниці. То були фаб-рицькі дівчата, з чистими делікатними руками, з білими, не загорілими видами, трохи блідими од фабрицької роботи, од нічної зміни коло парових машин. Вони були проворніші й сміливіші за дочок хліборобів, вміли пишатись, неначе вони були панянки, ходили дрібного швидкою ходою, нагинаючи плечі й голову трохи вперед. З парубками вони жартували делікатніше, ніж сільські дочки хліборобів.

Чимала Маріїна хата почала сповнятись дівчатами. Задріботіли язики, защебетали дівчата, як птиці в гаю. Одна дівчина, крадькома од матері, принесла яєць, друга паляницю, третя пшона і сала. Одна вкрала у матері курку й принесла її на вечорниці живою. Курка закиркала на все горло. В хаті піднявся регіт. Декотрі проворніші дівчата позакачували рукави, затопили й опатрали курку й вкинули її в юшку. В хату почали сходитись парубки. Коли це у сінях закувікало порося. Двері одхилились, в хату полетіло порося й впало серед дівчат.

- Ой лишенько! Хто це кидається поросям! - підняли гвалт дівчата і розсипались на всі боки.

Порося залізло під лаву й рохкало, а в хату ввійшов високий тонкий парубок, той самий, що вкинув в хату порося.

- А я вам, дівчата, гостинця приніс,- сказав він, скидаючи шапку.

- А де ж твій гостинець? - спитала Марія.

- А то десь рохкає. Чи не сховала часом, Маріє, в скриню,- сказав парубок-штукар.- А одчини, Маріє, скриню!

Дівчата зареготались, а парубок поліз під лаву ловити порося. Бідне порося наробило такого крику, що дівчата затуляли вуха.

- Та коли його мерщій! Цур тобі з твоїм поросям! - кричала Марія на всю хату.

Парубок взяв ножа і поволік порося за задні ноги через поріг.

- От і приніс клопіт! Треба буде заходжуватись коло поросяти,- сказала Марія.- Дівчата, загадаймо хлопцям, нехай обскромадять порося, про мене, і зубами, а ми тим часом будемо танцювати.

- Коли б часом хлопці не з’їли поросяти живим, мов вовки-сіроманці,- говорили дівчата, сміючись.

Тим часом Марія почала частувати всіх горілкою. Вона подала чарку Василині. Василина подякувала.

- Чи вже ж ти, Василино, не п’єш горілки? - сказав до неї Мина.

- Колись пила, та вже забулась,- обізвалась Василина.

- А якби я почастував тебе наливкою, чи випила б з моїх рук? - спитав Мина.

- Не знаю, може б і випила,- сказала Василина.

- Для такої молодиці не шкода й заходу. Нате, хлопці, гроші, та побіжіть на місто, та принесіть пляшку наливки! - крикнув Мина, витягаючи з кишені гаманець.

Один хлопець побіг за наливкою, а другі попарили окропом порося, розтягли його за ніжки, штовхали його, скубли, плескали долонями, смикали за хвіст та за вуха.

Тим часом парубок приніс наливки. Мина почастував Василину, Василина випила й повеселішала.

- Грайте-бо, музики, бо я хочу танцювати,- сказала Марія,- Заграй-бо, Мино!

- Як Василина піде танцювать, то ладен грати,- сказав Мина, скоса повернувши брови до Василини.

Василина мовчала. Марія налила чарку горілки й подала Василині. Вона трохи подумала, а далі взяла чарку та й вихилила всю до дна.

- От за це люблю! - крикнув Мина, наливши й собі чарку і вихиливши до дна за здоров’я Василинине.

Скрипка заскрипіла. Смичок спробував струни, а далі впав разом на струни і затанцював на них козачка. До скрипки пристав Минин ріжок, ще й знайшлась сопілка. Дівчата стрепенулись. Василина неначе оживала, неначе прокидалась од якогось важкого сну. Молода челядь, дівоче щебетання, наливка й горілка - все те неначе посипало на неї приском. Молода душа заворушилась, і перед Василиною неначе зацвіла весна в комарівських садках: запахли васильки та м’ята на гарячому сонці. Дівчата стали рядками й почали танець, а музики аж ногами притупували, Василина неначе почула, що на неї полилось гаряче сонце з неба серед розкішного садка в Журавці, запалило її кров, розлило в жилах якийсь палкий вогонь, палкий і пахучий, веселий, як молоде живоття. Вона ніби підіймалась од землі над розкішним зеленим садком, над пишними пахучими квітниками, піднімалась все вгору та вгору на проміннях гарячих, як вогонь. У неї ніби росли крила і несли її, як ластівку, над зеленими лугами, над темними дібровами. Од музик, од дівочих танців в неї заморочилась голова.

- Василинко!

1 ... 33 34 35 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурлачка, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурлачка, Нечуй-Левицький"