Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Хто на сонці, хто під тінню,

Ждуть приказів із палат.

Руки фертом, вираз строгий,

Широко розкрячив ноги

Та й бурчить собі Бассім:

«Се більдари? Ті хлоп’ятка,

Що цвітуть, мов маку грядка,

Цар наш довіряєсь їм?

Їм на танці, на зальоти,

Не до царської роботи!

А повбирані! Га-га!

Як паяци! Ні, Бассіме!

Се не твій плац! Тут між їми

Не встоїть твоя нога».

Так бурчить він, і міркує,

І більдарів критикує;

Ті ж на нього і собі ж

Позирають: що за пика!

Ріст який! Постава дика!

Мов між кріликами їж!

Далі капітан від варти

Шепче: «Хлопці, се не жарти!

Певно, се якийсь більдар

Від багатого еміра,

Що десь із пустинь Алжіра

Тут приїхав на базар.

Нас прийшов він навістити…

Слід би нам його вгостити,

Аби сором нам не був,

Що гостив у нас товариш

І в халіфа жаден ба́риш

Ні пригістник не здобув».

«Справді, був би се нам сором,-

Мовили більдари хором,-

Але чим його вгостить?

Ти, наш любий капітане,-

В тебе діло се не стане,-

І не нам тебе учить».

Тут капітан від більдарів

Зараз шмигнув між писарів,

Що при царськім скарбнику

Їх сиділа повна хата,

І велів їм написати

Резолюцію таку:

«До цукорника Отмана

Наказ: маєш нині зрана

У скарбовий двір прийти

І п’ять тисяч драхм, що винен

Скарбу царському, повинен

В повній сумі принести».

Написавши сю цидулку

Живо, мов з’їв з маслом булку,

Писар підпис скарбника

Сфальшував і ще воскову

Притиснув печать скарбову,-

Се забава в них така!

Капітан папір хапає,

На підсіння поспішає,

Де Бассім все ще стоїть.

«Гей, більдаре! Гей, братище!

Приступи-но, прошу ближче! -

Загукав на нього вмить.

Бассім

Ти мене гукаєш, пане?

Капітан

Так. Дільце тут непогане…

Бассім

Що прикажеш, я готов.

І, покірно поклонившись,

Чемно в землю задивившись,

Він близенько підійшов.

Капітан

Любий друже, я бажаю,

Щоб про нас ти в своїм краю

Словом спом’янув незлим,-

Тим-то на тобі дарунок,

Сей скарбовий форлядунок,-

Слухай, що зробити з ним.

Сей Отман - то мусиш знати -

Се цукорник пребагатий,

А ся картка - то указ,

Щоб у царськую шкатулу

Довг зі звісного титулу

Здав - п’ять тисяч драхм сей час.

Ну, більдарську службу знаєш…

Трошки там купця полаєш,

Та не надто вередуй.

Вже він живо покориться,

А як трохи розщедриться,

Все приймай і не гордуй.

Надіюся, любий брате,

Що не будеш кривди мати,-

Тільки картки не забудь

Від Отмана відібрати

І на куснички порвати!

Ну, прощай же! В божу путь!

Гей, як взяв Бассім ту карту,

Мовби хто його без жарту

На три коні посадив!

Із палати гордо суне,

Через губу вже не плюне,

Руки в пояс вгородив.

Пішки йти? Ага! Як возний?

Він тепера пан вельможний.

«Гей, осла сюди!» - гукнув.

І погонич, що на площі

Із ослом стояв, чимборше

До услуг йому чкурнув.

У Багдаді, хто не мусів

Пішки йти, той омнібусів

Ані ф’якрів не дістав,

А лиш крикнув до віконця,

Мав осла і ще й погонця,

Що провадив і свистав.

Погонич

Де поїдем, прошу пана?

Бассім

До цукорника Отмана.

Знаєш, де його шукать?

Погонич

О, най тільки пан сідають!

Його всі тут в місті знають,-

Відси вуличок зо п’ять.

На ослячій худобині,

Мов стіг сіна на драбині,

Гордо їде наш Бассім

Аж до самої цукорні,

Де Отман сидів проворний,

Позір даючи за всім.

«Тут Отманові пороги?» -

Закричав Бассім з дороги,

Не злізаючи з осла.

«Тут»,- сказав Отман, хитнувся,

Але з місця не рухнувся,

Річ мов не про нього йшла.

Бассім

Я Бассім-коваль, і править…

Та Отман не слухав навіть,

До пекарні обернувсь,

Щось челядникам толкує,-

Се Бассіма аж шпилькує,-

Ось він випрямивсь, надувсь…

Бассім

(піднесеним голосом)

Править я прийшов від тебе

Для халіфської потреби

Довг, що в скарбі винен ти.

Ось візирова цитац’я:

Зараз маєш ти збираться

І п’ять тисяч драхм нести.

Як почув Отман те слово,

З місця схопився раптово,

Страшно випулив баньки,

Потім низько поклонився,

До Бассіма наблизився,

Взяв папір з його руки.

Взяв папір, на знак пошани

Цілував, а там руками

Вище голови підняв,

Прочитав потім тихенько

Й до Бассіма покірненько

Ось які слова сказав:

«Прелюбезніший більдаре!

Бог мене возславив варе, 22

Що тебе тут присила!

Я твій раб, слуга покірний,

Слушний наказ сей і вірний -

Та, будь ласка, злізь з осла!»

Зараз вибігли з цукорні

Два челядники моторні,

Щоб Бассіму помагать;

А сей оха, стогне, фука,

Мов бог зна, яка то мука

На ослі чимчикувать.

Потім в чересі пошпортав

І півдрахми, наче лорд, дав

Осляреві за прогін.

А Отман аж потерпає,

Що за пан такий вступає!

Низький дав йому поклін

Він веде його