Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

— Вибачте мені, — сказав він, — якщо я говорив різко. Мені боляче, що Чарльз Хепгуд даремно загинув, і це вивело мене з рівноваги. Вам зовсім нема чого накладати на себе руки. Ви повернетесь на Землю з нами.

Камов підійшов до всюдихода і переказав Пайчадзе розмову з Бейсоном.

— Вони обидва дорого заплатили за свою легковажність, — сказав він. — Цей кореспондент ще молодий, але вже посивів. Мабуть, за одну цю ніч.

Поки Камов говорив з Пайчадзе, Бейсон напружено обдумував своє становище. Лаври першості вислизнули: росіяни випередили їх. Поразка була цілковита. Мало того, що вони не перші прибули на Марс, — він, Бейсон, змушений повернутися на Землю, врятований російськими зореплавцями, як цуценя, витягнуте за шкірку з калюжі. Попереду нічого, крім глузувань з безталанного зореплавця. Бейсон краще від інших знав, яка нещадна американська преса.

«От якби було навпаки, — думав він. — Якби на Землю повернувся американський зореліт, а російський загинув. Я став би мільйонером».

Він здригнувся від того, що йому несподівано спало на думку… Камов тут… Він уміє керувати зорельотом. Захопити його… Примусити летіти на Землю! Російський корабель без Камова і Пайчадзе загине. Хто повірить, що було не так, як розповість він, Бейсон, який врятував російського вченого. А якщо в Радянському Союзі й повірять Камову, то все одно в Америці прославлятимуть його— Бейсона. Багатство тоді твердо забезпечене!

Ослаблий від тривалого пияцтва і жахливих подій минулої ночі, мозок Бейсона ледве працював. Він ясно не усвідомлював того, що задумав. Для нього було очевидним одне: прийняти пропозицію Камова — це значить зганьбити себе і втратити все. Треба спробувати.

Камов знову підійшов до нього.

— Ми повинні вирушити назад, — сказав він. — До нашого зорельота майже сто п'ятдесят кілометрів. Візьміть із собою свої особисті речі. Їх, мабуть, не дуже багато?

— Зовсім не багато, — відповів Бейсон. — Я швидко зберуся. Ходімо зі мною в наш зореліт і огляньте його. Шкода залишати його тут, але доведеться, оскільки його командир загинув. А на вашому кораблі вистачить місця для мене?

— Вистачить, — засміявся Камов. — Наш зореліт може вмістити ще десять чоловік.

— Стривайте, я скину вам сходи, — сказав Бейсон, коли вони підійшли до корабля.

Замість відповіді, Камов, схопившись руками за нижній край рами, підтягнувся і легко стрибнув всередину. Американець виліз так само і зачинив двері. У вузькій камері було незручно стояти вдвох, тим більше, що внутрішні двері відчинялися теж на завісах.

Камова здивувала тіснота приміщення. Вільного місця було дуже мало. Очевидно, зореліт мав тільки одну каюту, в якій жив його екіпаж і містилися прилади та все устаткування.

Знявши з себе кисневу маску, він одразу ж відчув, що повітря давно не відновлювалося: було жарко і душно. Давній, застояний запах спиртного перегару вразив його. Він хотів запитати Бейсона, але, поглянувши на обличчя американця, який теж зняв маску, зрозумів усе і без запитання. Опухле обличчя, червоні повіки очей, мутний погляд краще, ніж слова, говорили про тривале пияцтво.

Камову стало гидко. Він одвернувся від Бейсона і, підійшовши до пульта управління, оглянув його.

— Покваптеся! — сказав він. — Ми не можемо довго чекати. Зберіть те, що хочете взяти з собою, але зважте, що спиртні напої у нас заборонені.

Він хотів обернутися, але раптом відчув, як його тіло обвила ремінна петля і щільно притисла руки до боків. Ремінь ще раз обвився круг нього, і тепер Камов був міцно зв'язаний. Не втрачаючи самовладання, він спокійно повернув голову.

— Що це означає, містер Бейсон?

Американець нічого не відповів і, одягнувши маску, швидко вийшов. Двері вихідної камери захлопнулися за ним. Камов напружив м'язи, але міцний ремінь не піддавався його зусиллям.

«Бейсон пішов до Пайчадзе. Що задумала ця людина? Яка мета цього незрозумілого нападу?»

Тривога за товариша, який нічого не підозрював, охоплювала його все дужче. Камов спробував підійти до вікна, але прикріплений під вікном сталевий резервуар заважав йому. Без рук він не міг дотягнутися до вузького отвору…

Вийшовши із зорельота, американець попрямував до всюдихода. План дій був уже твердо вироблений. Він уб'є Пайчадзе і забере весь кисень, який мав бути на всюдиході. Камову нічого не лишиться, як летіти на Землю на американському зорельоті. Мета буде досягнута. Ні про що більше Бейсон не думав. Все одно відступати було вже пізно. Росіяни не пробачать йому нападу на Камова.

Пайчадзе сидів у машині і терпляче ждав Камова. Наближався призначений час зв'язку із зорельотом, і він був певний, що його товариш і командир не пропустить цієї хвилини. Зараз він вийде, і, повідомивши друзів про несподівану подію, вони вирушать назад.

Він побачив, що відчинилися двері і на землю стрибнув Бейсон. Камов не з'являвся.

Бейсон підійшов ближче і зупинився. Вираз його обличчя не сподобався Пайчадзе. Він відчув якусь тривогу і трохи підвівся.

— В чому справа? — запитав він.

Бейсон швидко підняв руку. В розрідженому повітрі стиха пролунав постріл.

Від натиску падаючого тіла відчинилися дверцята — і Пайчадзе важко впав на пісок. «Все!» подумав Бейсон.

Він тремтів від хвилювання. Нудота знову підступила до горла і душила його. Намагаючись не дивитися на вбитого, він підійшов ближче. Треба було кінчати справу. Щоб Камов не мав ніякої можливості втекти, необхідно вивести всюдихід з ладу.

Револьвер ще був у руці, і Бейсон сховав його в кишеню. Мотор містився' під металевим кожухом, прикріпленим болтами; журналіст почав шукати ключ, який мав бути в інструментальному ящику. Але де він, цей ящик? Мабуть, під сидінням…

Бейсон нахилився.

— Не ворушіться! — почувся позад нього чийсь голос.

Американець рвучко обернувся. Пайчадзе стояв за два кроки. Він тримав у лівій руці револьвер, націлений в голову Бейсона.

— Де Камов? Якщо з ним трапилося нещастя, я застрілю вас, як собаку. Відповідайте!

— Я тільки зв'язав його.

— Коли так, ваше щастя! — Пайчадзе полегшено зітхнув. — Поверніться спиною, витягніть револьвер