Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

А мама:

-- Отакої! Знову своєї. Чого це ти не хочеш їсти?

Та як менi вiдповiсти на її питання?

На уроках у мене так бурчало в животi, що пан Фiлькендорф занепокоївся i спитав:

-- У кого це весь час рипить парта?

Петер сердито зиркнув на мене i зашипiв:

-- Альфонсе, пам'ятай про дисциплiну!

Але шлунок, у який не потрапило нi крихти їжi, не дотримується нiякої дисциплiни. На перервi я попрохав Бруно:

-- Дай менi пiвбутерброда.

З'їв тi пiвбутерброда, i розiзлився на себе, що не витримав. "Добре почав ти харчуватися з тюбикiв, Цiттербаке", -- подумав я.

А державна торгiвля, як тут не нарiкати на неї? У магазинi нема їжi в тюбиках! Раптом я згадав про зубну пасту, що, як i мiй папуга, називається "Чистун", а на смак, мов шоколад. Ось де вихiд! Паста потрiбна менi не для того, щоб чистити зуби, а щоб їсти. Я видавив усю пасту собi в рот. Спочатку паста справдi була на смак, мов шоколад, а вже потiм, як гiпс iз клейстером.

За вечерею тато не витримав:

-- Альфi, Альфi, чому це ти не їси? Певно, щось iз тобою не гаразд?

-- Я попоїв.

-- Ох, Альфi, -- i мама сумно поглянула на мене, -- кажи правду. Ти не їв i потай нiчого не брав. Я ж бачу.

-- Я...

Я мало не виказав, що перейшов на їжу в тюбиках. Саме в цю мить менi так сильно вiддало шоколадним клейстером, що я не мiг бiльше нi слини ковтнути, нi слова промовити. Моє щастя! А потiм занудило. Менi здавалося, нiби скрiзь у квартирi пахне шоколадним клейстером. Нарештi мама сказала:

-- Альфi, йди спати, вмийся, почисть зуби... Ой лишенько! Який ти блiдий! Мов стiна. Що в тебе болить?

Коли вона сказала: "Почисть зуби", я згадав про порожнiй тюбик, i мiй шлунок ракетою рвонувся до горла. Мене перенесли в лiжко. Я не опирався. Мої думки знову були про тренування. Яка це важка справа!

Вранцi менi стало краще. Але їсти зубної пасти я бiльше не мiг. До того ж це помiтили б. Бо прийшовши з ванної, мама сказала:

-- Альфi, ти витрачаєш страх скiльки зубної пасти! Ти що, їси її?

Вдруге я не дозволив собi просити у Бруно хлiба. Я зайшов до магазину i спитав у люб'язної продавщицi:

-- Що у вас є в тюбиках?

Спершу вона подумала, що я глузую з неї, але потiм усе-таки вiдповiла:

-- Майонез, гiрчиця i анчоусова паста.

Дивна якась їжа! А де вiн росте, той анчоус? Я витрусив усi свої грошi й купив усього по тюбику. Вирiшив почати з гiрчицi, бо знав, що воно таке. Зайшов у якийсь пiд'їзд, видавив гiрчичного черв'яка i злизав. Припекло так, що я закричав, наче навiжений, i стрiмголов вискочив надвiр. Менi здалося, що у мене просто з рота стартує ракета, а з носа б'є полум'я.

Якийсь добродiй саме збирався зайти в будинок, але помiтив мене i схопив за руку.

-- Чого ти плачеш, малий? -- спiвчутливо запитав вiн. -- Хтось набив тебе? Чи, може, загубив маму?

Я тiльки застогнав: -- о-о-о-х, у-у-у, а тодi вирвався у нього з рук i помчав вулицею. Коли пробiгав повз пожежний сигнал, то ледве втримався, щоб не розбити скло -- може, пожежники допомогли б менi.

Вдома я припав до крана i випив лiтрiв зо три води. Згодом я ще спробував видавлювати гiрчицю по рiсочцi, але пекло однаково. Пiсля того, як я з'їв пiвтюбика, язик у мене геть затерп i став, як ганчiрка. З очей безперестанку текли сльози. Мама вже хотiла повести мене до лiкаря. Менi треба було засмiятись, але замiсть смiху вийшло якесь хрипiння. Чого це я мав iти до лiкаря? Космонавт же не пiде до лiкаря через те, що вiн їсть iз тюбикiв. Вночi менi приснилося, що в мене день народження i все на столi, -- i тiстечка, i хлiб, i печеня, -- було з гiрчицi. Я закричав.

Прибiгла мама i приклала менi до лоба руку. Я чув, як вона прошепотiла татовi:

-- Наче не скарлатина, а очi червонi. Обкладений язик i горло ясно-червоне.

Наступного ранку я був дуже кволий i потай з'їв п'ять шматочкiв хлiба. Ой, яке тяжке тренування! Тiльки тепер я зрозумiв, який мужнiй був Гагарiн. Вiд тюбика гiрчицi довелося вiдмовитись, бо це нi до чого хорошого не привело б. Майонез, мабуть, кращий. На тюбику написано: "Майонез додає їжi смаку. Приправляйте їжу хорошим майонезом". Я обережно видавив трохи на нiготь i лизнув. Так, майонез смачний. Тодi я взяв тюбик у зуби, а їсти менi хотiлося добряче, i все вичавив у рот. Трохи перегодом менi стало так, нiби тюбик майонезу перетворився в животi на величезний камiнь.

-- Слухай, Петере, я не зможу пiти на тимурiвське завдання, -насилу проказав я.

-- Це чому ж? -- запитали всi хором.

-- Я... я...

-- Не викручуйся! -- сказав Ервiн.

-- У мене не гаразд iз животом, -- вiдповiв я i миттю вилетiв у дверi.

-- Поговоримо на радi пiонерського загону, -- навздогiн менi кинув Петер. Але я не мав часу на вiдповiдь, треба було поспiшати до вбиральнi. Там я пробув цiлу годину. I в мене сяйнула думка: чи не вiдмовитися вiд їжi в тюбиках, а набрати в ракету смаженої картоплi i мисливської ковбаси? Але ж космонавт повинен виконувати до кiнця все, за що береться.

Увечерi я з'їв пiвтюбика анчоусної пасти. О, в нiй є щось вiд риби, але вiдчуття таке, нiби з'їв ножа чи тертушку. А може, у мене язик став нечутливий од гiрчицi. Я попрохав маму пошепки:

-- Завари менi, будь ласка, ромашки.

Вигляд у мене, мабуть, був кепський, бо, нiчого не кажучи, мама швидко приготувала настiй. Цiлу годину я полоскав ним горло.

Вiд сьогоднiшнього ранку я знову п'ю какао з сухариками, а на нiч їм щось тепле.

Сьогоднi перед вечерею мама сказала:

-- Я принесла тобi дещо смачненьке. Намаж скибку хлiба. Це анчоусна паста.

Не знаю, як воно трапилось, але я заплакав i дозволив татовi перенести мене в