Читати книгу - "Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)"

можливості. Мої майбутні конкуренти вчились у художніх школах ледь не з пелюшок. Уся надія була на самого себе… Тому й прийняв рішення – щодня по дві години малювати або ліпити, щоб надолужити втрачений час. А так хотілося попити пивка в нивківській компанії!

У метро і тролейбусах люди з цікавістю озирались на мій альбом, не пригадую жодного негативного погляду, охоче позували, хоч і не завжди виходило добре… Ех, старі, добрі радянські люди! Тоді й вирішив жити за формулою, яка й досі допомагає мені в житті. За формулою «Не йти за натовпом».

Натовпом для мене тоді були однолітки, які слабо уявляли своє майбутнє, мислили одним днем наперед. Вони щодня горланили під вікнами, запрошували пити пиво… Мабуть, горланять і досі, хоч у Києві мене вже давно нема. Від них я навчився, як не треба робити. Слухати їхні поради, як і поради батьків, було для мене тратою часу і нервів.

Для бізнесу це також важлива формула: коли кожен другий у місті займається тим, чим і ти, – настав час зайнятись чимось іншим. Працювати в стабільному ринку – все одно, що працювати на зарплату. А з друзями добре, коли й ти й вони дивитесь на життя в одному напрямку…

Ніша

Для досягнення мети – фінансової, духовної, будь-якої, потрібна формула. Якось одна знайома в Києві, сидячи за традиційним в Україні шашличком, з інтересом запитала:

– Ну як, ти знайшов уже в Америці свою нішу?

Я замислився. На Брукліні ніша називалась «золотою жилою». Мені особисто більше підходило слово «формула». Якщо людина втомилась від того, чим займається, не може достойно заробити – це означає, що формула вже не працює. Час її змінити.

Особисто мені до вподоби швидкі формули. Для кожного вони можуть бути різні, але не затягуйте їх на півжиття, бо тоді неодмінно можна потрапити в пастку тимчасовості. Для одних формула – в аспірантурі, для інших – на фермі або фірмі. Але формула завжди має бути швидкою. Щоб вистачило життя її поміняти, коли раптом не спрацює…

– Ні, – відповів я знайомій на запитання про нішу. – Шукаю і вчуся.

В Америці кажуть: учорашній день завжди минув. Думай глобально і вчися швидко. На практиці важливо лише те, як швидко ми можемо вчитись. Ця здатність безцінна, і вона дає можливість бути на гребені хвилі сьогодення.

«Спасєніе утопающіх – дєло рук саміх утопающіх». Ільф і Петров

Іншими словами, коли починаєш тонути, забудь про друзів, яких так ретельно вибирав…

Пригадую постійні сварки батьків через фінанси, коли ми з братом ще вчились у школі і повністю залежали від них матеріально. Хронічна нестача грошей, звичайно, і на нас позначалась. Особливо бракувало одягу і хоч якихось кишенькових монет. Ніяк не міг зрозуміти, чому в наших батьків, з непоганими на той час зарплатами, ніколи не водились гроші…

Ще тоді поклявся – досягнути фінансової незалежності і мати змогу на рівні утримувати не тільки власну сім’ю, а й допомагати рідним. Тоді я був ще шмаркачем. Треба було вивчитись, зміцніти фізично, набути життєвого досвіду. Я відчував, що повинен зробити це сам, бо в одному човні з батьками потону. Усе це відчував, хоч сказати, що розумів, не можу.

За будь-яку ціну я вирішив не потонути сам, утриматися і зміцніти матеріально. Яка ж користь від мене рідним, коли сам ледь животітиму зі своїм мистецтвом? Тільки згодом прийшло розуміння головної помилки моїх батьків у культурі грошей – великий брак самодисципліни. По суті, вони все своє життя прожили, як американці, задовольняючи свої потреби в момент їх виникнення!

Шварценеггер якось сказав в інтерв’ю: «Найголовнішим у досягненні свого успіху в житті вважаю самодисципліну». Мені думка дуже сподобалась. Якщо не бути здатним контролювати себе і свої пристрасті, можна забути про фінансову незалежність. Мета так і залишиться метою, приємним сном…

Здатність відмовитись від того, що здається необхідним або дуже кортить мати саме зараз – основна риса майже всіх емігрантів, які приїздять до Америки в пошуках кращої долі. Водночас американець-споживач звик мати те, що забажає сьогодні й негайно. Тому вони й живуть все життя в боргах.

Під час спілкування з мислячими аборигенами ЮЕсЕй з’ясувалось: вони переконані, що всі іммігранти мають більше шансів на фінансовий успіх, ніж уродженці вільної країни. Завдяки більшій сфокусованості і неможливості відступу. Ну справді, не повертатися ж? Перемогти і прорватись – кредо іммігрантів. На мою думку, основна відмінність між аборигенами цієї країни й іммігрантами – і є ота самодисципліна, здатність внутрішнього контролю. Як правило, люди такого вибору потрапивши сюди, вже пройшли тернистий шлях. Тому вони інші, ніж ті, хто залишився вдома. Це ті, хто не хотів миритись із порядками своїх країн третього світу, і ті, хто шукав інших шляхів. Ці люди – переможці, а їхній двигун – самодисципліна.

Не скупися і віддавай!

На третьому курсі Художнього інституту нам виплачували непогану стипендію, та й підробити я ніколи не відмовлявся. Але з дитинства виробилася звичка – економити. Та ще й звичка бути скупим… Ніби це було й добре – не витрачати зайвого, контролювати себе. Та якось я почав помічати, що творчість гальмується через власне скупердяйство. Я вже не був школярем, якому хотілось пару монет на морозиво. Студент, молодий скульптор мав знайти для бізнесу інший підхід.

Потроху приходило розуміння, що гроші призначені не тільки для того, щоб складати їх під ліжко. Мій однокурсник порадив: «Не скупися,