Читати книгу - "Скарб Солоного лиману"

навколо.

— Прошу, заходьте, — відімкнувши двері, запросив він нас.

Переступивши поріг, ми спочатку нічого не бачили, а коли дід увімкнув світло, аж поприсідали від подиву: серед кімнати стояло чучело великої тупорилої білуги.

— Це саме ота білуга і є, — посміхнувся дід.

— Яка дядька Івана ледве не втопила? — здогадалися ми.

— Вона, — ствердно кивнув він головою, — чудовий представник родини осетрових.

Крім білуги, ми побачили ще чучела осетра, севрюги, сули, ляща. У склянках зберігалися різні заспиртовані дрібні тварини, на стінах висіли численні плакати та гасла, які закликали берегти рибні запаси Азовського моря.

— Це буде кімната рибалок, — пояснив нам Мореписець. — Оце і є, діти, моя таємниця. Я потай переніс сюди із своєї хати всі чучела і різні знахідки. Поки що я нікому про це не казав, але, гадаю, невдовзі відкрию двері кімнати для всіх. А оце місце буде для вашого вовка, — дід зняв рамочку, яка висіла на тому простінку, і уважно оглянув її.

— Я, діти, у такому віці, що вже маю право передаровувати свої ж дарунки. Візьми, Мишку, оцю річ, — і він подав йому рамочку, у якій під склом були прикріплені різні дива: морські коники, риби-голки, рибки — морські язики, крабики, різні черепашки.

— Пам´ятай, хлопчику, це не лише мій тобі дарунок, а й дарунок бога морського.

— Дарунок Кніповича?! — схвильовано вимовив Мишко.

— Так, це його особиста колекція, яку він у ті далекі часи подарував мені. Думаю, твої друзі-степовики будуть задоволені. Нехай дивуються, милуються тваринами морськими та й не забувають про свої, степові, — додав бородань.

— Ми не з таких, — притиснувши до грудей дарунок, твердо вимовив Мишко. А я мимохіть подумав: «Щось ти, хлопче, за інших розписуєшся, а сам, мабуть, не від того, щоб залишитися назавжди коло моря».

Ми подякували дідусеві за все і вийшли.

За кілька днів я проводжав свого друга додому. Настали жнива, і він поспішав назад, до рідного степу. Хоч як просили ми з мамою, щоб він побув у нас хоч трохи, Мишко твердо стояв на своєму. На прощання він сказав мені такі цікаві слова:

— Юро, знай, я не забудько. Завжди пам´ятатиму море, камбаляток і наші пригоди. Море гарне, таємниче, тепле, але наше, степове, не гірше. Приїзди, сам побачиш.

Піднявши куряву, автобус помчав вулицею, а я слідкував за ним, аж поки він не зник у блакитній далечині. Стежив і весь час дивувався: «От тобі й Мишко-очкарик! Я ніколи не чекав від нього таких слів. Аж запалив мене — так і кортить тепер дізнатися, яке ж воно — оте море степове…»

Примечания
1

Переклад Н. Забіли.

(обратно)
Оглавление Передмова. Скарби рідної землі Скарб Солоного лиману   Мертва голова — наш гість   Притулок Артеміди   Шалапут   Очеретяна республіка   Берег урятованого осетра   У дядька Карпа скоїлося лихо   Зустрінемося на Очеретяному озері Дарунок Кніповича   Моя Тополівка   Мишко і його вірний Пух   Пух переслідує злодія   Відкриття вікмора   Пузан-помагач   Ми шукаємо кладовище дельфінів   Камбалячий вовк   Дарунок Кніповича