Читати книгу - "Про славних жінок"

title="Пліній щодо цього місця подає дещо інакші свідчення.">[111] шостий митець, скульптор Пітій, увінчав будівлю мармуровою колісницею, запряженою четвіркою коней. Коли цю будівлю завершили, то назвали її по імені царя Мавзола – мавзолей. З того часу всі царські поховання називають мавзолеями – від назви цієї видатної споруди.

Велику славу здобула любов Артемізії, щире визнання отримали її незламне вдівство і плачі, не менш відомим стало величне поховання – чи то завдяки скульпторам, чи завдяки Артемізії, що, випивши, помістила прах чоловіка у своїх грудях. Але чеснота Артемізії не обмежується лише цими величними діяннями: жінка, щедро наділена чоловічою витривалістю, відвагою та військовим хистом, окрасила тріумфами своє величне ім’я.

Адже читаємо, що вже після смерті мужа вона щонайменше двічі, а то й частіше, бралася за зброю, відкладаючи на деякий час оплакування: вперше, коли захищала безпеку своєї країни, і вдруге, зберігаючи вірність союзникам, на їх прохання. Коли Мавзол помер, жителі Родосу, що неподалік від Галікарнаса, озлобилися на те, що жінка очолює царство Карію; сподіваючись захопити владу, вони зібрали флот і з великою кількістю війська напали на царство.

Місто Галікарнас розташоване над Ікаровим морем і має природні укріплення; є там два порти, один з яких, що зветься Малий, звужуючись, наче потаємно входить в глиб міста і розташований так, що з царського палацу, зведеного над ним, можна приготувати і позносити все необхідне, причому цього не помітили ні охорона палацу, ні чужинці; другий порт, більший, розташований поза мурами міста і виходить у відкрите море.

Артемізія, знаючи, що ворог із Родосу заходитиме у великий порт, наказала своїм громадянам озброюватися. Взявши з собою моряків і веслярів, вона заховала їх у палаці для здійснення свого таємного задуму. Всіх громадян попередила, щоб, допоки не подасть знаку, аплодували родосцям з мурів і, подаючи їм надію на капітуляцію, закликали їх, якщо зможуть, усім зібратися на форумі.

Сама ж відразу, тишком-нишком, потай від ворожого ока вийшла у відкрите море з малого порту. Коли подала умовлений знак, громадяни виманили родосців, і ті, покинувши свій флот, поспіхом попрямували на форум, наче переможці. Тоді Артемізія скерувала свої кораблі та рішуче налаштованих воїнів на покинутий флот родосців і захопила його. За наказом здійнявши галас, громадяни звідусіль накинулися на ворогів. Так галікарнасці винищили всіх нападників, позбавивши їх можливості втекти.

Здобувши перемогу, Артемізія увінчала захоплені кораблі лавром і взяла курс на Родос. Родосці, побачивши із сторожових веж, що наближаються їхні увінчані кораблі, повірили у перемогу своїх. Відкривши порт і ворота міста, зовсім несподівано для себе прийняли переможного ворога замість своїх. Так Артемізія швидко підкорила місто і наказала винищити всю старшину Родосу. А для прославляння своєї перемоги дала вказівку звести пам’ятник на родоському форумі: на місці Народних зборів поставили дві мідні статуї, одна з яких зображала Артемізію, інша – переможене родоське місто. На статую наклали ганебні вінки, що позначали поразку. Артемізія, зібравши данину, залишила острів і повернулася додому.

Іншого разу, коли Ксеркс,[112] могутній цар Персів, рушив на Спарту, всю землю покривши своїм військом, а флотом зайнявши весь берег, прагнучи не те щоб завоювати, а проковтнути всю Грецію, то попросив Артемізію долучити свій військовий флот до його армади. Але сухопутні сили Ксеркса вже захиталися, коли її флот біля Саламіна зустрівся у битві з флотом афінян під керівництвом Темістокла. Ксеркс споглядав битву з безпечного місця і бачив, як Артемізія відважно боролася поряд з усіма своїми вождями, закликаючи їх до бою, ніби помінялася із Ксерксом статтю. Якби Ксеркс був такий відважний і мав такий хоробрий дух, то його флот не так легко було б навернути до втечі.

Деякі джерела говорять, що це була не Артемізія, а Артемідора, також цариця Галікарнаса, і на підтвердження свого здогаду вказують, що морська битва з Ксерксом біля Саламіна відбувалася в рік сімдесят четвертої олімпіади, а мавзолей Артемізія побудувала в рік сотої.[113]

Однак я приєднуюся до тих, які ототожнюють Артемізію й Артемідору, а достовірні свідчення, що їх розповідають про Артемізію, породжують багато недостовірних, і це зменшує нашу довіру до них.

А читач нехай вірить у те, що йому більше до вподоби: чи була задіяна вона одна, чи дві – все ж діяла жінка. Тож бачачи діяння Артемізії, чи можемо вважати, що через помилку природи сталося так, що тілу, яке Бог наповнив мужнім і величним духом, було надано жіночу стать?

58. Діва Віргінія, донька Віргінія

Віргінія, римська діва[114] як на ім’я, так і за вчинками, гідна шанобливої згадки. Вирізнялася вона чудовою красою і була донькою Авла Віргінія, порядного чоловіка, незважаючи на те, що походив він з простолюду. Хоча Віргінія мала чудовий талант, все ж вона прославилася не стільки своєю стриманістю, скільки жорстокістю свого коханця і непомірною суворістю батька, що й дало поштовх для здобуття нових вільностей для римлян.[115]

Коли децемвіри правили у Римі вже другий рік, батько заручив Віргінію з Луцієм Іцилієм, колишнім трибуном,[116] відважним юнаком. Їх одруження випадково відклалося через військовий похід римлян в Альгід[117] проти Еквів, у якому брав участь Віргіній. Обставини склалися так, що, на нещастя Віргінії, її краса так припала до серця децемвірові Аппію Клавдію, що він у неї безнадійно закохався; коли всі подалися в похід, він один залишився охороняти місто разом із Спурієм Аппієм.

Але ніжна дівчина не відповіла на його лестощі: ані вони, ані щедрі дарунки, ані благання чи погрози не переконали грудей, налитих чистотою. Тоді Аппій запалився таким божевільним гнівом, що, подумки перебравши різні можливості, але все ж не вважаючи достатньо безпечним застосовувати силу привселюдно, надумав застосувати підступ. Він взяв у спільники свого вільновідпущеника Марка Клавдія, чоловіка неймовірно зухвалого; той повинен був, коли дівчина проходитиме повз форум, як тільки випаде нагода, схопити