Читати книгу - "У країні ягуарів"

густою рослинністю яри. Бувають щедрі дні, а бувають і такі, коли мої колекції зовсім не поповнюються. Джунглі огортають мене вічною напівтемрявою, наче павук свою жертву павутинням. Я не можу і не хочу звільнятися від чарів «зеленого пекла», хоч вони завдають іноді чимало страждань. Бувають такі важкі хвилини, коли мені не хочеться йти в джунглі. Але я все-таки перемагаю це почуття.

Два дні інтенсивно полював і збирав комах. Адже природа не жде. Джунглі живуть своїм повнокровним, бурхливим життям.

Багато можна було б розповісти про орхідеї. Ці рослинні паразити чудові. Але вони дуже великі і збирати їх неможливо, бо для цього потрібен був би не човен, а цілий пароплав. Рослинний світ тут надзвичайно багатий, навіть найдосвідченішому ботанікові важко було б систематизувати його.

Коріння орхідей, що вмостилося на товстих, старих гіллях, не чіпаю, бо на ньому завжди багато мурашні і всякого сміття. Тільки зачепи орхідею, і все це посиплеться тобі на голову й за комір.

Звичайно, праліс — не квітучий сад. Адже орхідеї ростуть не на кожному кроці. Джунглі обплетені густою, майже непрохідною сіткою ліан і витких рослин.

Сьогодні вирішив поплавати човном уздовж берегів і трохи пополювати.

Під гіллям, що нависло над струмком з берега, кроків за п'ять від човна, з води витріщились на мене два великі каймани. Давно я не бачив тут крокодилів. Може, тому, що вночі ніколи не освітлював ліхтарем поверхню води.

Я схопив рушницю, прицілився межи очі одному кайманові і вистрілив.

Вода навколо плазунів завирувала, вгору злетіли бризки. Один крокодил утік, другий, в якого влучила куля, пішов під воду мертвий. Він ще раз викинувся з води, потім його триметрове, зеленасте тіло назавжди потонуло.

Високо вгорі пролетіли папуги і маленькі яскраві колібрі. Деякі покружляли наді мною. Мабуть, вони ще ніколи не бачили людини.

Раптом над головою пролетів із змією в пазурах великий коричневий птах — акака. Він піймав поблизу стоянки гримучу змію. Жаль, що змія стала його здобиччю, а не моєю.

Я знаю п'ять видів таких птахів, що поїдають навіть отруйних змій. Побачивши плазуна, вони нізащо не проминуть його. Їхній шлунок, органи травлення не бояться зміїної отрути.

Чим глибше забираюся в джунглі, в цей надзвичайно красивий, незайманий світ, тим з більшою жадобою шукаю щось нове і цікаве, і воно, наче світло, веде мене все далі й далі в нетрі.

Зелений, чудовий світ щохвилини готує мені якісь несподіванки. Хто скуштував цього нелегкого життя, той, незважаючи на труднощі, не відмовиться од нього. Малярія, спека, зливи і втома, невдачі колекціонера і мисливця — все це тимчасові явища. Адже, їдучи по второваному шляху, колесо воза теж іноді наскакує на камінь. Колесо підстрибне, віз струснеться, а далі котиться знову рівно.

Цілими годинами я можу спостерігати мурашку чи жука, дивуючись терпінню, з яким вони долають труднощі.

Часом, стоячи на березі струмка, слухаю хлюпіт хвиль. Перед моїми очима пропливають риби, іноді промайне величезна анаконда. Та я навіть не поворухнусь.

Навіщо? Адже я все одно не зможу витягти з води шести-восьмиметрову змію.

Звуки, що линуть з невидимих джерел, створюють в моєму уявленні цілі картини.

До пізньої ночі, засвітивши карбідний ліхтар, сиджу за щоденником. Надворі темно, все зливається у чорний колір, нічого не видно. Хвиля вітру, що промчала по долині струмка, принесла приємну прохолоду. Повітря посвіжішало.

Насувається буря. Блискавки пронизують небо. Десь далеко вдарив грім і луною прокотився по джунглях.

Я кладу перо. Треба швиденько прибрати все на стоянці. Карбідний світильник неспокійно блимає. Квапливо все зв'язую, закріплюю і вношу під накриття, щоб злива чого не зіпсувала. Грім зливається в постійний гуркіт. Усе навколо шумить і гуде. Сильний вітер заносить під навіс листя, зірване з дерев.

Нарешті, все на місці. Роботи було не багато, бо я завжди готовий до бурі. Вогнище не погасне: воно під навісом.

У чорному небі спалахують яскраві блискавки, і на мить стає світло, як удень. А потім знову все поринає в чорну темряву, чути тільки, як шумить ліс. Щохвилини оглушливо гримить грім, і здається, ніби весь світ ось-ось розколеться. Вітер шарпає джунглі, немов силкуючись заглушити грім. Тріск від падіння вивернутих з корінням дерев тоне в загальному шумі. Вітер шалено шарпає пальмове листя на моїй покрівлі. Чого доброго зірве її і жапи з човна разом з перекладинами.

Незабаром до всього домішується й шум дощу. Вітер задуває під навіс бризки. Джунглі аж гудуть. Згодом дощ переходить у страшенну зливу, крізь яку невиразно видно навіть світло блискавок. По пальмовій покрівлі наче чорти танцюють. Я підкидаю у вогонь сухого хмизу. Маси води з шумом падають на джунглі, на листя, на покрівлю, на клітки і змивають на своєму шляху все, що можуть.

Температура різко знижується. За чверть години знизилась градусів на двадцять. По спині пробігає холод, і я надіваю на себе дві сорочки.

А за навісом шалено лютують сили природи, небесний бій не вщухає. Крізь пальмове покриття вода протікає прямо на мене і на речі. Я стурбовано дивлюсь на покрівлю. Треба було густіше вшивати її.

Крізь густу завісу дощу нічого не видно. Я знаю, що змії в клітках дуже неспокійні та й шкури намокнуть. Але нічого не можу вдіяти.

Майже дві години тривала ця страшна небесна війна. Буря вщухла, а на темний ліс ще довго падав тихий, густий дощ.

Карбід уже майже вигорів у ліхтарі. Я лежу в мокрому гамаку, милуючись страшним величним видовищем, яке може влаштувати тільки могутня природа. Ковдра теж мокра. Позіхаючи, розминаю задублі пальці. Завтра в мокрому лісі під шум краплин буде добре полювати.

До шостої години ранку ще можна поспати. Сон приходить до мене так швидко, як щойно буря в джунглі.

* * *

Улітку, кілька місяців тому назад, я записав у щоденник: «Блакитний небозвід — мов гаряча піч».