read-books.club » Сучасна проза » У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона 📚 - Українською

Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона" автора Марсель Пруст. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 197
Перейти на сторінку:
в умі воєначальника накладаються на давні бої, а давні бої, це, так би мовити, староевіччина, якісь книгосховища, колодязь премудрости, якась граматика, якісь славути-предки нових битв. Зауваж, що я маю на увазі не локальну, а, так би мовити, повсюдну подібність боїв. А вона теж існує. Бойовище було і протягом століть буде бойовищем ще не раз і не два. Якщо воно було бойовищем, значить, завдяки умовам свого географічного становища, завдяки своїй геологічній природі, навіть завдяки своїм хибам на горе ворогові (скажімо, річці якраз посеред нього), воно становить собою зручне бойовище. Словом, воно було бойовищем, і воно ним буде. Не можна влаштувати ательє художника в будь-якій кімнаті, не можна зробити бойовищем будь-який терен. Для цього відводяться ділянки. Але ще раз повторюю: я мовив не про те, а про тип битви, який беруть за взірець, про своєрідний стратегічний відбиток, про тактичний пас-тиш, якщо хочеш: про Ульм, Лоді, Ляйпциґ, Канни. Я не знаю, чи будуть ще війни і між якими народами; але якщо вони будуть, то повір мені, що будуть (за задумом отаманів) і Канни, й Авс-терліц, і Росбах, і Ватерлоо, і багато інших баталій. Дехто мовить про це навпростець. Маршал фон Шліффен і генерал Фалькен-гаузен задумали проти Франції битву під Каннами в дусі Ганні-бала; стримувати супротивника по всьому фронтові і на обох флангах, надто завзято на правому, з боку Бельгії, а Бернгарді воліє скісні бойові шики Фрідріха Великого, радше Лейтен, ніж Канни. Інші висловлюють свої замисли не так відверто, але я ручаюся тобі, мій голубе, що Боконсей, той командир ескадрону, з ким я тебе оце познайомив, багатонадійний офіцер, штани просидів над праценським штурмом, знає його назубок, тримає його про запас і при нагоді його не спартолить, проведе тільки держись. Прорив центру під Ріволі, це ще не раз повториться, якщо будуть війни! Це все немруще, як «Іліада» Ба більше: ми майже приречені на лобові атаки, бо не хочемо повторювати помилки сімдесятого року, е, дзуськи, наступати, тільки наступати. Та ось що мене бентежить: цій чудовій теорії противляться лише назадники, але один з моїх наймолодших напутників, кебетливий Манжен, вважає, що не можна занедбати — звісно, як захід тимчасовий — оборонні напрацювання. Крити його нічим, він нагадує про Австерліц, де оборона була прелюдією до атаки і до перемоги.

Роберові теорії тішили мене. Вони гріли мою надію, що в Донсьєрі, у стосунку до офіцерів, чиї розмови я слухав за сотерном, що кидав на них чарівний відблиск, я не перевеличував їх так, як у Бальбеку перевеличував царка і царицю Океанії, гурт чотирьох гурманів, молодого грача, Легранденового шваґра, тепер таких змалілих у моїх очах, що вони ніби перестали існувати для мене. Що подобалося мені сьогодні, те, може, не перестане подобатися завтра, як це бувало зі мною досі; істота, якою я є оце зараз, може, не приречена на нівечення, оскільки під мою палку й палахку жаготу до всього, що тичеться військового побуту, Сен-Лу своїми розповідями про військову справу підводив інтелектуальний підмурок, тривкий, здольний утвердити мою прихильність так, що я, не стараючися ошукувати себе самого, буду цікавитися і після від’їзду працями моїх донсьєрських товаришів і мріяти повернутися сюди ще раз. Аби упевнитися вже остаточно, що військове мистецтво це справді мистецтво у високому значенні цього слова, я сказав Роберові:

— Ви мене... даруй, ти мене дуже зацікавив, але я хотів тебе спитати, розвіяти один сумнів. Я відчуваю, що міг би кохатися в військовому мистецтві, але для цього мені треба побачити, що воно не протистоїть іншим мистецтвам, що для нього вивчений статут — ще не все. Ти сказав, що битви калькуються одна з одної. В цьому, власне, є, як ти кажеш, своя естетика, побачити під нинішньою баталією минулу — годі передати, як мене пориває ця думка. Але в такому разі, в чому полягає геній командувача? Невже, вся його геніальність у тім, аби дотримуватися статуту? Гаразд, ось дві близькі між собою царини: хіба отаман військовий, достоту як великий хірург, зіткнувшися з двома захворюваннями, які мають ту саму причину, з якогось дріб’язку, підказаного його досвідом, але правильно витлумаченого, не виснує, що в даному разі йдеться про одне, а в другому про інше, що в одному разі треба оперувати, а в другому утриматися?

— Атож! Наполеон не атакував, коли за всіма приписами мав би атакувати, його утримувало таємне передчуття. Візьми бодай Австерліц або його інструкції маршалові Ланну вісімсот шостого року. Інші отамани по-школярському наслідували маневр Напо-леона, а скутки вийшли прямо протилежні. Десятки прикладів дає нам війна вісімсот сімдесятого року. Але при спробі здогадатися, що здольний зробити супротивник, ось що треба на вус намотати: те, що він робить, це всього лишень хід, який може означати все, що завгодно. Кожна гадка може бути слушна, якщо обмежитися умовиводами чи наукою, у деяких складних випадках медицини всього світу недостатньо, щоб діагнозувати незриму пухлину: фіброма це чи не фіброма, видаляти її чи не видаляти. Нюх, яснобачення, як у пані де Теб (ти мене розумієш), — ось що головне для великого воєначальника і для великого медика. Я вже тобі наводив приклад, яку мету ставить собі розвідка з початком бою. Але вона може мати ще й інші завдання: скажімо, навести ворога на думку, що його збираються атакувати в такому місці, а насправді його атакуватимуть в іншому; створити завісу, за якою він не побачить приготування до операції справжньої, змусити його відвести частини і стягнути їх, тримати без руху деінде, а не там, де вони потрібні, справдити, яка потуга у нього, промацати його, змусити засвітити карти. Часом навіть той факт, що в бій кинуто велику потугу, ще не доказ, що бій точиться справжній: його вестимуть якнайретельніше, хоча насправді це всього лишень військові хитрощі, аби спантеличити супротивника непомалу. Якби я мав час із цього погляду розглянути наполеонівські війни, то, запевняю тебе, це прості, класичні рухи, які ми вивчаємо і які ти побачиш під час наших польових навчань, коли ти гуляєш собі любісінько, поросятко... ну, ну, даруй, я знаю, що ти хворий!.. Отож, на війні, коли ти вловлюєш за цими рухами пильність, глибокий задум та обачливість генерального штабу, то тебе вони хвилюють, як найзвичайнісінькі вогні маяка, бо хоча це світло чисто ма-теріяльне, але воно є еманація розуму> і воно нишпорить по всьому простору, аби застерегти кораблі від

1 ... 33 34 35 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"