read-books.club » Дитячі книги » Вокс 📚 - Українською

Читати книгу - "Вокс"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вокс" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 77
Перейти на сторінку:
повне, але ще не цілком… — Він відірвався від рурки, обернувся до Рука і наказав: — Ходи за мною. Ходи за Худайлом, ми дамо йому гам-гам.

Рук узяв колбу під ліву пахву і слідом за гобліном побрався вгору хисткою драбиною. Сходження виявилося важчим, ніж можна було гадати. Дерево було шорстке, і Рук раз по раз заганяв у пальці скіпки, щаблі незручні й зарідкі, а тут ще й колба, ладна вислизнути першої-ліпшої миті… Нарешті хлопець, намагаючись не відставати від Худайла, видерся грубим і довгим навскісним трямом до горішньої перехресної конструкції, де спочивала величезна куля.

— Ще дрібку — і ми вже там, номере одинадцятий, — підбадьорливо кинув через плече Худайло.

Рук спустив очі додолу. До підлоги, здавалося, було кілька миль. Знову глянув угору. Він уже був упорівень з кулею. Зблизька з’ясувалося, що вона з мідяним полиском, поділена на сегменти і найбільше скидається на лісову помаранчу. Схожість цю посилювала довга, схожа на стеблину линва, що звисала з невеличкого отвору в спідній її частині. Худайло зліз нагору і простяг руку хлопцеві.

— Сюди, — сказав він. — А тепер — правіше і сходь до платформи.

Рук сягнув угору, піймав гобліна за руку, і видряпався до нього. Обидва стояли на платформі у формі кільця навколо низу кулі.

— Поглянь-но лишень на це дитятко, — прошепотів Худайло. — Хорошунчик, правда? — Він любовно провів пальцями по гладенькій глянсуватій оболонці кулі. — Дитятко це задумав господар. А створив я, Худайло. Достоту, як він велів. Хороше дитятко. Хороше велике дитятко.

Високо в небі безгучно промайнув білий крук. Від його винозорих очей не сховалося те, що діялося під скляною банею величезного Палацу статуй.

— Бачиш накривку, номере одинадцятий? Ген там, посередині дитятка, — шепотів Худайло. — Зніми її. Обережненько… — Рук справно виконував усі вказівки. — А тепер висип туди те, що в колбі. Все до останньої окрушини. Тільки скоренько, поки в дитятко не проникла ота мерзенна вільгота. Ми ж не хочемо, аби… Поки що не хочемо.

Стискаючи колбу отерплими пальцями, Рук сповільна підняв посудину вгору. Різко нахиливши її вниз, уткнув шийку в отвір у мідяному корпусі. Шийка щільно прилягла до отвору.

Заки порошок пересипався в кулю, Рук крізь шкляне дно колби зазирнув усередину «дитятка». Воно було засипане майже по вінця. Хлопець постукав по шклу, і витрусив останні окрушини червоного порошку. Одним рвійним рухом висмикнув спорожнену колбу, прибив накривку і щільно її закрутив.

— Та й по всьому! — прокричав у самісіньке вухо Худайло. Гоблін з очевидною втіхою погладжував крутого бока величезної кулі. — Ще трохи — і ми вщерть наповнимо наше дитятко. Господар нами пишатиме.

Гоблін спустився з риштувань, Рук за ним.

— Дитятко наїлося, — ляснув хлопця по плечу старий, — тож я радив би тобі чимдуж поспішати назад. Ти ж не хочеш нариватися на стару Естеру Шпичколист? Худайло знає, чим воно пахне. — Худайло легенько провів вузлуватою рукою по своєму череву. — Не наривайся, як не хочеш качатися по землі від болю в животі. Естера в цьому ділі мастак. Затям собі слова старого Худайла.

Повертатися на кухню було далеко легше, ніж добиратися сюди. Самотяг ковзав донизу самохіть. Рукові тільки й лишалося, що притримувати линву, аби він надто не розганявся.

— Так он ти де, соколику! — гукнула Естера, коли хлопець досяг споду шахти. Він поминув камінну пащеку й опинився у задушливій кухняній жароті. — Я саме питала себе, де ти запропастився, — провадила вона, знову тягнучи його до печі. — Поки тебе не було, тут тяжко похолодало… Підкинь-но дровець у вогонь, голубчику мій. Та не жадуй.

— Слухаюся, — відказав Рук, ледве повертаючи язиком зі змори.

— І не забувай про міхи. Мушу ж я зігріти свої холодні, болящі кістки.

— Слухаюся.

— А коли ти з цим покінчиш, не завадило б нарубати ще трохи дровець. Їх, певно, в нас замало.

— Так, — відказав Рук. Він повернув Естері порожню колбу та корка, зітхнув і почвалав до дров’яної купи.

Рук падав з ніг від утоми, та розум його гарячково працював: запитання, на які не знаходилося відповіді, та неймовірні припущення аж роїлися йому в голові. Що воно за дитятко? Навіщо його створено і яке його призначення?

Одне він міг сказати напевне: з тим усім малося розібратись. А коли зрозумів, хто відповів би на всі запитання, його пройняв, незважаючи на кухняне пекло, крижаний холод…

Це міг зробити тільки господар Палацу статуй — сам Вокс Верлікс!

Розділ восьмий
Воксове око

— Не шкодуй дровець, соколику! Піч холоне, — не вщухав рипучий Естерин голос.

— Слухаюся, — змучено відповів Рук. Минулої ночі він спав тривожно: без угаву верзлися мудровані рецепти для кривавникових жолудів і фракспилу та лиховісне гладке дитятко, яке кривило свою поліровану мідяну мармизу і верещало зі скаженою люттю: «Ще! Ще! Ще!» Так і не відпочивши за ніч, Рук повернувся до нескінченної виснажливої праці в задушливій кухні. О, що то була за мука!

Коли він підіймав громіздкий оцупок, аби скинути його в ненаситне пічне жерло, зморене його тіло звів корч, і Рук закляк, безпорадно кліпаючи очима. Тим часом у кухняному куті сиділи в широких різьблених кріслах-гойдалках Естера та Бурштинотопова нянька Вогнецвітка Хитродум і шепотілися, забувши про все на світі.

— Есті, любонько, я дала йому три крапельки твоєї настоянки зі світляка, як ти й радила, — просторікувала Вогнецвітка, киваючи головою в бік духоблуда, який дрімав біля них у фотелі. — Та, боюся, помага воно, як мертвому кадило, — додала вона. — Есті, б’юся об заклад, він до неї звикає. Довелося ще додати крапельку твого, е… — Вона прищулила очі й по-змовницькому нахилилася до розмовниці, — особливого зілля.

— О, Вогнецвітко! — закудкудакала Естера. — Я ж тобі казала — тільки у скрайній потребі. Розумієш, одна краплина — то забагато, і…

— Есті, любонько,

1 ... 33 34 35 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вокс"