Читати книгу - "Зорчина пісня"

По обіді час минув у господарських турботах.

Поки Сашко й Петрусь розпалювали величезний казан у мазанці на задвірку й нашвидкуруч пристосовували мазанку під лазню, Віра Іванівна з дівчатами затіяли генеральне прибирання.

З району привезли на двох вантажних машинах вузькі залізні ліжка, схожу на величезну шафу дезинфекційну камеру, або, попросту кажучи, «вошобийку», й фанерні, пофарбовані сірою олійною фарбою тумбочки.

Дезкамеру встановили за мазанкою. Тут верховодила Анка Чистова. Хлопці зносили сюди ковдри, білизну, матраци, подушки, одяг. Анка по-господарськи лічила речі, записувала в зошиті й направляла у «вошобийку».

Дівчата мили вікна. Цеглою драїли дерев'яну непофарбовану підлогу. Розставляли в спальнях змащені гасом ліжка й тумбочки.

Ударна бригада Галки Ляхової давала лад на подвір'ї. Віра Іванівна, Зорка, Рахія та Наталя чепурили їдальню. Рахія принесла з дому пишний фікус з широкими, неначе вирізаними із блискучої зеленої шкіри листками й маленький горщик журавцю. Фікус поставили на ослінчик у кутку їдальні, журавець — на вікно. На простінках між вікнами повісили гасла. Довгі дерев'яні столи замість скатерок накрили сніжно-білими простирадлами.

З роздавального вікна, що сполучало кухню з їдальнею, линула весела українська пісня. Смачно пахло вареною картоплею. Маря готувала урочисту вечерю.

Зорка викрутила ганчірку, струсила її і розстелила на порозі.

— Нехай ноги добре витирають!

У вікно зазирнула розпатлана весела Галка.

— Гей, мадами, лазня готова, запрошуємо митися.

Біля мазанки вже скрекотав машинкою місцевий перукар.

Увечері, пострижені, помиті, в чистому одязі, зібралися дитбудинківці в їдальні на врочисту вечерю.

Надворі дув холодний вітер. Небо було темне й низьке. А в їдальні гоготіла полум'ям кругла залізна грубка, було гамірно й весело.

Галка вмостилася на лавці впівоберта до грубки, обіперлася на лікоть і втупилась у вогонь. Світла не запалювали, звикли за дорогу до вагонного каганця, а від грубки світло було навіть яскравіше.

У напівтемряві їдальні святково біліли марлеві косинки на головах у дівчаток.

Зорка втиснулася поміж Галкою й Анкою. Обстрижена голова від незвички мерзла. Зорка пощулилась, звела комір байкового плаття і притулилася плечем до Анки. Навпроти Зорки поруч Нінки сиділа засмучена Рахія. Ніяк не могла заспокоїтися, навіщо дівчат постригли.

Дівчата сиділи уподовж столу, як маленькі бабусі, у насунутих на лоб косинках, склавши руки на колінах, і дивилися на роздавальне вікно. За вікном на кухні чаклувала біля вагів Віра Іванівна. Зважувала пайки хліба, розкладала їх на дерев'яній таці. До кожної пайки дбайливо приколювала скалочкою доважок. Виховательці допомагала поважна, розчервоніла Наталя в білому, розшитому кольоровими мережками Мариному фартусі.

За хлопчачим столом Арсен тихцем розповідав щось веселе. Мовчазний, статечний Бабатай з насмішкуватою гордістю позирав на друга й теж усміхався, прикриваючи рота тюбетейкою.

Після ранкової пригоди друзі так і не пішли додому. Носили речі в дезкамеру, допомагали дівчатам розставляти у спальнях ліжка й тумбочки, носили відрами воду з криниці для миття підлоги та вікон. Під кінець дня всі вже ставилися до них так, наче Арсен і Бабатай теж були дитбудинківці.

— Вста-а-ти! Стру-у-нко! — несподівано при вході до їдальні проспівав Кузьмін.

Під стелею спалахнули дві лампочки. Сміх обірвався ураз. Діти схопилися, виструнчилися уподовж столів.

Кузьмін задоволено оглянув гарно вбрану їдальню і, легко спираючись на ціпок, пройшов через усю кімнату. Високий, хвацький, увесь перехрещений ременями. Слідком за ним, трошки горблячись і заклавши за звичкою руки за спину, йшов Микола Іванович, у чорному мішкуватому костюмі, наче з чужого плеча. І тільки зараз при яскравому безпощадному світлі електричних лампочок стало видно, як змарнів за дорогу Микола Іванович.

На порозі показався Сашко Дмитрієв із сурмою в руці. Він став біля дверей, злегка задер голову, приклав до губів мундштук і заграв пісню іспанських республіканців «Червоне знамено».

Петрусь Заєць, невпізнанно врочистий, у білій сорочці, по-військовому карбуючи крок, уніс до їдальні розгорнутий прапор.

Микола Іванович ступив до прапора, але його випередив Сашко. Сашко припинив грати, підніс над головою руку зі стиснутим кулаком, неначе давав клятву, і нерівним від хвилювання голосом заспівав:

І тоді пісню підхопили всі. Зорка відчула, як у неї від хвилювання пробігли мурашки по спині, а на очах виступили сльози.