Читати книгу - "«Аляска»"

— Час забиратися звідси, поки ще живі.

На підтвердження серйозності своїх намірів Антон рушив до води. Його рішучість перекреслювала всі варіанти виходу з кризи, що їх Бемоль змальовував подумки за останні секунди. Аби не звести нанівець цілу справу, артист став на шляху напарника.

— Зупинися!

Вимога Бемоля пролунала надто різко, тож Антон не зміг її знехтувати. Хлопець зупинився, дослухавшись поради товариша, а втім, зробив це на секунду, воліючи почути аргументи, здатні його спинити.

Ліхтар Бемоля світив просто у вічі. Комарі оговталися після газової атаки й укотре стали докучати непроханим гостям. Аби позбутися їх, Бемоль зняв ліхтар і скерував світло в протилежний бік, після чого заходився пояснювати Антонові причини своєї поведінки.

— Цією втечею ти можеш зіпсувати всю операцію.

Шепіт Бемоля став тихішим за комарине дзижчання, що тільки збільшило інтерес Антона до його слів.

— Яку операцію? — перепитав Водолаз і одразу ж додав. — Нас цілеспрямовано знищують, а ти тут операції розробляєш. Із мене досить!

— Будь ласка, тихіше, — благав Бемоль співрозмовника. — Я знаю і прекрасно розумію твій настрій, але ти тільки подумай, скількох людей вони ще знищать, якщо їх не зупинити.

Обличчя Бемоля світилося благородством. Антон замислився. Усі прикрощі тутешнього лікування він пізнав на собі й, маючи в карцері вдосталь часу на роздуми, вирішив за першої можливості покинути шпиталь, незважаючи на власні проблеми і страхіття, що чекають на волі. Психічний стан стабілізувався, натомість фізичне здоров’я похитнулося саме через свавілля лікарів. Роздоріжжя, на якому опинився Антон, потребувало рішень, і, поки він міркував, Бемоль доводив до кінця свою думку:

— Я журналіст, Антоне. Нашу колежанку запроторено сюди за наказом спецслужб, а я таким чином продовжую її справу.

Зізнання товариша насторожило Антона. Виявляється, учорашні тортури, що ледве не закінчилися його смертю, були з вини Бемоля. Якби не пітьма, артист не витримав би важкого погляду, яким дивився на нього Антон. Проте докори сумління й без того догризали співця, тож він поспішив перепросити:

— Вибач, що через мене тобі довелося зазнати такої муки. Я взагалі не вмію плавати, та й, зізнавшись, поставив би хрест на всій операції.

— І в чому її суть?

— Збираю компромат на Павловича і його «гестапо». Цей хід я використовував, щоб передавати й отримувати дані від редакції.

Бемоль торочив про дивні речі. У цьому царстві мороку й абсолютної диктатури головного лікаря налагодження каналу з передачі будь-якої інформації здавалося вельми безнадійною справою. Зі всюдисущими санітарами й заґратованими вікнами це скидалося на божевілля.

— І яким чином це відбувається?

Бемоль затнувся. Чіткі питання Водолаза містили загрозу витоку інформації, але іншого шляху він не мав: йому потрібен Антон!

— Ми підкупили прибиральницю, яка залишає в урні зі сміттям, що якраз стоїть коло виходу з цього підвалу, передачі для мене. І сьогодні, — Бемоль озирнувся, чи часом немає когось у них за спинами, — і сьогодні там буде відеореєстратор та ключ від кабінету Павловича. Розумієш, наскільки все серйозно?

Розмах операції справді вражав. Завербована прибиральниця, пристрої стеження, вмонтований в оздоровчу вертикаль Бемоль як агент під прикриттям — від таких новин голова Антона пішла обертом. Навіть цих пояснень вистачило, щоб осягнути весь розмах затіяної боротьби. Цікавість Антона лише зростала.

— Яким чином ви дістали ключ від його кабінету?

— Це сталося цілком випадково, хоча ми готувалися. Моїй нібито дружині, яка, за легендою, запроторила мене сюди, пощастило зняти зліпок із ключа Павловича, коли той вийшов із кабінету. Ми не можемо знехтувати таку удачу.

Бемоль говорив завзято. Його слова торкалися душі Антона, який дедалі більше захоплювався героїзмом усіх причетних до цієї справи.

— Завтра в неї друга зустріч із Павловичем, на якій вона має передати гроші, а вже після цього я мушу втрапити під коток репресій. Тому камеру вкрай важливо встановити сьогодні, зібрати докази — і тоді можна давати драла.

Можливість завдати удару у відповідь дещо згладила провину Бемоля перед Антоном, який природно жадав помсти. Досі Антон видавався собі воїном-одинаком, що самотужки попер проти цілої системи, аж виявляється — ні. Існування однодумців стримало його поклик до втечі. Коли є «чорний хід», дати задню завжди вдасться, а от помститися за Григорія, за тортури й пошкоджений костюм — ніколи.

Антон вагався. Незапланована втеча загрожувала форс-мажорними обставинами, основною з яких була відсутність домівки, де можна б знайти прихисток, і, щоб не вскочити в цю пастку, конче слід подбати про це заздалегідь. Зруйноване особисте життя схилило наміри Антона на користь лікарняного стаціонару. Кілька днів можна витратити на підготовку, а вже потім реалізувати всі плани. Подумавши, Водолаз знову взявся розпитувати Бемоля про стан справ:

— А що на нього зараз є?

Антонова цікавість до операції лише підбадьорила Бемоля, і він повів розповідь далі:

— Мені вдалося вивідати, що Григорія замовила його коханка, яка намагається втюхати й, очевидно, таки втюхала цю квартиру своєму синочкові. Шпряха теж тут через своє подружжя, хоча багато в чому опинитися в психушці йому допомогла горілка.

— Чекай-чекай. А я, Міхаель? — перебив Бемоля Антон.

Бемоль не зволікав із відповіддю:

— Міхаель у них під прицілом, а ти…