Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

розрізняємо вміння та вдачу. У казино помітили, що коли відвідувачі грають у кості, то по-різному кидають їх, залежно від того, скільки залишилось очок до виграшу. Якщо бажають, щоб випало велике число, то кидають сильно, а коли потрібно мале — слабко. Хоча це і гра на везіння, люди все одно поводяться так, ніби від умінь щось залежить.

• На нас діють забобони. Чи бізнесмен вдягає свої щас­ливі шкарпетки, чи людина переглядає гороскоп перед тим, як вийти з дому,— марновірство впливає на готовність ризикнути. У середньому на десять тисяч менше пасажирів літає у п’ятницю тринадцятого числа, та того самого дня чорну кішку навряд чи візьмуть із притулку. Хоч багато людей і вірять, що схрещені пальці притягують фортуну, на ділі це аж ніяк не зменшує ризик.

• Наш зір легко туманить чималий виграш. Навіть коли усі шанси проти вас, але можлива нагорода саме до вподоби, як-от у лотереї, ви схильні пере­оцінювати ймовірність успіху.

• Ми звикаємо до знайомих обставин. Що частіше ми ризикуємо, то більше схиляємося до неправильної оцінки масштабів ризику. Якщо ризикувати раз за разом, перестаєш сприймати це як ризик. Коли ви станете прискорювати машину дорогою додому щодня, ви будете значно недооцінювати загрозу, на яку себе наражаєте.

• Ми надто довіряємо можливості інших точно сприймати ризик. Емоції можуть бути заразливими. Якщо ви у натовпі, де ніхто не реагує на запах диму, ймовірно, що і ви великої небезпеки не відчуєте. На відміну від паніки: тільки-но вона почнеться в інших, ви, найімовірніше, відреагуєте.

• На сприйняття ризику можуть впливати засоби масової інформації. Коли постійно чуєте з новин про рідкісну хворобу, вірогідно, ви почнете думати, що шанси захворіти підвищились, навіть якщо повідомляють тільки про поодинокі випадки захворювань. Подібно до цього репортажі про катаклізми або великі трагедії можуть змусити вас думати, що саме в цей момент існує більше ризику катастрофи, ніж є насправді.

РИЗИК — НА МІНІМУМ, УСПІХ — НА МАКСИМУМ

Щороку там, де я вчилася, на церемонії випуску зі старшої школи один із випускників виступав з прощальною промовою. На половині останнього навчального року, коли я дізналася, що буду казати цю промову, страх перед цим переважував увесь захват від того, що найвищій середній бал атестату у класі — мій. Я була настільки сором’язливою, що зазвичай не розмовляла на уроках, хоча знала однокласників ще з дитячого садочка. Самої думки про те, що доведеться стояти на сцені та промовляти перед набитою залою, було достатньо, щоб мої коліна тремтіли.

Коли я намагалася написати цей виступ, потрібні слова кудись зникали. Мене надто відволікала думка про необхідність казати щось на публіці. Але я знала, що необхідно щось вигадати, бо час минав.

Поширені поради, як-от «Уяви слухачів у нижній білизні» або «Потренуйся промовляти перед дзеркалом» були неспроможні мене заспокоїти. Я дуже хвилю­валася.

Тож я витратила певний час, щоб зрозуміти, що мене насправді жахає. Виявилося, що це страх неприйняття. Знов і знов я бачила в думці, що по закінченні моєї промови аудиторія буде сидіти і мовчати через те, що усе, що я там пробурмотіла, або не буде чутко, або буде презентовано настільки погано, що ніхто не змусить себе поплескати в долоні жодного разу. Тож, аби зменшити цей ризик, я порадилася з найкращими друзями, та ми розробили блискучій план.

Цей план знизив ризик та заспокоїв мене настільки, що вдалося написати промову. Кілька тижнів по тому, на день випуску, я неймовірно хвилювалася, коли ступила на естраду. Увесь час тремтів голос, доки я роздавала поради, які може давати вісімнадцятирічна людина своїм однокласникам. Але мені це вдалося. Коли промова закінчилася, мої друзі зайнялися своєю частиною плану. У домовлений час вони підвелися та почали плескати у долоні, наче щойно відвідали найкращий у світі рок-концерт. Та що сталося, коли дехто в залі почав аплодувати стоячи? Решта приєдналася. Усі піднялися та нагородили мене бурхливою овацією.

Чи було це заслужено? Імовірно, ні. Та дотепер мене це не дуже хвилює. Сенс був у тому, що, подолавши головний страх, що ніхто не стане аплодувати, я спромог­лася завершити промову.

Рівень вашого ризику в певній ситуації є унікальним. Для одних виступати на публіці — це ризикована справа, для інших — зовсім ні. Дайте собі відповідь на запитання, щоб було легше дізнатися ступінь ризику.

• Які є можливі збитки? Інколи ціну ризику можна виміряти, якщо це, наприклад, гроші, витрачені на інвестиції, однак часом ризик може мати нематеріальні збитки, такі як острах неприйняття.

• Які можливі прибутки? Обміркуйте потенційні вигоди від ризику. Подивіться на результат, якщо справа завершиться успіхом. Примножиться капітал? Стосунки поліпшаться? Здоров’я стане міцнішим? Переваги мають бути значними, щоб перевищити можливі збитки.

• Як це допоможе мені дістатися цілі? Має сенс розглянути свої великі цілі та подивитися, який шлях пропонує цей ризик. Приміром, якщо ви сподіваєтеся отримати більше грошей, поки досліджуєте ризик, зважте, як відкриття бізнесу може допомогти на шляху до мети.

• Які є альтернативи? Час від часу нам здається, що ризик — це розвилка двох виборів: або ризикуєш, або ні. Однак часто існує багато різних типів можливостей, які можуть стати в пригоді при досягненні цілей. Важливо розпізнати альтернативи, розташовані посередині, щоб зробити добре усвідомлений вибір.

• Наскільки буде добре, якщо усе піде за найкращим сценарієм? Витратьте трохи часу та дійсно замисліться над виграшем від ризику та його впливом на ваше життя. Спробуйте збудувати реалістичні очікування того, які переваги дасть найліпший варіант розвитку подій.

• Що найгірше може трапитися та як знизити цей ризик, коли він з’явиться? Варто дійсно вивчити найгірший сценарій, а згодом поміркувати над тим, як зробити ризик його появи мінімальним. Для прикладу, якщо ви плануєте вкласти фінанси в підприємство, то як можна підвищити шанси на успіх?

• Якщо все