Читати книгу - "Успішні виступи на TED"

2. Якщо ви прекрасний письменник, і глядачі розуміють, що ви читаєте уривок з книги. Далі ви побачите, що навіть для великих письменників говорити від щирого серця іноді краще, ніж натхненно читати.

Попри всі нюанси, для більшості спікерів записати і старанно зазубрити кожне слово — найбільш надійний спосіб сказати те, що вони думають насправді.

Однак це нелегко. Для багатьох з нас на вивчення 18-хвилинної промови потрібно приблизно 5–6 годин. По годині щодня протягом тижня. Якщо у вас нема цього часу, навіть не намагайтеся вчити. Там, на сцені, ви в останню чергу захочете похапцем згадувати слова.

У такій ситуації проблема не так у ризику впасти в ступор, як у тому, що глядачі помітять ваші спроби читати текст. Очі гарячково бігають по рядках в надії знайти потрібне речення. Тон голосу стає занадто рівним і механічним, бо в цей момент для вас найважливіше відшукати текст, а не вдумуватися в те, що ви говорите.

Це справжня трагедія. Ви доклали стільки зусиль до створення промови, а в результаті не даєте їй жодного шансу влучити в ціль.

Цю проблему можна вирішити. Але треба попрацювати.

Уявіть, що ви допомагаєте другу, в якого є тиждень на вивчення промови. Скажімо, ви щодня просите його розповісти вам цю промову без жодних підказок. Дивна річ, але в перші дні ваш друг буде досить переконливим (якщо запам’ятає хоча б послідовність думок у виступі). На той час він ще не знатиме промову напам’ять, а просто намагатиметься якнайкраще, більш-менш упорядковано, поділитися своїми знаннями.

За кілька днів ви помітите зміни. На цей час друг уже вивчить частину тексту, тож вона звучатиме досить красномовно. Але природна жвавість мови зникне безслідно. Ви відчуєте його нервування. Промова буде перериватися на «подивимось», «хвилинку, будь ласка» і «можна почати ще раз?». Або ж ви просто відбарабаните вивчену частину тексту.

Усе це свідчить, що йдеться радше про декламацію, а не виголошення промови. Я називаю цю стадію підготовки моторошна долина — термін запозичений з комп’ютерної графіки і означає анімацію персонажів, які дуже подібні до реальних людей, але щось не так. Ефект і справді моторошний: гірше, ніж коли аніматор взагалі не претендує на реалізм. Якщо ваш друг вийде на сцену з такою підготовкою, виступ провалиться. Йому краще забути про дослівне цитування тексту і записати лише ключові тези як опорний план. Або ж просто взяти текст на сцену.

Однак якщо ваш друг наполягає на тому, щоб завчити промову, на шостий чи сьомий день тренувань ви помітите значне зрушення. Спікер знатиме промову як свої п’ять пальців. Ви й моргнути не встигнете, як він згадає кожне слово. На цьому етапі ваш друг вже може свідомо зосередитися на справжньому сенсі слів.

Тож ось що я скажу спікерам, які вчать свої промови: це чудово! Ви маєте шанс на великий успіх. Але вам треба вибратися з моторошної долини, не застрягши на півдорозі. Якщо ви не готові до цього, краще не зубріть промову!

І все ж, як її можна вивчити? Спікери TED послуговуються безліччю різних методів. Памела Меєр, автор зіркової промови про розпізнавання брехунів, чесно поділилася своїм способом:

«Коли я була в таборі Seafarer в Північній Каліфорнії, нас змушували одночасно плавати і співати табірних пісень. А потім завдання ускладнили: ми мали плавати і рухати вказівними пальцями в такт пісні. Ви не зможете ідеально вивчити промову, поки не навчитеся займатися під час виступу абсолютно іншою справою, яка потребує певних розумових зусиль. Ви можете розказати промову, поки зважуєте потрібні для кексів інгредієнти? А поки сортуєте папери, що захаращують ваш робочий стіл? Якщо вам вдасться гарно виступити при значному розумовому навантаженні, то ви легко впораєтесь із цим на сцені».

Подивіться промову Пем. Чи виглядає вона завченою? Ні. Усе досить природно.

Актор дубляжу і спікер TED Райвз погоджується з її порадою:

«Коли я маю час, щоб вивчити промову, я вчу її збіса ретельно. Вчу доти, доки вона не зазвучить як пісня. Я перетворююся на оркестр. Проговорюю промову швидко і повільно, співуче і гучно, байдуже і палко. Я повторюю її, поки не почну виступати, а не просто згадувати. Взагалі виключаю можливість згадування. Зазвичай цей ритуал починається в кімнаті готелю за ніч або дві до виступу. Я вмикаю телевізор — якесь ток-шоу — і ставлю його гучніше, ніж зазвичай, щоб створити максимальні перешкоди. Тоді я (без жартів) стаю на одну ногу перед дзеркалом і розмовляю зі своїм відображенням. Тільки-но зникає усмішка, починаю знову. Втрачаю рівновагу — починаю знову. Якщо я переживу так увесь виступ, то на сцені не забуду жодного слова, а усмішка буде невимушеною».

Якщо ви часто користуєтеся транспортом, запишіть промову (наприклад, на диктофон телефону) і негучно програвайте її, доки не почнете подумки випереджати запис. Потім ввімкніть запис на більшій швидкості (ця функція є в багатьох телефонах). Одна з найкращих викладачів сценічного мовлення Джина Барнетт вважає, що треба вміти розповісти усю промову вдвічі швидше за потрібне. Якщо ви легко впораєтеся з цим, то виступ на нормальній швидкості пройде автоматично, що дасть вам змогу на 100 % сфокусуватися на змісті. У Джини також є прекрасний прийом для запам’ятовування промови:

«Я кажу людям: “Тренуваннями ви не досягнете досконалості. Але завдяки тренуванням ви досягнете прийнятного рівня. Якщо ви знаєте промову як свої п’ять пальців, то можете дозволити собі ГРАТИ на сцені”».

Ось у чому секрет. Не думайте, що маєте просто механічно відтворити промову. Проживіть її. Станьте нею. Ваша єдина мета — дійти до межі, коли вже не треба витрачати час на пригадування. І ви можете палко звернутися до аудиторії. Переконайте глядачів, що ви промовляєте ці слова вперше.

Це можна зробити. Не кожна нагода виправдовує такі затрати часу, але деякі заходи того варті.

Також при вивченні промови постає важливе запитання: яким стилем ви будете послуговуватися? Розмовним чи літературним? Адже мова, якою ми розмовляємо в побуті, відрізняється