read-books.club » Інше » Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури 📚 - Українською

Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури" автора Ніла Зборівська. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 179
Перейти на сторінку:
неврозом, втішає Марію: «Події із Росії не зовсім веселі — але що ж робити? — Цьому лихові зарадити не можна. Між іншим, заспокойтеся: Ш[евченко] не повіситься, — Кул[іш] — не застрелиться, — Кост[омаров]… може бути, кинеться у воду, — але, повторюю, що ж робити? — Він жив Вами і для Вас; Ви тепер далеко — життя пішло сіре, плоске, дріб’язкове, скучне; він не із таких людей, які уміють обманути свій душевний голод, наповнюючи себе якою-небудь побічною їжею… Залишається надіятися, що він передумає перед стрибком. По суті — всякій людині більш чи менш погано…»[343]. Ця російська імперська насмішка над українськими романтиками особливо відчутна ще в одному листі І. Тургенєва до Марії Вілінської: «Мені дали 4 № «Основ», із яких я міг зробити висновки, що вище малоросійського племені немає нічого у світі — і що особливо ми, великороси, погань і нікчемність. А ми, великороси, поглажуємо собі бороду, насміхаємося і думаємо: нехай діти тішаться, поки іще молоді. Виростуть — порозумнішають. А тепер вони ще від власних слів п’яніють. І журнал у них на такій славній бумазі — І Шевченко такий великий поет… Тіштеся, милі діти»[344]. «Дітьми» Тургенєв називає українських поетів, прагнучи утвердити себе мужчиною для Марії, адже її українським «жертвам» явно бракує маскулінності, щоб мати справу з такою надзвичайною жінкою, тому вони — «діти» для незбагненного російського еросу.

Російські чоловіки не менш зачаровані акторським українським маневром Марка Вовчка, оскільки його вони сприймають як свою нову перевагу над пробудженим українським маргіналом. Тому Марія Вілінська — для чоловічих російсько-імперських амбіцій — не менша спокуса, ніж для чоловічих українсько-антиколоніальних амбіцій.

У ранніх літературних захопленнях Марії Вілінської, крім боготворіння Пушкіна, характерне захоплення «романами жахів» англійської романістки Анни Радкліф, проза якої творилася в кінці XVIII ст. й була особливо популярна своїми «складними інтригами, таємничими зустрічами»[345]. З цього приводу неможливо погодитися з думкою, що ніякого англійського впливу «роману жахів» не було[346], оскільки такі захоплення цілком відповідають психологіці творчості Марка Вовчка.

Садомазохістські сюжети «Народних оповідань» (1858) Марка Вовчка є самоочевидними, адже за проекцією цієї ерогенності змодельоване і російське кріпосництво. У центрі оповідань Марка Вовчка сублімована чуттєва жіноча потреба несвідомо проявляється через ситуацію «жінку б’ють» («Сестра», «Козачка», «Одарка» та ін.). В оповіданні «Одарка» чоловіча-жіноча модель постає через образ схильного до розпусти, одержимого хіттю пана і молодесенької дівчини, якій ця хіть несе смерть. У «Горпині» пан губить молоду кріпачку непрямо, прирікаючи на смерть її дитину, а саму матір — на божевілля. «Садомазохістський» антагонізм, проекцією якого є антагонізм між жорстокими панами і їх жертвами-кріпачками, досягає апогею в повісті «Інститутка», в якій справжнім деспотом, відкритим садистом постає красуня-поміщиця. Ця повість є візиткою Марка Вовчка, недаремно вона присвятила її Т. Шевченку. В центрі її — два відмінні психотипи: панночка-інститутка і наймичка Устина. Перший репрезентує яскраво виражений садомазохістський імперський характер і в основних рисах нагадує Марка Вовчка. Особливо, що стосується її любовної поведінки, тобто стосунків із закоханими в неї чоловіками. «Обійшла либонь вона їх усіх, — розповідає про люб’язність панночки Устина, — кого словами, а кого бровами: одного за здоров’я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посім’янина. Бідахи розкохались, аж зовсім подуріли, з лиця спали, сохнуть. День у день наїздять до нас, одно одного попереджаючи та зизим оком накриваючи. Чи так вона всім до душі прийшла, чи не було їм тоді чого іншого розважитись, тільки так комахою і налазять і налазять»[347].

За характером Устина належить до яскраво вираженого українського психотипу, що рветься за межі встановленої панночкою перверсивної садомазохістської структури. Головний мотив, навколо якого закручується психологічний сюжет повісті, — побиття. «Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала — характеризує себе Устина. — А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся… Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) — не здержу серця, заплачу: а роздумаюсь трохи — і сміюся»[348]. Устина згадує про побиття як про звичну для кріпосництва ситуацію: «Спасибі хоч за те, що не б’ють десять раз на день, як от інших чуємо»[349]. Ситуація з побиттям нарощується, коли до старої пані, де служить Устина, приїжджає з навчання молоденька красуня-панночка.

Панночка, як і Марко Вовчок, є сиротою. Про своє «сирітське» навчання панночка згадує як про садистські тортури: «Ох, бабусечко! І морено, й мучено нас — та все дурницею». Її власна перверсивна психологія проявляється через приступи гніву, несвідоме садистське бажання («Далі вже що день, то вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха… та й сама почервоніє, як жар, — засоромиться»[350]). Приступ гніву панночки явно нагадує психотичну поведінку: «Сіла панночка зачісуватись… Лишечко ж моє! Лучче б жару червоного у руку набрала, як мені довелось туманіти коло її русої коси!.. І така, і онака, і геть-пріч пішла, і знов сюди поступай; і пхати мене, і наскакувати на мене, — аж я злякалась! Та репече, та дзвякотить, та тупоче-тупоче, а далі як заплаче!.. Я в двері, а вона за мною в сад: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!». Оглянусь я на неї, — страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки. Хочу скричати, — дух мені захопило, так і рухнула коло яблуні, та вже од холодної води прокинулась. Дивлюсь — дівчата коло мене скупчились, білі усі, як крейда. Панночка на стільчику розкинулась, плаче…»[351].

Садистський компонент психології панночки носить нав’язливий характер. «Ганну сьогодні били, — повідомляє хворій Устині інша наймичка, — учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга»[352]. Про побиття у повісті йдеться як про «карності щоденні, щоденний плач»[353]. Гарне обличчя панночки у час побиття хижіє, робиться страшне. Але коли з’являються гості-паничі, воно знову випогоджується, стає привітним, що й не впізнати. Цікавим фактом є вибір панночкою любовного об’єкта — полкового лікара, доброго серцем, який живе зі своїми слугами, як з родичами (нагадує український чоловічий тип морального мазохіста, до якого належав О. Маркович). «Він був добрий душею й милостивий пан, — зауважує Устина, — та плохий зовсім, — ніщо з його… Не було в його ні духу, ні сили»[354]. Добрий пан — бажаний для садистської панночки мазохістський об’єкт. Про любов панночки Устина говорить з подивом: «Любила вона його. Та якось чудно любила, не по-людськи»[355].

1 ... 33 34 35 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» жанру - Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"