Читати книгу - "Письменники про футбол"

учасників непрофесійного домовленого матчу, раптом перетворилися на запеклих і щирих ворогів, котрим не було вже потрібно нічого, крім перемоги. Це були двоє дивовижних лицарів: один — замучений викладач з обвислим ще не дуже великим черевцем та в незграбних кедах, другий — змоклий гопник з кадиком, що смикався, як око півня. У гру повернулися пристрасті й інтрига.

Бик негайно ломанувся (кинувся) в атаку, але його ніхто не підтримав, а Леоненко з гієнним гарчанням кинувся навперейми. Проте не догнав, а впав і повалив за собою суддю, чим дуже потішив глядачів. На Бику клишоного повисли кілька захисників, тож його удар поцілив у штангу. Решта студентів не могли зрозуміти, що найшло на капітана, — було ж узгоджено, що трохи побігати та з гідністю програти. А тепер гідності побільшало, але шансів на програш поменшало. То що — плакала їхня премія і спокійна сесія?

Нарешті зусилля Бика дали результат: воротар упав в один кут воріт, м’яч — у другий. Трибуни сприйняли рахунок 2:1 відверто схвально. Тоді кілька студентських захисників знову дозволили викладачам безперешкодно пройти до їхнього штрафного майданчика. Але в смак гри ввійшов уже їхній воротар і відбив удар. Злий Леоненко гасав полем, піт заливав йому очі, він мало що бачив, але всіх штовхав і намагався забуцати куди-небудь м’яч. Він навіть не помітив, хто з його «одноклубників» зумів-таки заколупати гол. Проте побіг, насунувши на голову майку, так, ніби це зробив він сам, чим знову насмішив трибуни. Поступово Сергій Леоненко ставав улюбленцем публіки, віддалено наближаючись до свого зоряного тезка.

Отже, знову нічия, як сказав би коментатор, якби в цього матчу він був. Двоє претендентів на серце Аліни, яке билося під пружною груддю, обтягнутою вже не циганською сукнею, а зеленою футболкою з намальованим дирижаблем, носилися полем і час від часу поглядали на свою даму, що аж закашлювалася від сміху.

Якось так сталося, доля всміхнулась, а ворожі захисники розступилися, що Леоненкові вдалося самому завести м’яч на небезпечну відстань до воріт. Важко сказати, щоб він іще міг думати, але інстинктивно боявся вдарити, бо передчував, що не влучить. Скоріш за все не влучить навіть по м’ячу. Навколо Леоненка утворилося невеличке звалище кількох гравців, які заважали одне одному, і це звалище потроху наближалося все ближче до воріт. Голкіпер студентів то хотів підбігти й вихопити м’яча, то відбігав про всяк випадок назад. Нарешті він наважився й стрибнув під ноги футболістам, але помилився й не дістав м’яча, котрий знов опинився в Леоненка, за кілька метрів від воріт, хоча той геть не уявляв, що з ним робити. На порятунок кинувся оскаженілий Бик — закоханий спортсмен у ньому остаточно переміг студента-корупціонера. Але через злість він не розрахував сили і добряче штовхнув Сергія Івановича. Як наслідок, той упав разом з м’ячем просто у ворота. І став героєм матчу, котрий так і закінчився з рахунком 2:3 на користь викладачів.

Леоненко ледь пересував ногами дорогою до роздягалки, він ішов зі швидкістю гусака, але гордовито дивився на Аліну, яка сиділа й усміхалась на трибуні…

— Викладачі виграли футбольний матч, а отже, наступна сесія пройде в умовах дружби й лояльності! — урочисто оголосив ведучий завершального концерту Дня філологічного факультету. — Це був наш внесок у високий дух спортивного змагання напередодні Чемпіонату Європи! Хай живе футбольна пристрасть! Ура! Вітання героєві матчу — Сергію Івановичу Леоненку!

Бика на концерті не було. А по закінченні викладачі та студенти двома гуртами рушили в парк. Перші пішли на літні столики кафе «Ті ато» й посідали на стільці, схожі на зубні протези. Другі стали розсмоктуватися парком.

Леоненко наздогнав Аліну під старовинним дубом, прикрашеним цементною косметикою в місцях, побитих грозами, коли тут іще не було цього весняного міста.

— Алінко! Твій герой хоче викрасти тебе з цього вульгарного парку! — радісно промурмотів він, попри те, що кожен крок віддавав болем.

Аліна засміялася. Вона була вже зовсім не схожа на циганку.

— І що? Де ми підем? У кафе?

— Наприклад.

— Чи, може, на річку вночі купатися?

— Нууу… — Леоненко погладив собі підборіддя.

— Або давай одразу отуди, за дерева? — й Аліна тонкою красивою рукою показала в бік дерев і кущів, що спокусливо кликали під свій захист усіх охочих до швидкого весняного кохання під відкритим небом. Жест був настільки переконливий, що Сергій Іванович одразу уявив собі, як Аліна присідає перед ним, розстібає йому ремінь, а він тим часом п’є з горла світле пиво.

— Пішли! — широко всміхнувся він і потягнув до тендітної Аліниної руки свою руку побільше.

— Пузо підбери! — несподівано, неприємно і дисонансно вигукнула вона і різко, але не сильно, вдарила його в згадуване вже тут черевце. — Підеш у кущі з тим Биком своїм, іще одним придурком! Теж мені два лицарі-футболісти!

Аліна побігла геть, а слідом за нею з гучним сміхом побігли досі непомічені Леоненком студентки, які ховалися за пивним кіоском.

— Он як! — сказав Сергій Іванович.

Та пиво він таки купив. Відкрив його. Підійшов до літніх столиків, де святкували його колеги-викладачі. Заткнув пальцем пляшку, збовтав її з усіх сил, відпустив палець — і забризкав усіх навколо пивною піною. Бо так роблять усі переможці. Це він бачив по телевізору.

09.06.2011

ВОЛОДИМИР СЕРГІЄНКО

ФУТБОЛ + СВИНЯ + СОБАКА

Лекція з прискореного курсу вивчення німецької мови

Є слова, котрі ігнорують в порядному товаристві. Такі собі лайливі, котрі не заведено вимовляти при дітях, друкувати в газетах, і в жодному разі їх не можна почути з уст кандидатів на найближчих виборах до найвищих ешелонів влади під час прямих трансляцій в ефірі. Але всі знають ці слова у своїй рідній мові. І якщо такі слова вживати доречно — поганим тоном це не буде. Але що таке доречно? Що таке поганий тон? Коли твоя дитина вперше вживає таке слово? У першому класі, після футболу, на газоні, перед райкомом партії? Сьогодні вже мало хто з дітей знає, що означає оте грізне слово «райком». Мова не про це. Між іншим, коли ваше дитя вперше використає лайку, чи буде воно усвідомлювати, що це лайка і що за вашої присутності, та і взагалі в житті, не варто використовувати похідні матюків як вигуки? І хто має взяти на себе обов’язок пояснити, що для посилення ефекту припустимі певні винятки лінгвістичного характеру? Для іноземців є спеціальні програми з вивчення «нецензурних мовних зворотів». А ось у звичайних школах, для своїх, немає. У вищих навчальних закладах немає. Так і відбувається навчальний процес,