Читати книгу - "Згори вниз. Книга страхів"

Цвєтка радісно бігла відчиняти двері.

- Йди-йди. Нарешті.

Я не мала куди йти. Залишалось тягнути час, щоби повернувся хтось з батьків і мене завернув.

Цвєтка відкривала навстіж вхідні двері і знову зачинялася в цитаделі.

Я, одягнена, з портфелем на плечах, сідала під дверми і чекала на маму. Коли вона приходила з роботи, я казала, що йду з дому, і мама впрошувала мене залишитись. Я впиралась. Допитувалась, що таке аборт. Мама сором'язливо ніяково усміхалась і потискувала плечима.

Тоді я розповідала мамі, де Цвєтка ховає від неї щоденники.

Цвєтка дуже погано вчилась у школі.

8

Вона була першою моєю жінкою.

- Ти подібна на чоловіка, - казала мені Цвєтка, - ти виростеш чоловіком.

Я не ображалась. Мені приємно було бути для неї чоловіком. Якби в цьому світі можна було щось змінювати, я б змінила час і простір, тільки аби зараз бути до неї по-чоловічому ближчою.

Я втратила Цвєтку, коли вона вийшла заміж.

Вона втратить мене, коли я допишу це оповідання.

9

Я не помітила, як в ній відбувались радикальні жіночі метаморфози.

Одного разу я знайшла в шафці з її білизною, куди регулярно заглядала з невідомих мені причин, клаптик тканини, залитий кров’ю. Я взяла клаптик і понесла мамі на кухню. Я була впевнена, що мама, побачивши його, візьметься за голову, закричить, бо він був доказом якщо не якогось страшного Цвєтчиного гріха, то її страшної невиліковної хвороби.

Мама веліла віднести його назад і більше не нишпорити в Цвєтчиній білизні.

- Підростеш - зрозумієш, - таємниче казала мама, але я, скільки не росту, все одно нічого не розумію більше, ніж тоді.

Цвєтка мастурбувала так, що я не помічала цього, перебуваючи з нею в одній кімнаті. Вона не змінювалася в лиці, не змінювався тембр її голосу і швидкість її дихання.

До неї приходили хлопці, і вона з ними цілувалася. Я ненавиділа кожного з них, навіть височенного чорнобрисого тенісиста, який волочив за собою свою ракетку вартістю 500 у. о.

Я знаходила її сховки сигарет і викидала сигарети через вікно.

Я одягала її, коли вона місяць ходила зі зламаною рукою.

Я носилася з її фотокарткою на паспорт як з іконою.

А якось ми кохалися.

Вона гуляла по хаті в самій білизні, і я соромилася подивитися на її ідеальне істеричне тіло.

- Я вмію цілуватися по-чоловічому, - раптом не знати чого сказала я.

- І як? - хіхікнула Цвєтка.

- Хочеш, я тобі покажу?

- Покажи.

- Але для цього ти маєш лягти на диван.

Цвєтка слухняно лягла горілиць на диван, в самій білизні, така худенька і моя. Я лягла на неї згори, імітуючи пристрасть, вивчену з телевізора, притулилась губами до її рота, руками гладила її груди. Цвєтка не опиралась. їй це подобалось. Вона тулилась до мене як до чоловіка, і я була Першим, кому пощастило стягнути з неї ліфчик.

А потім в мене не «встало». Я не знала, що робити далі і втекла надвір грати у волейбол.

Залишила Цвєтку сам на сам з її тілом і її руками.

10

В дитячій на підвіконнику довгий час жив кактус, до якого Цвєтка мала особливий інтерес. Кактус був схожий на колючий нарізний батон. Цвєтка хотіла відрізати йому голову і зазирнути всередину.

- Там нічого нема, - кричала я, - порожнина і трохи води!!!

- Звідки ти знаєш? Може, там щось інше.

- Там порожнеча, не треба туди зазирати!

Я шкодувала кактус. Після екзекуції він неодмінно всохне. А кактус мені подобався своєю ворожістю і тим, що ніколи не цвів.

- Може, він якраз зацвіте, якщо відрізати верх, - переконувала мене Цвєтка.

- Я не хочу, щоб він цвів. Тобі мало фуксії і мушкательки?

- Мені цікаво, щоби він зацвів!

- Як він зацвіте, коли ти йому відріжеш голову?! Ти би зацвіла без голови?

Цвєтка не знала, чи зацвіла би вона без голови, але це її не переконало.

Я повернулась зі школи і застала кактус вже обезглавленим. Він стояв у своєму горщечку на кухонному столі, стухлий і залитий невідомою рідиною. Якраз з неї, можливо, виготовляють мексиканську текілу.

Цвєтка сиділа біля кактуса і плакала. Плакала вперше, відколи я її пам'ятаю.

- Я ж казала! - розпачливо взялася її заспокоювати. - Не треба було туди зазирати! Там нічого нема, крім порожнечі!

11

Цвєтка здавала вступний іспит з географії, тому повісила на килим в дитячій величезну географічну карту світу. Я вперше бачила світ згори. Таким розфарбованим в різні строкаті кольори, таким як на долоні, зовсім нереальним, іграшковим.

- Ну, знайди мені тут Нову Зеландію! - сказала Цвєтка.

Я почала шукати і шукала кілька годин. Я зовсім не знала, де та Зеландія, уявлення не мала. Імена міст, країн і островів крутилися в моїй голові, очі почервоніли і мало не вилізали з орбіт, а Цвєтка сиділа на дивані і смакувала мою поразку.

- Ти хоч підкажи трохи, - молила я.

- Невже світ такий великий, що я маю підказувати? - Цвєтка любила філософствувати там, де всякий філософ просто би заплакав.

- Коли знайдеш Нову Зеландію, збудиш мене? Добре?

- Я здаюсь. Де вона?

- Ха, ти хочеш, щоб все так просто?

Коли нарешті я знайшла Нову Зеландію, то зненавиділа цілий світ, кожен його острів і півострів, кожну його найменшу річечку.

Цвєтка не здала іспит з географії, але в університет все одно поступила.

Через тиждень я знала карту напам'ять, але що з того?

12

Мені часто снилося, як ми живемо з Цвєткою на горішньому поверсі старого польського будинку в центрі якогось галицького міста.

Я - каліка. Не можу сама собі зарадити. Нема ніг, або параліч, або ще щось подібне. Цвєтка жебракує під будинком. Я виглядаю з вікна і бачу, як вона в подертому лахмітті простягнула руку до перехожих, щоб зараз принести мені, каліці, бідненький сніданок. Від жалю до неї я викидаюся з вікна і прокидаюся.

Деколи снилося інакше: я в розкішному авто їду повз цей самий старий польський будинок, під яким жебракує Цвєтка. На мені дорогий блискучий одяг, чудова зачіска, губи нафарбовані. Я бачу Цвєтку, уповільнюю хід авто і з вікна простягаю їй витонченою рукою в білій рукавичці силу-силенну грошей у кількох купюрах. Цвєтка впізнає мене.

- Не треба мені цих грошей, - злісно відвертається Цвєтка.

Я їду на авто з шаленою швидкістю і спеціально врізаюсь у невідому бетонну стіну.

А деколи, вже в самому кінці, мені