Читати книгу - "Спокута"

за руку й подумала, що тепер знає, як можна полюбити Лолу. Потім підійшла до комода, вийняла хусточку, розгорнула й подала Лолі. Та вже готова була скористатися нею, але побачивши на ній веселенький малюнок дівчаток-ковбоїв із ласо в руках, почала тихенько підвивати, як це роблять діти, коли вдають привидів. Внизу хтось подзвонив у двері, і за мить — ледь чутний швидкий цокіт каблучків по плитках вестибюля. Це, мабуть, Робі, а Сесилія сама побігла до дверей. Занепокоєна, що плач Лоли можуть почути внизу, Брайоні знову підвелася й зачинила двері в кімнату. Горе кузини породжувало в ній якийсь неспокій, збудження, що межувало з радістю. Вона повернулася до ліжка й обняла Лолу за плечі, а та закрила руками обличчя й почала плакати. Те, що така різка й владна дівчина може бути так принижена двома дев’ятирічними хлопчиськами, дивувало Брайоні й дозволяло відчути, що сама вона сильна. Цим і пояснювалося її мало не радісне почуття. Можливо, вона не така вже й слабенька, якою завжди себе вважала; врешті-решт, треба оцінювати себе, порівнюючи з іншими людьми, — бо ж більше нема з чим порівнювати. Час від часу хтось цілком несвідомо навчає тебе чогось про тебе саму. Не знаходячи слів, вона ніжно погладила кузину по плечу й подумала, що самі лиш Джексон і П’єро не можуть нести відповідальності за таке горе; вона пригадала, що в Лолиному житті є ще й інша біда. Родинний дім на півночі — Брайоні уявила собі вулиці, вздовж яких тягнуться задимлені фабрики, і похмурих людей, що плетуться на роботу, несучи бляшанки із сендвічами. Дім Квінсі замкнений, і його, можливо, ніколи більше не відімкнуть.

Лола помаленьку заспокоювалася. Брайоні лагідно запитала:

— То що ж сталося?

Старша дівчинка прочистила ніс і на хвильку замислилася.

 — Я збиралася прийняти ванну. Вони увірвалися й накинулися на мене. Повалили на підлогу… — Згадавши це, вона замовкла, щоб здолати нові ридання.

— Але чому вони таке зробили?

Лола глибоко втягла повітря й заспокоїлася. Порожніми очима вона дивилася просто себе.

— Вони хочуть додому. Я їм сказала, що не можна. Вони гадають, що це я тримаю їх тут.

Близнюки, які безрозсудно зганяють свій відчай на старшій сестрі — це Брайоні могла зрозуміти. Але зараз її дисциплінований дух непокоїла думка, що вже скоро всіх покличуть вниз, і кузині необхідно взяти себе в руки.

— Вони просто не розуміють, — глибокодумно сказала Брайоні, підходячи до рукомийника й наповнюючи його гарячою водою. — Вони ж просто маленькі діти, яким добряче дісталося.

Глибоко зажурена Лола похилила голову й кивнула з таким виразом, що Брайоні відчула до неї приплив ніжності. Вона підвела Лолу до рукомийника й дала їй фланельку. А потім, внаслідок різних спонук — безпосередньої потреби змінити тему, бажання поділитися секретом і показати старшій дівчинці, що в неї теж є життєвий досвід, а передовсім тому, що вона мала тепер до Лоли теплі почуття й хотіла зблизитися з нею, — Брайоні розповіла їй про зустріч із Робі на мості, і про лист, і як вона відкрила його, і що в ньому було. Щоб не вимовляти того слова вголос, бо це було немислимо, вона назвала його по буквах ззаду наперед. Те, який вплив це виявило на Лолу, повністю задовольнило її сподівання. Та підняла з-над рукомийника мокре лице і широко відкрила рота. Брайоні подала їй рушник. Пройшло кілька секунд, поки Лола вдавала, що не знаходить слів. Вона трошки перегравала, але робила це дуже мило, і таким же був її хрипкий шепіт.

— Думає про це весь час?

Брайоні кивнула й відвернулася, наче змагаючись із трагічним відчаєм. Тепер настала Лолина черга заспокоювати Брайоні, обійнявши її за плечі, і Брайоні могла повчитися в кузини, як треба виявляти емоції.

— Як це жахливо для тебе. Цей чоловік — маніяк.

Маніяк. Слово мало в собі вишуканість, а також вагомість медичного діагнозу. Вона стільки років знала його — і ось ким він виявився. Коли вона була маленькою, він часто носив її на спині й удавав, що він дикий звір. Стільки разів вона була з ним сам на сам на озері, де він колись навчав її триматися на воді й плавати брасом. Тепер, коли з ним усе стало ясно, вона навіть певним чином втішилася, хоча сцена біля фонтана стала ще загадковішою. Вона вже вирішила не розповідати про неї Лолі, підозрюючи, що пояснення тут дуже просте і що краще не виявляти свого невігластва.

— Що твоя сестра збирається робити?

— Просто не знаю. — Знову ж таки, вона не згадала, що боїться наступної зустрічі з Сесилією.

— А знаєш, я першого ж дня подумала, що він чудовисько, коли почула, як він кричав на близнюків біля басейну.

Брайоні намагалася пригадати схожі моменти, коли можна було побачити симптоми манії. Вона сказала:

— Він завжди прикидався таким хорошим. Він обманював нас роками.

Зміна теми виконала своє завдання, бо червоні кола навкруг Лолиних очей зникли, шкіра знову стала блідою і вкритою ластовинням; вона знов була схожою на себе. Взяла Брайоні за руку.

— Я гадаю, що про нього треба сповістити поліції.

Сільський констебль був доброю людиною з нафабреними вусами, а його дружина розводила курей і розвозила на велосипеді свіжі яйця. Розповісти йому про лист і про те слово, навіть назвавши його по буквам ззаду наперед, було немислимо. Вона хотіла забрати руку, але Лола стиснула її міцніше, немовби читаючи думки молодшої дівчинки.

— Нам треба просто показати їм лист.

— Вона може не погодитися.

— Закладаюся, що погодиться. Маніяк може напасти на кого завгодно.

Лола раптом замислилася, наче збиралася розказати кузині ще щось. Але замість цього відскочила, схопила щітку Брайоні для волосся й, ставши перед дзеркалом, почала енергійно розчісуватися. Не встигла вона цим зайнятися, як вони почули, що місіс Толліс кличе їх вниз на обід. Лола тут же роздратувалася, і Брайоні подумала, що ці різкі зміни настрою теж є наслідком її недавнього горя.

— Безнадійно. Я ж зовсім не готова, — сказала старша, знову мало не плачучи. — Я ж іще навіть не починала робити лице.

— Я вже йду вниз, — заспокоїла її Брайоні. — Я скажу їм, що ти трошки затримаєшся. — Проте Лола вже виходила з кімнати й, схоже, навіть не почула цих слів.

Пригладивши волосся, Брайоні продовжувала стояти перед дзеркалом, вивчаючи своє обличчя, і думала, як же то буде, коли вона сама почне «робити» його, а це, як вона знала, вже скоро настане. Ще одна вимога часу. Принаймні в неї немає веснянок, які треба