Читати книгу - "Золотий фараон"

— Авжеж, і тоді вперті віслюки в Каїрі рватимуть на собі чуба.

— Присягаюся бородою великого пророка, так воно й буде! — вигукнув Ахмед Гургар, пойнятий гнівом. — Не хто інший, тільки наш мудрий шеф здатний знайти Тутанхамонову гробницю. Йому єдиному аллах відкрив, як знаходити сховані в землі старожитності. Всі інші вчені зробили свої відкриття випадково. А шеф, на противагу їм, завше докладно вираховує місце, де щось сховано. — Гургар тицьнув пальцем у повітря. — Він позначає тут одне місце, там — друге, а там — третє. Тоді тричі креслить рукою в повітрі й каже: це — лінії. Лінії утворюють трикутник, а в тому трикутнику…

— Ми знову почнемо копати! — закінчив добре знайомий голос позад Ахмеда.

— Містере Картер! — радісно вигукнув Гасан.

Гургар і досі тримав догори палець, котрим малював у повітрі. Спершу єгиптянин подумав, що це йому тільки причулося, та завваживши, як приятель кинувся до когось, що стояв позад нього, хутко обернувся.

Це справді був Говард Картер!

Чи він приніс лиху вістку?

Надто поважне в нього обличчя.

Та коли Картер почав говорити, сонце засяяло Гургарові вдвічі яскравіше. Вже не треба турбуватися про майбутнє. Пошуки зниклої фараонової гробниці тривають!

О, не перед гробницею Рамсеса Шостого? Гаразд, десь в іншому місці. Але в тому самому трикутнику.

Тільки в одному не сумнівався Ахмед Гургар: саме він зробить той вирішальний рух лопатою, що відкриє вхід до гробниці, яку так дбайливо ховають від усіх давні-прадавні боги.

АБДЕЛАД ЗБИРАЄТЬСЯ ШАХРАЮВАТИ

Ахмед похмуро оглядав місце розкопок. Напровесні він стояв на такому самому пагорбі. Сповнений радісних сподівань, він подавав тоді своїм приятелям — Гусейну, Абделаду, Гасану та Аваду — приклад запальної праці. З дня на день нижчали пагорби. Тисячі кошів щебеню перенесли вони в невеличку долину поруч, насипаючи там новий пагорб. Та досі нічого не знайдено! Навіть глиняного черепка!

І ось іде третя зима. Тепер утричі більше робітників копає й викидає щебінь. Там, де раніше здіймалися пагорби, — рівна поверхня. Чи глибоко звелить шеф копати? Може, він гадає довбати скелястий грунт долини? Сьогодні вранці він виміряв рулеткою різні відстані й позаписував стільки цифр, що тільки глянути на них — і то в голові паморочиться. А тепер він змальовує навколишні гробниці. Чому ж не користується апаратом, що створює картини?

Абделад Ахмед важко відсапується. Під чорним халатом у нього надимається живіт, наче величезний кавун. Гургар знаком підкликав приятеля до себе.

— Чи шеф уже розмовляв з тобою сьогодні?

Абделад витер рукавом спітніле обличчя й заклопотано озирнувся на Картера.

— І слова не сказав. Він ні з ким не розмовляє. Весь час тільки пише й малює.

Абделад витягнув губи і таємничо прошепотів:

— На мій-бо погляд, він пише чаклунські заклинання. Щойно я зазирнув йому через плече. Папір геть помальований чудернацькими позначками й цифрами. Мабуть, він спалить уночі папір і розвіє попіл, щоб заклята гробниця виринула з землі.

— Еге ж, а тебе посадять у ракету й вистрелять у повітря, щоб ти краще бачив, де виринула та гробниця, ти, тричі рогатий буйволе!

— Не жартуй, Ахмеде. Наш шеф вільно читає письмена давніх єгиптян, тож він знається і на їхньому чаклунстві. А я вже давно збагнув: гробниця, яку він шукає, саме через чаклунство стала невидимою.

— Таке верзеш, наче стара ворожка. Я не вірю в чаклунство, бо чого ж не зачаровані тоді всі інші гробниці в Долині царів? Торік, коли ми розкопали підмурки хатин ро-бітників-будівельників, нам треба було б шукати далі. Та урядовці з Каїрського департаменту старожитностей не дозволили. Тоді я порадив шефові, аби він звелів копати по той бік у скелях, однак він не схотів. Шеф вважає за краще розгрібати пагорби щебеню та слухати, як з нього сміються вчені люди, бо тут він нічого не знайде.

Випнувши нижню губу, напруживши чоло, Абделад роздивлявся скелі.

— Я не полізу туди, навіть коли мені платитимуть удесятеро більше, — рішуче похитав він головою. — Там небезпечно. В долині мені подобається. Тільки я боюся, що мій гарний живіт швидко схудне.

— Чого це ти боїшся за свій живіт? Чи ти хворий?

Абделад зітхнув:

— Ні, ні, незабаром ми опинимося без роботи, якщо нічого не знайдемо. — І знову таємничо зашепотів: — Знаєш, Ахмеде, що нам треба зробити? Поговорімо з якимось шахраєм, з-поміж тих, що продають чужинцям підроблені старожитності за справжні. — Він захихотів. — Ці шахраї роблять такі фальшиві старожитності, що навіть ти ніколи не відрізниш їх од справжніх. Якусь таку річ ми могли б закопати там, де робітники невдовзі їх відкопають.

З несподіванки очі в Гургара стали геть круглі. Він притис руки до скронь і глянув на небо.

— О всемогутній аллах, будь милосердний і загаси сонце, бо від цієї спеки мозок в Абделада Ахмеда розтопився, наче масло. — І враз гаркнув на Абделада: — Ти, найдурніший на весь світ жирний телепень! Чи в тебе розум нижче спини, і ти, сідаючи, його розчавив? Невже ти справді гадаєш, що міг би обдурити нашого шефа, наймудрішого з усіх мудрих знавців старожитностей, обдурити в такий спосіб, про який уже забули навіть сонливі арабські хлопчаки? Ох, і через десять тисяч років аллах не подарує мені, що я мав тебе за приятеля. Геть мені з-перед очей, нещасний, і так швидко, як тільки можуть бігати твої пласкі ноги, інакше-бо твої численні діти оплакуватимуть свого батька.

Абделад злякано позадкував. Красномовними жестами він спробував був здаля заспокоїти свого розлюченого приятеля. Та голосна Гургарова мова привернула увагу Картера. Підійшовши до них, він заклопотано спитав:

— Що сталося? Чого ви сперечаєтеся?

Вираз обличчя в Гургара блискавично змінився. Змушено всміхаючись, він відповів:

— Ми не сперечаємося, пане. Абделад просто іншої думки, ніж я. Він запевняє, що на тому місці, де ми зсипаємо тепер щебінь, можна висипати ще кілька тисяч кошів. А я гадаю, що невдовзі нам доведеться шукати іншого місця.

Картер перебіг очима долину, а тоді показав на папір, що тримав у руці:

— Я вже цікавився тим питанням, Ахмеде. На цьому плані Міста мертвих позначено, де саме згодом ми висипатимемо щебінь.

Картер узявся знову щось малювати на папері, а Гургар скористався слушною хвилиною і притьмом копнув ногою свого приятеля, прошепотівши:

— Щезни, ти, найбільший з усіх єгипетських шахраїв, коли не хочеш, щоб я сам